Однак, сучасний воїн повинен не тільки знати способи точно «доставити» боєприпаси для ураження техніки чи живої сили противника, а й вміти захиститися від ворожих…
Євген — воїн мотопіхотної бригади, яка нині тримає оборону на Донецькому напрямку. Чоловік родом із невеличкого села на Кіровоградщині. Йому — 28 і він ніколи не був за кордоном, та принципово не оформляє собі закордонного паспорта…
— Навіщо? Моя ж земля — тут! Вона така чудова, мальовнича, велика і велична — життя не вистачить, аби всю її пізнати! — розмірковує піхотинець.
Війна для хлопця почалась ще у 2013-му, на Майдані Незалежності. Євген брав активну участь у Революції Гідності. Звідти — одразу на Схід. Записався добровольцем до батальйону Національної гвардії, який нині носить ім’я Героя України генерала Кульчицького. Звільнився у 2016-му, трішки пожив та попрацював на Заході країни і знову пішов служити. Тільки цього разу вже до мотопіхотної бригади. Хороший друг порадив.
Хлопець зізнається, що вже остаточно для себе вирішив присвятити своє життя служінню Україні. Каже, у війську знайшов себе, вірних друзів, яким повністю довіряє, і які завжди підтримають. Та і на забезпечення тепер аж ніяк не можна скаржитись: солдати одягнені, взуті, отримують адекватне грошове. Тож службу на «цивілку» Євген більше не проміняє.
— Найбільше я ціную бойове братерство! З будь-ким із батальйону можна піти в розвідку, не роздумуючи. Можна сказати, що в мене є три родини: сім’я, в якій народився і виріс, батальйон Кульчицького та мотопіхотний батальйон, де служу нині. Тож я для себе чітко вирішив: служитиму у війську і після перемоги над агресором.
