Досі навколо станції існує 30-кілометрова зона відчуження. Унаслідок аварії близько 5 млн гектарів земель виведено із сільськогосподарського користування. Досі людство стикається з наслідками цієї аварії….
Подивіться на старовинну світлину цього молодого чоловіка, вбраного в мундир австро-угорського військового залізничника. Його звали Олександр Пежанський. І якщо раптом ви почуєте від якогось москвомовного: «Да ваш єтат Львов пастроілі австріякі с палякамі!..», то можете сміливо сунути тому діячеві в пику… контраргумент, де згадується прізвище українця, галичанина Олександра Пежанського, що в міжвоєнні роки 20 століття як архітектор суттєво вплинув на розвиток модерного зовнішнього вигляду української культурної столиці.
(Не)відомий Олександр Пежанський
Олександр Пежанський був різносторонньою особистістю — знаним архітектором, талановитим фотографом, скрипалем, художником, мандрівником. Мав добре відчуття перспективи і так зване фотографічне око. Одним із перших у Галичині зайнявся кольоровою світлиною. Він народився 1892 року у Львові в родині відомого архітектора Григорія Пежанського. Після закінчення реальної гімназії у Львові продовжив навчання на відділі архітектури Львівської політехніки.
Із початком Першої світової війни Олександр Пежанський пішов у військо — служив у залізничному полку австрійської армії на східному і південному фронтах. У 1917 році юнакові вдалося частково поновити навчання на архітектурному відділенні у Відні, а диплом отримав за рік вже у Львові. Згодом Олександр записався до лав Української галицької армії. Влітку 1919 року отримав доручення від керівництва УГА закупити у Відні велику радіостанцію і перевезти її в Україну. Утім, це потребувало додаткових спеціальних дозволів, які здобути так і не вдалося. Після завершення війни Олександр Пежанський спершу перебував у Відні, далі в Катовіце, а потім знову повернувся до рідного Львова. Та перед тим, як вирушити у вимушену еміграцію в період Другої світової війни, встиг збудувати чимало цікавих архітектурних об’єктів, що збереглися й до нині.
«Власна хата»: українець для українців
Часто в голлівудських кінострічках ми бачимо, як головні герої проживають у так званих таунхаусах — невеличких двоповерхових будинках, що утворюють цілі вулиці. Зазвичай так кінематографісти підкреслюють затишність та респектабельність району, де мешкають дійові особи їхніх фільмів. Є такі квартали й у Львові.
Довідково. Подібний архітектурний стиль називається функціоналізмом. І він був дуже розповсюджений у першій половині 20 століття. Почасту гіди-провідники, що допомагають туристам мандрувати, через незнання ретранслюють наративи московської пропаганди. І розповідають туристам, що ці будинки зведені для польських громадян, які після 1924 року, коли відповідно до рішення ради амбасадорів Антанти Галичина відійшла до складу Польщі, масово їхали жити і працювати на загарбані українські землі. Насправді багато функціональних кам’яниць звели українці для українців у період з 1927-го по 1929 рік.
У Львові був будівельний кооператив «Власна хата». Погодьтесь, сама назва вже натякає на те, що утворення українське. І колишній офіцер УГА та архітектор за освітою Олександр Пежанський спроєктував та керував зведенням 24-х таких двоповерхових будинків. Кожна будівля налічувала два помешкання по дві або три кімнати з усіма вигодами. Додамо, що стиль функціоналізму настільки вдалий, що сучасні мешканці будівель, навіть попри звичку українців постійно щось будувати і переінакшувати, залишився в майже незмінному стані. Не вірите? Погляньте на знімки фасадів, порталів та сходових клітин із вхідними дверми, що не мінялися від часів побудови.
Улюбленець Шептицького та зодчий Шухевичів
В архітектурному спадку колишнього офіцера УГА й архітектора Олександра Пежанського є споруди, які він спроєктував та збудував на замовлення представників тогочасної української еліти Галичини. Одна з таких споруд — нова будівля бібліотеки «Студіон», задум глави Греко-католицької церкви митрополита Андрея Шептицького, який відіграв важливу роль у розвитку української освіти, науки, культури передвоєнної і міжвоєнної Галичини. Спочатку книгозбірня містилася в сецесійній споруді поруч, але з середини 1936 року митрополит почав реалізовувати свій давній намір — перенесення в нове приміщення, оскільки колекція постійно розширювалась і поповнювалась. Зокрема, книгозбірня володіла найбільшою у Львові колекцією з візантиністики й історії Східної Церкви, тому її ще називали «візантійська».
Тому в 1936–1937 роках запрошений Андреєм Шептицьким архітектор Олександр Пежанський звів п’ятиповерхову будівлю, сполучену переходом зі старим приміщенням. Збереглася вона і донині на сучасній вулиці Озаркевича у Львові, що в районі відомого храму Святого Юрія.
Новий будинок з усіх поглядів відповідав тогочасним технічним вимогам щодо зберігання книжок: мав залізні двері й полиці, добре електричне освітлення, центральне опалення, залізобетонні підлоги, перехідний балкон і внутрішній ліфт, що сполучав усі поверхи. До слова, каналізаційні роботи під час зведення будинку бібліотеки виконав брат архітектора — інженер Михайло Пежанський.
У 1930-х роках Олександр Пежанський перебудовував у стилі функціоналізму львівську віллу родини Шухевичів. У цій споруді в 1900–1915 роках мешкав із сім’єю український етнограф і громадський діяч Володимир Шухевич, у 1920-х роках, під час навчання у Львівській політехніці — його онук, майбутній політичний та військовий діяч Роман Шухевич. За польських часів тут була редакція українського часопису «Вісті з Лугу», також тут мешкав його видавець Роман Дашкевич. Перебудову за проєктом Олександра Пежанського розпочато1928 року.
Загалом, Олександр Пежанський приклав руку до того, аби Львів отримав чудові зразки архітектури у стилі модерн та функціоналізм. Він проєктував ще й сакральні споруди. Церкви, що були зведені за його проектами, і досі височіють у багатьох населених пунктах західних областей України. А ще, за меценатства митрополита Андрея Шептицького, саме він спорудив будівлю шпиталю «Народна лічниця» у Львові. Та й будівлю львівського Народного дому, де розвивались історичні події Листопадового зриву 1918 року, десятиліттям пізніше реставрував український архітектор Олександр Пежанський. Нині тут розміщується 58-й будинок офіцерів і щодня бувають десятки військових та членів їхніх родин.
На завершення додамо, що обласна рада на знак вшанування заслуг Олександра Пежанського та відомих інженерів-архітекторів з його родини запропонувала оголосити 2022 рік на Львівщині роком родини Пежанських.
Фото з мережі Інтернет
