У 2002-му — в Берліні. У 2003-му — в Барселоні. У 2004-му — в Афінах. У 2008-му — в Пекіні. У 2012-му — в Лондоні. Його суперники — найсильніші плавці планети. Його арена — олімпійські басейни й відкриті…
102 роки тому в Німеччині виникла проблема з пошуком, похованням і доглядом за могилами німецьких солдатів Першої світової війни за кордоном. За ініціативою громадськості у 1919 році був створений Народний союз Німеччини з догляду за військовими похованнями, який підтримали політики того часу. В Києві вже майже 30 років існує представництво Народного союзу. Про те, як воно працює в Україні та в інших країнах, запитав кореспондент АрміяInform у Володимира Іоселіані, керівника представництва в Україні та Білорусі з 2017 року.
— Коли Народний союз Німеччини почав працювати в Україні?
— У 1993 році була підписана Угода між Україною та Німеччино, де було зазначено, що Україна надає Народному союзу право на пошук, перепоховання і догляд за могилами німецьких солдатів. А також має надавати землю для безстрокового використання і створення кладовищ, де будуть поховані солдати Першої та Другої світових війн. Наразі наш пошук сконцентрований на загиблих під час Другої світової війни, тому що історична пам’ять між поколіннями втрачена, а пам’ять про Другу світову війну ще сильна.
— Які кладовища нині функціонують в Україні?
— В Україні п’ять великих збірних кладовищ. Однак у Гончарному в Криму наразі доступу не має, як і в Донецьку. Ми припинили будь-яке співробітництво з цими кладовищами. І тепер не знаю, що там відбувається. Так що на тимчасово окупованих територіях ми припинили пошук і догляд за цвинтарем. На підконтрольних територіях України ми продовжуємо активну роботу. Кожного року ми знаходимо 3-4 тисячі солдатів. Поховання відбуваються два рази на рік в середньому.
— Як відбувається пошук загиблих солдатів, їхня ідентифікація? Які данні ви використовуєте?
— Раніше ми мали три основних джерела: Федеральний архів Німеччини, інформація від родин загиблих («похоронки» або листи від тодішньої похоронної бригади), робота з населенням. Тепер ми ще проводимо зондування, починаємо використовувати аерофотозйомку 40-х років, вона здебільшого знаходиться в США. І також плануємо попрацювати з георадаром, що наддасть нам можливість подивитися глибше у землю. Ми намагаємось знайти універсальний засіб пошуку не тільки солдатів Вермахту, а й військовополонених.
По військовополонених: в 90-ті роки Росія надавала доступ до своїх архівів, але вже багато років цей доступ закритий для всіх. Те, що ми змогли скопіювати — це все, що у нас є. В Федеральному архіві Німеччини є «похоронки», що були зроблені тодішнім «МГБ» або «НКВД». По цих документах і орієнтуємося.
— А якщо під час пошуку ви знайшли поховання загиблих інших армій, інших націй, які були союзниками, або Української повстанської армії?
— Ми тісно пов’язані з місцевим пошуковим світом з одного боку, і з різними державними структурами з іншого. Якщо це буде червоноармієць або солдат УПА, то ми зв’язуємося з Українським інститутом національної пам’яті та все передаємо їм. Якщо ще до розкопок зрозуміло, що це червоноармієць або солдат УПА, то ми не проводимо роботи, а викликаємо їхніх фахівців. Щодо угорців, румун, італійців — у нас гарні зв’язки з посольствами цих країн.
Усі посольства йдуть нам назустріч і ніяких бюрократичних проблем не створюють, але у кожної країни індивідуальний підхід.
— А як ви ставитесь до такого явища, як «чорні археологи»?
— Це велика проблема і ми не можемо нічого з цим зробити. На сьогодні, плюс-мінус, 30% поховань, якщо не більше, знищенні «чорними археологами». Я відстежую це в Інтернеті. Є цілий ринок жетонів, касок або ще чогось.
— Раніше Народний союз мав один офіс на три країни: Україна, Білорусь і Росія. А як сьогодні побудована ваша робота?
— Це було ще до початку озброєного конфлікту, до 2014 року. Як тільки політична ситуація загострилася, то Народний союз розділив бюро. Я керую представництвом в Україні й Білорусі, а в Росії окрема людина, яка сюди не приїжджає.
— А ваша організація співпрацює з військовими структурами в Україні й Білорусі?
— У Білорусі є свої особливості. Ми там працюємо з Міноборони, з інженерним батальйоном. Але в Україні — ні. Інколи в Україні ми викликаємо ДСНС, якщо знаходимо об’єкт з підозрою на вибуховість. І якщо наші фірми-партнери знаходять зброю, то вони відразу телефонують у поліцію.
— А як змінилася робота вашого бюро з 2014 року?
— За останні два роки з обласними та адміністраціями міст стало краще працювати. У мене таке відчуття, що люди більш охоче йдуть на контакт, працюють молоді й бюрократії стає менше. У мене навіть є приклади в цьому році, коли те, про що ми не могли домовитися десятиріччями, після розмови з місцевою адміністрацією міста Дніпро вирішили за дві зустрічі.
Нині ми ексгумували велике кладовище в Дніпрі в парку міста. І там я спілкувався з людьми. Багато з них були на фронті й у них зовсім інша уява про те, що це таке воїнське поховання і що таке війна. І я це дійсно відчув, як іноземець відчув. Але зменшення бюрократії, молодь у владних структурах — це не тільки в Дніпрі. Це і на заході України відчувається, наприклад, Волинська область. І це мене радує, що термін запитів зменшується.
— В Україні формуються нові військові традиції й ритуали (Зала Пам’яті, Стіна пам’яті). Крім того, за кордоном багато українських поховань військових різних років, за якими потрібен догляд. У вашій організації великий досвід подібної роботи. Щоб ви порекомендували зробити Україні?
— На мій погляд, такі організації, як Народний союз, дуже важливі. Ось ви згадали про Стіну пам’яті поруч із собором. Я вам скажу так, ці молоді люди, які там гинуть, — це просто жахливо. До мене приїжджала делегація і я спеціально показав їм цю Стіну. Це формування національної пам’яті, в хорошому сенсі цього слова, якихось традицій. Це дуже важливо. Якщо в Україні є бажання і можливість створити щось подібне, то для самоусвідомлення це буде важливим кроком. І це навіть не обмежиться останнім сторіччям і УПА. Можна йти далі. З нашого боку, я впевнений, що моя організація поділиться досвідом, який ми маємо.
Якщо відштовхуватися від останніх подій, що відбуваються на Сході, в Криму… Я впевнений, що є союз ветеранів, матерів, чиї діти загинули. І ви можете залучити представників цих організацій і зробити їх публічними, як це зробив свого часу Народний союз Німеччини… І політики. Дуже важливо, щоб це були політики, що нині у влади. Наприклад, свого часу для Народного союзу це робив Аденауер або Ратенау, які активно підтримували цю ідею. Вважаю, що із симбіозу союзів ветеранів, матерів і політиків можна створити якийсь стрижень. Мені так здається.
— Наостанок, які плани у Народного союзу в Україні?
— Наша організація планує продовжити роботу в Україні як мінімум ще на 20 років. У нас є свої розрахунки. Мені здається, що близько 100 тисяч загиблих ще реально перепоховати на одному з наших кладовищ.
@armyinformcomua
Бійці 144 центру Сил спеціальних операцій прийняли обітницю та пройшли ритуал посвяти у воїни.
Міністерство оборони кодифікувало та допустило до експлуатації у Збройних Силах України наземний роботизований комплекс «Лютік».
10 липня 2025 року на території одного з підприємств тимчасово окупованого міста Мелітополь Запорізької області, де росіяни облаштували логістичну базу, місця розміщення особового складу та військового транспорту, пролунав вибух.
Заступник голови Офісу Президента Павло Паліса розповів про головні підсумки Конференції з питань відновлення України, що відбулася 10-11 липня в Римі.
11 липня близько 10:58 військові рф здійснили чергову атаку на Херсон, унаслідок якої загинув велосипедист.
Повідомлено про підозру заступнику командира однієї з військових частин ЗС України у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 426-1 КК України (перевищення військовою службовою особою службових повноважень, тобто умисне вчинення дій, які явно виходять за межі наданих цій особі прав чи повноважень, що спричинили тяжкі наслідки, вчинені в умовах воєнного стану).
від 20000 до 120000 грн
Запоріжжя
229 окремий батальйон 127 ОБр Сил ТрО
від 50000 до 120000 грн
Київ
66 ОМБр ім. князя Мстислава Хороброго
У 2002-му — в Берліні. У 2003-му — в Барселоні. У 2004-му — в Афінах. У 2008-му — в Пекіні. У 2012-му — в Лондоні. Його суперники — найсильніші плавці планети. Його арена — олімпійські басейни й відкриті…