Чоловік систематично поширював інформацію з обмеженим доступом, перешкоджаючи комплектуванню Сил оборони України та сприяючи, таким чином, загарбницько-окупаційній армії російської федерації. Про це стало…
Олександр на псевдо «Добрий» до 2014 року добував вугілля на шахті поблизу Красноармійська (сучасний Покровськ). А з початком російської агресії змінив ствол шахти на танкову гармату. У 2015-му воїн брав участь у кількох бойових операціях. Його екіпаж неодноразово виїжджав на підтримку піхотних підрозділів, які тримали оборону на Донецькому напрямку. Згадує воїн і ситуації, коли лише спільними зусиллями піхотинців, танкістів, артилеристів та протитанкістів вдалося відбити навалу російських військ і зберегти контроль над територією…
— Іти чи не йти захищати Батьківщину — взагалі не йшлося. Хоч я і мирна добра людина, як і більшість українців, проте своє від загарбників, злодіїв та вбивць — завзято захищатиму. А звільнити рідний край — зараз справа честі для мене! На жаль, не всі колеги-шахтарі виявилися патріотами…
Воїн розповідає, що до війни зовсім нічого не знав про військо, а до танкового підрозділу потрапив під час мобілізації.
— Спочатку думав: «Ну який із мене танкіст? Адже я з автомата стріляти ледь умію. А тут — танк!» Але нічого, завдяки хорошим інструкторам та досвідченим побратимам усього швидко навчився. Втягнувся, опанував військову справу і «підкорив» панцерник. Тоді ж Росія стягнула на схід України великі сили, точилися запеклі бої, тож часу на «розкачку» не було…
Після демобілізації Олександр підписав контракт, щоправда, вже не з танковою, а механізованою бригадою. Зараз «Добрий» — піхотний сержант однієї з частин, що виконує завдання у районі ООС.
— Товариш переконав стати піхотинцем, коли разом пішли контракт підписувати. Тепер служимо у сусідніх ротах, — розповів «Добрий». — Чесно кажучи, спочатку почувався не так безпечно, як у танку. Та побратими пояснили головне правило піхотинця: «Що краще окопаєшся — то цілішим будеш». Тож ми боронимо Батьківщину, а наша земля захищає нас.
