Як встановив суд, 18 грудня 2024 року обвинувачений створив у месенджері Telegram групу під назвою «Чат гроза на дорозі» та особисто адміністрував її, організувавши безперервне наповнення…
Основа військово-політичної могутності США — стратегічні союзники по всьому світу. Одним зі стратегічних партнерів США у сфері безпеки є й Україна, про що свідчить військово-політична співпраця, яка реалізується на багатьох рівнях.
Одним зі стратегічних партнерів Вашингтона також є Тайвань, який має статус основного союзника США поза НАТО та отримує істотну підтримку Вашингтона у сфері безпеки ще з часів «холодної війни». Час від часу спостерігається загострення ситуації між Китаєм та США навколо острова Тайвань. Для кращого розуміння тайванської ситуації можемо провести паралелі з Україною в розрізі партнерства із США.
Чому приклад Тайваню у контексті безпекового співробітництва із США може бути корисним для України, ексклюзивно для АрміяInform розповів кандидат історичних наук, доцент кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн Київського національного університету імені Тараса Шевченка Макар Таран.
— США можна назвати фактично наддержавою, яка спромоглася налагодити ефективні як двосторонні, так і регіональні союзи. Яким чином склався безпековий союз США й Тайваню?
— США мають доволі глибоку традицію залученості в «китайські справи» тому безпековий альянс із Китайською Республікою (Тайвань) формувався в кілька стадій.
Насамперед треба нагадати, що у Сполучених Штатах (і це проглядається, зокрема, в американській пресі того часу) доволі позитивно сприйняли Сіньхайську революцію в Китаї в 1911 році, внаслідок якої на зміну Цінській імперії з’явилася Китайська Республіка. Особливо дружній характер статей стосувався ключового ідеолога новітнього Китаю — Сунь Ятсена, який певний час перебував і в США і був християнином за віросповіданням. Його три народні принципи, серед яких «демократія», значною мірою збігалися з політичними цінностями Америки.
Лідер Китайської Республіки та спадкоємець справи Сунь Ятсена Чан Кайші також був християнином (йому навіть американські християнські організації подарували особистий літак). США стали фактично першою країною, яка засудила агресію Японії в Маньчжурії та вже відвертий напад першої на Китай у 1937 році, хоча й не вживали якихось рішучих дій у відповідь. Після вступу США у Другу світову війну (внаслідок нападу японської авіації на Перл-Гарбор) Китайська Республіка на чолі з Чан Кайші стає союзником Вашингтона у війні проти Японії. Китайський генералісимус не лише одержує левову частку воєнної допомоги із США, а й розглядається останніми як партнер у повоєнному світоустрої. Це, зокрема, було засвідчено результатами Каїрської конференції наприкінці 1943 року, коли Чан Кайші спільно з Ф. Д. Рузвельтом та В. Черчиллем фактично домовилися про координацію не лише воєнних дій проти Японії, а і про контури світу та кордони Китаю після перемоги над нею.
З вибухом другого етапу громадянської війни в Китаї між Гоміньданом та КПК в 1946 році Вашингтон продовжував постачати гоміньданівський уряд воєнним спорядженням, допомагав здійснювати транспортування військ, ба більше, американська морська піхота висадилася, зокрема, в Тяньцзіні. Китайських комуністів же розглядали як «руку Москви».
Проте. Після програшу у громадянській війні та переміщення військової та адміністративної структури Китайської Республіки на острів Тайвань у Вашингтоні на короткий час втратили інтерес до Чан Кайші. Але з початком Корейської війни й особливо вступу так званих китайських добровольців, а фактично регулярних військ НВАК (Народно-визвольної армії Китаю, КНР), на територію Кореї острів Тайвань було включено в так званий оборонний периметр США, який простягався від Алеутських островів і до Сінгапуру. Одночасно з цим Чан Кайші, як колишній військовий союзник, перетворюється і на союзника політичного — Китайська Республіка у форматі острова Тайвань стає членом Ради Безпеки ООН.
1954 року США та Тайвань підписують Договір про спільну оборону, а на початку 1955 року конгрес США приймає «Формозьку резолюцію», за якою президент США одержував право застосування американських збройних сил оперативно, без попередніх узгоджень у конгресі. Саме тоді Тайвань перетворюється на «авіаносець, який не можна потопити» і фактично використовується як плацдарм тиску на материковий Китай.
Ситуація дещо модифікувалася в 1970-ті рр. Внаслідок нормалізації відносин між США та КНР остання перетворилася на надзвичайно важливий засіб тиску на СРСР. Вашингтон розірвав дипломатичні відносини з Тайванем, але це лише формально. Фактично вся повнота відносин існує, в тому числі й візити тайванських президентів (хоча й у неофіційному форматі) до США. Американський Інститут на Тайвані виконує місію дипломатичного представництва. Все це було прописано в «Законі про відносини з Тайванем» 1979 року, чинним і посиленим деякими іншими законодавчими ініціативами і по сьогодні.
читайте також:
Тобто для Сполучених Штатів сьогоднішній Тайвань це один із найдавніших військових союзників, важливий важіль воєнно-стратегічного впливу в умовах посилення потенціалу КНР, а також суспільство, де, напевне, симпатії до США найбільш поширені. Для Сполучених Штатів економічний успіх демократичного Тайваню є своєрідним агітаційним дороговказом-пропозицією і демонстрацією Китайській Народній Республіці, що американські цінності гармонійно поєднуються з традиціями китайської політики.
— Як Ви можете охарактеризувати нинішнє безпекове становище Тайваню?
— Другий рік пандемії коронавірусу значною мірою відвертає увагу урядів від зовнішньополітичних питань. І такий глобальний політичний клімат Китай прагне використати сповна, насамперед дедалі впевненіше й у наступальному ключі, зондуючи ґрунт щодо Тайваню. Традиційно це воєнно-політичний шантаж, до якого Пекін вдавався, ще починаючи з першої великої кризи в Тайванській протоці, в 1954 році. Щось на кшталт стягування Путіним військ до кордонів України. Це і попередження, і підготовка водночас бази для ймовірних воєнних акцій.
Проте цього року багатьма жестами КНР начебто натякає на готовність до воєнної інтервенції на острів, і надалі розігріваючи вже й без того значне напруження. Досить масштабні дії в цьому напрямку відбуваються і на морі, і в повітрі. Практично постійно відбуваються вторгнення, мінімальні за глибиною, проте в повітряний простір чи територіальні води, які Тайвань вважає своїми.
— Якою є реакція Заходу на дії Китаю щодо Тайваню?
— Зі свого боку і США, і навіть Велика Британія демонструють солідарність з островом Тайвань і готовність до сприяння його безпеці під приводом «свободи навігації». Американський адмірал Філ Девідсон, командувач американськими силами на Тихоокеанському театрі у виступі в конгресі США припустив, що Китай, імовірно, може вдертися на Тайвань впродовж шести років.
Таким чином, маневри та вторгнення в повітряний простір це і тестування рішучості Вашингтона захищати острів. Треба пам’ятати про «Закон про відносини з Тайванем» 1979 року, який передбачає, хоч і не конкретизує, відповідь США на будь-яку форму загрози Тайваню.
Проте на сьогодні говорити про те, що Пекін виключно зробив ставку на воєнний примус не можна. Адже ситуація в регіоні з погляду якісного співвідношення сил поки не на його користь. Не треба забувати фактору Японії, яка хоча й приховано, проте декларує свою «відповідальність» за стабільність і безпеку регіону і в якої відносини з Тайванем історично міцні.
— Яким чином ситуація навколо Тайваню є важливою для України?
— Україна, як і Тайвань, має та завжди матиме критичну асиметрію і щодо кількості збройних сил, і засобів міжнародного політичного впливу в порівнянні з Росією. Тому очевидними й життєво необхідними є постійне посилення воєнного потенціалу до такого рівня, який би зробив ціну агресії неприйнятною. Навряд чи і Китай, і Росія у разі найгіршого сценарію воєнної інтервенції кинуть абсолютно всі сили для досягнення цілі.
Паралельно з цим нам варто і надалі зміцнювати форми співпраці із США та НАТО, адже це ключовий стратегічний контрбаланс Росії, без якого остання давно б наважилася на відкриту авантюру. Проте воєнна допомога з боку США, і приклад Тайваню це доводить (і не тільки, можна взяти Ізраїль під час війни Судного дня 1973 року), не полягатиме у прямій участі американських солдатів — а радше ця допомога буде спрямована на підтримання нашої спроможності захищатися.
При цьому нам треба зберігати демократичний характер країни, цим самим підкреслюючи спорідненість «глобального союзу демократій». І в той же час мати засоби для боротьби із зовнішньою пропагандою та впливами на інформаційний простір, в чому Тайвань уже давно має розвинений і ефективний інструментарій.
Ми й надалі повинні докладати зусиль для того, щоб максимально інтернаціоналізовувати прояви російської агресії, апелюючи до міжнародного права та міжнародної спільноти. Адже більшість країн світу все-таки зацікавлені в міжнародному праві як інструменті не лише регулювальному, а й міжнародно-політичного виживання.
— У чому досвід безпекового співробітництва США й Тайваню може бути актуальним, з огляду на поточну загрозу повномасштабного вторгнення Кремля в Україну?
— Досвід безпекового співробітництва між США та Тайванем хоча й своєрідний, проте містить чимало цікавого, а головне — практичного емпіричного матеріалу для України.
Передусім це «Закон про відносини з Тайванем» 1979 року. Унікальність цього документа в тому, що, яка б адміністрація і з якими б зовнішньополітичними акцентами не прийшла до влади в Сполучених Штатах, вона змушена дотримуватися його положень. Адже навряд чи коли-небудь знайдеться 2/3 голосів сенаторів для його анулювання. Цей Закон є частиною Кодексу законів власне США, тож виконання його положень покладено на всі органи виконавчої влади. На сьогодні для збереження стратегічно стабільної зовнішньої допомоги з боку США Україна потребує якогось аналога на кшталт вищенаведеного Закону.
читайте також:
Глибоке й всеохопне безпекове партнерство між США і Тайванем також пов’язане із регулярними закупками островом американської зброї. До речі, Тайвань поруч із Саудівською Аравією стабільно є одним із найголовніших покупців продукції ВПК США. А це має і політико-економічне значення для формування стійкого позитивного іміджу острова у Сполучених Штатах, а також змушує Вашингтон постійно приділяти значну увагу острову. Адже американська зброя, нехай і куплена, є одним із неформальних «пакетів безпеки.» Тобто економічна спроможність України саме закупати, а не одержувати американську зброю та воєнне спорядження буде значною мірою зміцнювати партнерство із США.
Але не лише зброя й геополітика впливають на стабільне двостороннє партнерство або ж «майже союзництво». Китайська Республіка (Тайвань) та США спільно здійснюють сотні спільних проєктів, присвячених правам людини, охороні здоров’я чи темі «демократичного урядування», охоплюючи фактично всю Азію. Цим самим Тайбей демонструє свою ціннісну спорідненість і відповідно будь-яка загроза Тайваню — це і загроза цінностям демократії, що є одним із наріжних каменів зовнішньої політики США, що було доведено нещодавніми ініціативами адміністрації Д. Байдена.
