ТЕМИ
#ТЕРОБОРОНА #СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

Який фантом «болить» у нашої ідентичності?

Прочитаєте за: 9 хв. 8 Грудня 2021, 12:39 9

Ми продовжуємо наше дослідження субкультурних та ментальних впливів Росії на процес становлення української політичної нації, на ціннісні підвалини нашого соціуму й поступ відродження українського державного феномена, що формується в умовах важкого фантомного болю поколінь та інституцій, які мають постколоніальну тяглість і є баластом націєтворення. Ми продовжили наші зустрічі з експертним середовищем, аби окреслити проблематику та спробувати рафінувати думки й рецепти, що виводять українське суспільство на якісно новий рівень бачення власної унікальності й позбавляють нас від певних колективних залежностей, стереотипів, чужих імперативів поведінки, субкультур, способів світосприйняття й утвердження власного права на місце під сонцем. Отже, говоритимемо про виклики ідентичності — це складно в контексті розуміння рушійних сил, і просто у сприйнятті наслідків — окупації, агресії, війни, які веде проти нас сусідня Росія.

Вижити у російському «затінку»

У Євгена Магди — директора Інституту світової політики — ми поцікавилися його баченням культурної «тектоніки» та середовищ, у яких якимось дивом вижив, безперечно трансформуючись, фрагментуючись територіально на версії, український ландшафт ідентичності.

Багато людей на російсько-українській війні полягли як у кіно — гинули в танку, в який поцілив снаряд, чи підривали себе гранатою в оточенні ворогів. Це новий контекст, на який слід більше звертати увагу, бо він наразі зрозуміліший. Такі історії потрібно використовувати в генеруванні сучасних сенсів і кодів у процесі того ж військово-патріотичного виховання.

— Ми століття жили у затінку Росії і Емський указ та Валуєвський циркуляр — дуже небезпечні явища, проте які прямо не забороняли українську мову, а робили її економічно невигідною. І через це маємо проблему — отримали на Донбасі економічне зростання, регіон тоді став одним з локомотивів Російської імперії. А от зародження національної буржуазії там не відбулося, — говорить Євген Магда. — З іншого боку, нам слід однозначно відмовитися від розвішування ярликів та застосування стереотипів. Бо не кожна російськомовна людина орієнтована винятково на Росію і не кожен україномовний є справжнім патріотом. Відомо, що багато людей на російсько-українській війні полягли як у кіно — гинули в танку, в який поцілив снаряд, чи підривали себе гранатою в оточенні ворогів. Це новий контекст, на який я би радив більше звертати увагу, бо він наразі зрозуміліший. Такі історії потрібно використовувати у генеруванні сучасних сенсів і кодів у процесі того ж військово-патріотичного виховання.

Євген Магда — директора Інституту світової політики

— Мені, як батьку трьох дітей, бракує україномовних мультиків і коміксів, хоча з книжками вже дещо краще, — зізнається співрозмовник. — Але дитині, яка користується тим же планшетом, дуже швидко з мережі підтягується контент російського походження, через який можна заводити дуже багато небезпечних речей. Тож школа має стати тим місцем, де дітей навчатимуть критичного мислення і медіаграмотності. Це досі є викликом.

На переконання нашого експерта, український простір зі сходу постійно промацують — то Моргенштерном, то Шуфутинським, групою «Ненсі», ще кимось. З тих же «гастролей» й історія з антивакцинаторами. Тут нюанс у тім, що не можна отак усе це грубо заборонити, адже люди мають певні права та свободи, зокрема й самовираження. Пан Магда — прихильник політики ефективної державної пропаганди, щоб перші особи, лідери громадської думки з різних соціальних груп генерували приклади. Приміром, казали: «Я вакцинувався, а ти?». Потрібні максимально проактивні соціальні державні проєкти. Звісно, це не зробиш примусом, бо без доброї волі того ж лідера громадської думки нічого не вийде.

Слід шукати чіткі компоненти перспективи. І це не завжди елемент державної політики. Держава має насамперед не заважати, а вже потім робити якісь директивні речі

— І тут не скільки потрібно вивчати наші проблеми-недоліки, вони більш-менш відомі, а розвивати можливості. Створювати їхні елементи. Ну, от одна з моїх доньок, першокласниця, 14 жовтня співала про те, що пишається Україною — це момент, який слід масштабувати, клонувати, робити креативним, модним, трендовим. Ми не можемо в цих справах діяти на засадах українського інтегрального націоналізму, бо він знайшов свій найбільший розвиток у першій половині минулого століття. Але тоді був зовсім інший політичний ландшафт — тло нацизму, фашизму й комуністичного тоталітаризму. І ми не можемо дозволити собі рухатися вперед із повернутою на 180 градусів головою. Закликаю шукати чіткі компоненти перспективи. І це не завжди елемент державної політики. Держава має насамперед не заважати, а вже потім робити якісь директивні речі.

— Чи потрібна Україні контркультурна альтернатива?

— Не може демократична держава визначати буквально все, що правильно, а що ні. На моє переконання, в аспекті нашої розмови, війна є наслідком того, що Україна не зробила від 1991-го й досі. Ситуація справді потребує асиметричних дій. Якщо РФ має чітку позицію держпропаганди, то в нас такої чіткості немає.

Навіщо українці створили росіянам імперію?

Про контркультуру продовжили розмову з політологом Олександром Курбаном — керівником Центру протидії інформаційній агресії «АМ&РМ».

— У нас Мойсеїв бракує. Але вони повинні з’являтися у якомога більших сферах. І вести націю до трансформації. От уже покоління, народжене в незалежній Україні, не розуміє певних жартів, діалогів, сюжетів, які продукує російська креативна індустрія. Пропагандистські розрахунки й моделі, які працюють на внутрішню авдиторію, стають дедалі недієздатними стосовно завдань, які можуть виникати щодо України. Проте ще не так минуло багато часу, аби однозначно говорити, що поворотний момент дорогою «Геть від Москви» вже настав, — починаю діалог з паном Курбаном.

Політолог Олександр Курбан

— Базові елементи й поворотні події життя не з’являються на порожньому місці. Відомо, що нинішній російський культурний «шансон-мейнстрім» є наслідком певних історичних процесів, що мають тяглість до часів так званих кайданних пісень каторжників 17-18 століть. Це і є джерелом тюремної творчості, якою пишається Росія, і який зовсім не личив би справжнім шансоньє на кшталт Едіт Піаф, Джо Дассена, Жака Бреля, Шарля Азнавура чи Лeo Ферре. Секрет «російської душі» тут у тім, що тяга до кримінальної субкультури зумовлена певною внутрішньою свободою злодіїв, своєрідною, але недосяжною кріпосному в тоталітарному суспільстві. Тому тамтешнє населення й тягнеться до цього образу, вони йому співчувають і хочуть наслідувати. Не дивно, що серед лідерів Жовтневого перевороту 1917-го було чимало відвертих кримінальників. У подальші радянські часи не можна було відділити пересічний побут від криміналу, який був його частиною. Бариги, фарцівники, діставачі, корупціонери, знайомі й штовхачі — без них нормально жити в епоху суцільного дефіциту та дзвінкового права не можна було. Етика взаємин теж багато в чому калькувала тюремну субкультуру.

З часів Петра І російська культура та традиція формувалася значним чином на українських кадрах. Хто запропонував Петру Великому назвати Московське царство Росією? Феофан Прокопович — наш вчений з Києво-Могилянської академії, генератор реформ і проєкту модернізації царства за європейським взірцем

— В імперські й радянські часи Росія взяла на себе роль ретранслятора європейських мод, субкультур, трендів, перетравлюючи все те на свій лад і нав’язуючи нам як російський ерзац.

— Тут важливіше дещо інше. З часів Петра І російська культура та традиція формувалася значним чином на українських кадрах. Хто запропонував Петру Великому назвати Московське царство Росією? Феофан Прокопович — наш вчений з Києво-Могилянської академії, генератор реформ і проєкту модернізації царства за європейським взірцем. Чому Україна не буде Росією й дедалі культурно віддалятиметься від неї? У нас різні принципи побудови влади й суспільних комунікацій. Україна наслідує традиції Київської Русі. А в Московії одразу розвивалася авторитарна модель.

Мода теж має бути на нашому боці

Я провів опитування декількох курсантів Військового інституту КНУ імені Тараса Шевченка, учасників проєкту «АМ&РМ», яку контркультуру російським впливам можна протиставити. І отримав цікаві відповіді.

Курсант Юрій Борисенко: «От один з варіантів. Наразі дуже популярним є хіп-хоп гурт Kalush з Прикарпаття. Я спостерігаю за їхнім інстаграм-акаунтом, де вони просувають саме український мотив у творчості, що є елементом контркультури зросійщеній брутальній попсі. Такі групи мають бути модними, піднімати популярні течії та тренди, відвертати увагу нашої й не тільки авдиторії. Я читаю коментарі під їхніми кліпами й там багато схвальних відгуків російською мовою, зокрема з РФ, що дуже важливо. Є й інші подібні українські гурти. І цей тренд обнадіює. Але наш культурний простір досі експансує російський. І тому слід таким гуртам, як Kalush, українським письменникам, представникам креативних індустрій надавати режим максимального сприяння — звісно, найбільш конкурентоздатним».

Юрій Борисенко

Курсантка Марія Колодюк: «Можна креативно й модно обіграти якісь історичні моменти української минувшини, ключові її постаті, сучасних героїв чи нові суспільні явища, що свідчать про вибудову нашої нації. Звісно, це не має бути геть „шароварщина“. Це має бути компроміс із сучасними течіями в мистецтві, естраді. Модерновість завжди приваблива як для внутрішнього споживача, так і назовні. І тоді вже можна вбудовувати необхідні нам „коди“ — так буде ефективніше. У цій природній конкуренції повинні гідні позиції вигравати, виборювати питомо українські культурні явища. Актуальним є створення коротких фільмів, роликів, які просувають українські наративи».

Марія Колодюк

Народна енергія — пошук конструктиву

— Загадаймо ще такі альтернативи, як футбольні ультрас, які надзвичайно потужно проявили себе під час подій Революції Гідності в Києві, Одесі, Харкові, а потім в АТО. От і відповідь, де можуть бути джерела народної енергії, нехай і неформальної, нехай і з деякими ознаками маргінальності, але конструктивної, — повертаюсь до розмови з паном Курбаном.

Майдан був явищем, який довів, що справжня субкультура не формується штучно, «відповідно до указу №», її зародки вже є у нашій підсвідомості — як колективній, так і особистісній на основі наших традицій і архетипів. І тому саме так, з тяглістю до часів козаччини, змагань доби УНР чи подальших періодів, відбувається ребрендинг наших військових частин, адже маємо гігантський, ще креативно «недоосвоєний» пласт історичного спадку

— Приклад українських ультрас показує, як швидко субкультура трансформується на користь України, — долучається Олександр Курбан. — Значна частина цих людей зі зброєю в руках захищала нашу державу. Взагалі сам Майдан був явищем, який довів, що справжня субкультура не формується штучно, «відповідно до указу №», її зародки вже є у нашій підсвідомості — як колективній, так і особистісній на основі наших традицій і архетипів. І недаремне наші вояки з початком війни відразу звернулися до колишніх козацьких традицій — їхньої символіки, культури, поведінки, атрибуції. І тому саме так, з тяглістю до часів козаччини, змагань доби УНР чи подальших періодів, відбувається ребрендинг наших військових частин, адже маємо гігантський, ще креативно «недоосвоєний» пласт історичного спадку.

Українська культурна альтернатива як спосіб самозбереження

А в Андрія Зелінського — радника глави УГКЦ, заступника керівника Департаменту військового капеланства Патріаршої курії УГКЦ ми запитали, чи поділяє він думку, що засилля російської (радянської) маргіналізованої субкультури в українському соціумі є однією з першопричин нинішньої війни з путінським агресором?

Отець Андрій Зелінський

— Мені здається, що росіяни помилилися, коли планували свій масштаб агресії та малювали мапи наступу. Вони сподівалися, що цей нібито спільний культурний код їм значно полегшить завдання. Але, на наше щастя, так не сталося. На їхню думку, Україна нагадувала більше пострадянський простір у стилі «шансон» і вони не очікували виникнення такої реакції-спротиву, — відповів отець Андрій Зелінський. — І військово, і в інших аспектах, якщо навіть говорити ментальними категоріями чи лініями на мапі, агресор дійшов не так глибоко, як упевнено вважав, що зможе. Ми були дуже неготові до такої агресії, проте, на відміну від інших пострадянських республік, в Україні таки залишався базовий рівень свободи, що з усіма недоліками, а забезпечував наш розвиток зовсім в іншому векторі. Сформувався інший дискурс, з альтернативами, наявність яких стала вирішальною в умовах загрози від РФ, де соціум давно не має таких альтернатив.

Ми досі все ще зорієнтовані на націоналізацію — а це значно більш ранній етап, який пройшли провідні культури, який ми пропустили. Йдеться про ці 100 років від часу завершення визвольних змагань доби УНР. У багатьох речах ми надто анахронічні, і це слід долати швидко, в сучасному контексті й дусі часу. Бо потрібно, щоби на ці ідеї й цінності «підсіла» молодь

Причому останні роки стала більшою увага держави до формування саме таких українських альтернатив, як способу самозбереження. Важливо, які цінності артикулюються в пісенній творчості, текстах, фільмах, промовах. І зараз нам треба впоратися з часом — його мало, щоб сформувати нове мислення у цілої нації, покоління носіїв нових цінностей з іншим ставленням до життя. І загроза тут і у глобальних трендах — культура у світі продовжує розвиватися й ці тенденції саме зорієнтовані на глобалізацію. А ми досі все ще зорієнтовані на націоналізацію — а це значно більш ранній етап, який пройшли провідні культури, який ми пропустили. Йдеться про ці 100 років від часу завершення визвольних змагань доби УНР. У багатьох речах ми надто анахронічні, і це слід долати швидко, в сучасному контексті й дусі часу. Бо потрібно, щоби на ці ідеї й цінності «підсіла» молодь. Варто далі генерувати українські альтернативи, пам’ятаючи, що війни нині ведуть не за території, а скорше, за фактори впливу.

Фото: Дмитро Юрченко

16

Кореспондент АрміяInform
Читайте нас в Telegram
Мітки:

Захищаємо світ

00
00
00
rss.feed, Лонгрід, Публікації