ТЕМИ
#ТЕРОБОРОНА #СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

Військовий капелан: бойовий побратим, покликаний захистити в людині людське

Прочитаєте за: 8 хв. 6 Грудня 2021, 13:46 247

30 листопада Верховна Рада України ухвалила закон «Про Службу військового капеланства», а рівно рік тому побачила світ Доктрина розвитку військового лідерства у Збройних Силах. Вони нерозривно поєднані, оскільки покликані формувати абсолютно нову ціннісно-стратегічну платформу в нашому війську. І до появи обох цих проривних документів причетний і отець Андрій Зелінський — радник Глави УГКЦ, заступник керівника Департаменту військового капеланства Патріаршої курії УГКЦ, співзасновник, лектор і член Ініціативної групи та Наглядової ради Української Академії лідерства, політолог, публіцист, автор книг, громадський діяч. Перший військовий капелан при штабі АТО у 2014 році. Отець Андрій пізнавав філософію у коледжі St. Basil College (Стамфорд, США), богословську освіту здобув в університеті Pontificia Universita Gregoriana (Рим, Італія), а політологічну — в Національному університеті «Києво-Могилянська Академія». Наша розмова — про подробиці нового закону, засади військового капеланства, непросту боротьбу за інституалізацію ідеї військового лідерства.

Священник стає військовослужбовцем

— Панотче, Ви тривалий час займаєтесь низкою завдань з питань інституційного оформлення душпастирства у ЗСУ і забезпечення якісного рівня капеланського служіння. Звісно, законодавче унормування капеланської служби у війську має свою історію, воно стало результатом пошуків певної ідеальної моделі, яка враховує низку вже відомих світових практик і корелюється українськими реаліями. З чого і коли взагалі все починалося?

— Саме 13 років тому, 10 листопада 2008 року, підписано меморандум між Міністерством оборони України та представниками українських церков і релігійних організацій. Там уперше декларується формальний намір створити в Україні інститут військового капеланства. А ухвалення Закону «Про Службу військового капеланства» є епохальним без перебільшення. Звісно, потрібно ще розробити й ухвалити низку підзаконних актів. Але ми вже зафіксували прорив крізь пострадянське минуле. Цей факт називаю «інституційною декомунізацією».

У моєму досвіді це вже десятий подібний законопроєкт, десята спроба. Попередні виходили із різних джерел: були ініціативи окремих церков, подання народних депутатів, зусилля Міноборони. Навіть один законопроєкт капеланський пройшов схвалення і взятий за основу в першому читанні попереднім скликанням парламенту. Але йому не судилося дійти до другого читання. А концепція, що вже стала законом України, дуже відрізняється від усіх попередніх. Тут справді можемо говорити про випробуваний часом натовський підхід до законодавчого регулювання душпастирської опіки у війську. Отже, священник стає капеланом, себто військовослужбовцем.

Насамперед говоримо про «прорив» крізь ментальність пострадянського суспільства

Насамперед говоримо про «прорив» крізь ментальність пострадянського іще суспільства. Інституційно «народити» військове душпастирство було непросто. То був виклик, оскільки значна частина наших чиновників і народних обранців ментально сформовані у радянському минулому, де пріоритетною є парадигма не «держава для людини», а «людина для держави». І попри 35-ту статтю Конституції України, де чітко зазначено, що церква відокремлена від держави, наш профільний закон ухвалено не всупереч Основному закону, а відповідно до традицій секулярних демократичних держав на кшталт США, ФРН, Франції, Великої Британії, у яких чітким конституційним пріоритетом залишаються права і свободи людини. Адже держава не фінансує роботу священнослужителя, а оплачує служіння того священника, який стає військовим капеланом. І, власне, його місія є чимось більшим, аніж виконання релігійних обрядів, і, понад усе, допомагає державі створити належні умови для реалізації конституційного права громадян-військовослужбовців на свободу світогляду та віросповідання.

— І це не релігійний сервіс, якщо перефразувати?

— Ні, держава не може такий сервіс оплачувати. «Військовий капелан» — військова посада зі своїм функціоналом, що передбачає душпастирську опіку, релігійно-просвітницьку роботу, соціально-доброчинну діяльність і консультування командування з питань релігійної обстановки в підрозділах та в районі виконання визначених завдань. І ці завдання передбачають необхідність вишколу професійного військового капеланства. Для розуміння — це не просто парафіяльний панотець, що завтра з’являється у війську, це делегований своєю церквою священник, який набуває фахових компетентностей, передбачених потребами військової служби, аби забезпечувати стійкість та цілісність особистості, від якої залежить безпека держави.

Водночас військовий капелан має відповідати критеріям до особи, яка приходить на військову службу — це і граничний вік, і фізичні кондиції. Зауважу, що капелан як священнослужитель діє в межах своєї духовної традиції. Приміром, християнин не може намаз здійснювати, а від рабина не варто очікувати освячення пасок на Великдень.

Це не просто парафіяльний панотець, що завтра з’являється у війську, це делегований своєю церквою священник, який набуває фахових компетентностей, передбачених потребами військової служби, аби забезпечувати стійкість та цілісність особистості, від якої залежить безпека держави

— Але в «християнському» підрозділі є представники інших конфесій…

— Саме тому завдання капелана — задовольнити духовно-релігійні потреби особового складу. І якщо комусь потрібен рабин чи імам, то він має забезпечити таку зустріч. Та то лиш одна з функцій. Ми говоримо і про релігійно-просвітницьку функцію, зокрема, етичні засади військової служби, етика ухвалення рішень тощо. Ці речі ратифіковані тривалим використанням нашими країнами-партнерами, де пріоритет людини є не просто красивим ідеологічним гаслом, а реальною конституційною цінністю. Важливою є і регулярна турбота про військовослужбовців та членів їхніх родин в умовах війни, яку не замінять організовані відомством чи місцевою владою спорадичні заходи.

Військовий капелан опікуватиметься і забезпеченням інформацією про релігійну обстановку в підрозділі чи на терені виконання завдань. І міжнародний та й наш досвід доводить: такі чинники можуть відігравати непересічну роль для військових. Сукупно ці речі стають місією військового капелана — його ідентичність в УГКЦ ми визначаємо як «мудрий порадник і вірний побратим», який прагне захистити в людині найбільш людське.

Капелани матимуть звання військовослужбовців офіцерського складу

— Якою є ієрархічна структура, у якій капелан може, умовно кажучи, зростати і в кар’єрі, і в духовному розвитку? Тобто мова про мотивацію.

— Закон передбачає різні ранги капеланів з відповідними рівнями відповідальності: батальйону, бригади тощо та належну структуру. І вони матимуть звання військовослужбовців офіцерського складу. Приміром, «капітан капеланської служби». Відповідно, з’являється різний формат відповідальності і певна службова ієрархія. Згодом ці питання докладно врегулюють підзаконні акти. А щоб почати виконувати таку місію, людині слід уже мати визнаний певною релігійною організацією рівень компетентності. Саме церква дає належний мандат на військове капеланство. Кількість таких мандатів визначає центральний орган державної влади…

Капелани з’являться від тих конфесій, які в достатній кількості матимуть представництво серед військовослужбовців

— Тобто будуть квоти між конфесіями?

— Звісно. Капелани з’являться поміж представників тих конфесій, які матимуть представництва у достатній кількості. Закон дає такий норматив. Чисельний склад служби військового капеланства не може бути меншим, аніж 0,15% від загальної чисельності ЗСУ. Відповідно до наявності представників тієї чи іншої конфесії, визначається відсоток представництва і кількість мандатів, виділених відомством релігійній організації, яка має підготувати й забезпечити духовний вишкіл своїх капеланів. Утім, слід пам’ятати, що військовий капелан у підрозділі служить задоволенню духовно-релігійних потреб цілого особового складу і не лише як священнослужитель. Участь військовослужбовців у заходах душпастирської опіки здійснюється виключно на добровільних засадах.

Дотепер ми почасти звикли говорити про капелана як про священника, який на рівні волонтерства присутній у війську чи навіть як працівник ЗСУ. Але насправді до такої місії потрібно дорости, спеціально себе сформувати. Тому закон передбачає і здобуття вищої богословської освіти з отриманням диплома державного зразка, аби капелан міг стати офіцером. Все це потребує часу. Попереду формування нормативного механізму вишколу військових капеланів у навчальному центрі.

Вони дбатимуть про стійкість українського воїна

— Як Ви вважаєте, у нас потенційно вистачає таких священників?

— Ні. Професіоналізм і в цій справі також потребує часу й зусиль. Слід знайти охочих, які готові підписати контракт із ЗСУ і продовжувати там своє служіння. УГКЦ вже розпочала такий своєрідний рекрутинг серед семінаристів, у яких ми можемо сформувати це покликання.

— Що стане мірилом компетентності капеланів?

— Буде таке ж оцінювання, щорічне, яке проходять й інші військовослужбовці, але зі своїм властивим професійним акцентом. Як на мене, важливим показником є стійкість, спроможність протистояти пов’язаним із військовою службою стресам. І капелан має дбати про таку стійкість українського воїна. Це базовий рівень турботи про військовослужбовця, що має допомогти людині не лише гідно вистояти перед викликами військової служби, але й стати кращим.

Є орієнтовні розрахунки, закладені у законі  один капелан приблизно на батальйон. Поки ще немає остаточної цифри, скільки ЗСУ потребують капеланів, все залежить від унормованої далі підзаконними актами моделі

— Як відбуватиметься забезпечення капеланів усім необхідним?

— Штатного переліку майна, яке обов’язково має бути у військового капелана, не існує. Те, що він потребує як священник, дає його церква. За забезпечення діяльності відповідає підрозділ, де служить капелан. І ми говоримо про одного капелана на рівні батальйону чи певної окремої частини. Є орієнтовні розрахунки, закладені у законі — один капелан приблизно на батальйон. Поки ще немає остаточної цифри, скільки ЗСУ потребують капеланів, все залежить від унормованої далі підзаконними актами моделі.

— Певно, цю дорожню карту дуже непросто ухвалювали…

— Так, було певне неприйняття на рівні окремих представників вищого військового командування. Тому недаремно на початку нашої розмови я говорив про прорив. Доволі сумно в ці роки було спостерігати, як поважні представники силових органів у робочій групі з напрацювання законопроєкту говорили про нереальність запровадження інституту військового капеланства, апелюючи до вже існуючої правової бази. Але ж ми прийшли творити нове, і тут такі апеляції зовсім не підходять! І це повертає мене до глобальної теми нашого суспільства, до глибинної модернізації України, якій заважає пострадянська ментальність на рівні ухвалення важливих рішень. І наше майбутнє зовсім не є простою реплікацією їхнього минулого, як декому видається. Тут не лише про Збройні Сили, а й про Україну початку ХХІ століття. Слід знайти спроможність на ефективне лідерство…

Армія має стати школою життя та лідерства в ньому

— До речі, рік тому  1 грудня 2020-го  ухвалено Доктрину розвитку військового лідерства у Збройних Силах. Чим вона є для нашої армії?

— Це про фундаментальний виклик модернізації держави, до якої штовхають сучасні обставини, що постали перед Україною і вимагають керівництва нового формату. Лідерство — не декорація і окраса вже існуючого інституту, а глибинна трансформація цілого суспільства. І головне досягнення Доктрини те, що ми почали говорити про необхідність і масштаб таких змін. Цей термін уже з’являється у програмах військових вишів, сержантських курсів, формується відповідний етос. Це тільки перші кроки. І коли ми говоримо про внесок Збройних Сил у формування особистості й громадянської свідомості в українському суспільстві, то я невтомно повторюю: армія має стати школою життя. Вона трансформує особистість, формує її стійкість та злагодженість у взаємодії. І, власне, ці механізми — стійкість та лідерство — родом із військової культури. І нам слід їх якісно імплементувати у системно функціонуючі інституції. Якщо ти зможеш навчитися витримувати стреси у війську, то завтра ти їх витримаєш, коли реалізовуватимеш проєкти державні чи в бізнесі, пам’ятаючи, що і в такий спосіб продовжуєш служити власній країні та своєму народові.

Перед українською державністю сьогодні стоять два екзистенційного характеру виклики: консолідація суспільства й легітимація держави: як об’єднати українців і сформувати довіру до інститутів влади. У процесі державотворення у своїй історії ми неодноразово провалювали цей іспит. І ми не маємо права зробити це вкотре, бо дуже дорого за те платимо. Пошук відповідей на ці питання вимагає вправного лідерства. Збройні Сили можуть стати середовищем, у якому формуватимуть таке необхідне для нашого з вами майбуття покоління відповідальних і спроможних лідерів.

Поняття «лідерство» в українському війську потрібно цілком перенести із культурологічної в тактичну сферу. Це нова військова ментальна модель  і в нас немає вибору, як її інакше прийняти. Бо тільки так ми станемо сумісними із партнерами, передусім ціннісно й тактично, а вже потім калібрами та штабними алгоритмами

Щоби йти далі на шляху впровадження Доктрини, мають бути відповідно сформовані навчальні програми з військового лідерства у військових вишах, але станом на сьогодні цього все ще немає, окрім окремих курсів. І лідерство наразі належить швидше до сфери культурологічного забезпечення, немовби своєрідна декорація: от давайте військову службу прикрасимо чимось, що є в НАТО. Це неправильно. І коли я спілкуюся із натовськими офіцерами, постійно чую від них одне і теж: у їхніх вишах не навчають офіцерів, як крутити гайки, перевіряти пальне, їх вчать лідерства як способу командування, управління військами. Тобто, лідерство — це власне і є природне ремесло військового офіцера. І понад усе йдеться тут про мистецтво ухвалення вчасних і правильних рішень, що впливають на результат виконання визначених завдань і розвиток особового складу. Тому поняття «лідерство» нам потрібно цілком перенести із культурологічної в тактичну сферу. Це нова військова ментальна модель — і в нас немає вибору, як її інакше прийняти. Бо тільки так ми станемо сумісними із партнерами, передусім ціннісно й тактично, а вже потім калібрами та штабними алгоритмами.

Фото Дмитра Юрченка

Кореспондент АрміяInform
Читайте нас у Facebook

Захищаємо світ

00
00
00
rss.feed, Армія і суспільство, Інтерв`ю, Публікації