Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Жителі сходу України дотепер свято вірують у кремлівський міф про створення й бурхливий розвиток промисловості на теренах Донбаського вугільного басейну через «індустріальну революцію» у СРСР. Й мало кого нині на зомбованих та окупованих РФ територіях переконає в протилежному твердження істориків, що в дійсності це економічне диво започаткували чужоземні підприємці.
Темою цікавився кореспондент АрміяInform.
Як жадібність царів призвела до неочікуваних наслідків
Наприкінці 1880 років російська імперія вступила у смугу індустріального розвитку, який викликав низку глобальних перетворень. Розпочалася стрімка урбанізація, революція в економічній та інфраструктурній галузях, серйозні зміни у сфері праці. Одначе щодо розвитку «забутих Богом» регіонів заслуги татусів-царів мізерні. Насправді ж найбільшу роль у промисловому розвитку Росії тоді зіграли не «корона» й вітчизняний капітал, а підприємці Західної Європи.
Імперія у ті часи була начебто відкритою – мала альянси з країнами Європи, тверду конвертовану валюту. Проте в гонитві за «довгим рублем» царський уряд запровадив надвисокі митні збори. У 1870 році вони досягли майже 40% на усі імпортовані товари. Що, відповідно, скорочувало можливості для іноземних підприємств. Їм стало не вигідно експортувати свою продукцію в Росію й тому вони вирішили виробляти її прямо там.
«Прабабуся» сучасного Донецька
Попередніми назвами Донецька були Олександрівка, Юзівка та Сталіне. Майбутній центр промислового Донбасу 1869 року заклав британський підприємець Джон Юз, який викупив у російського князя Кочубея архаїчну Олександрівку. Заразом він отримав право побудувати тут завод із виготовлення залізничних рейок.
Уже на початку XX століття це поселення, раніше перейменоване Джоном на власну честь у Юзівку, було жвавим діловим центром.Сюди на престижну та вигідну у всіх сенсах роботу інженерами та майстрами їхали тисячі валлійців, англійців, французів, бельгійців та німців. Відомо, що у 1913 році в Юзівці вже виплавлялося 74% заліза імперії.
Успіх іноземців не був випадковим.Зваживши на величезні поклади добірного вугілля, вони організували тут виробництво повного циклу, й донині властиве для регіону: видобуток вугілля та його коксування ‒ виплавка металу – виготовлення промислової продукції. Для того було засноване «Малоросійське товариство кам’яновугільного, залізного та рейкового виробництв», яке швидко стало лідером із виплавки сталі.
Через те, що місцеві переважно були неосвіченими селянами, європейці довіряли їм лише грубу роботу, залучаючи весь інженерний кваліфікований персонал зі своїх країн. Для останніх будували дороги, житло, лікарні. У них були навіть тенісні корти та клуби для виїздки коней. І не дивно – на Донбас приїхало понад 20 тисяч одних тільки бельгійців. До речі: Бельгія була найбільшим інвестором імперії того часу…
«Грабуй награбоване» по-кремлівськи
Під лозунгом «грабуй награбоване» більшовики обчищали усіх: від князів та мільйонерів – до найбідніших із селян. Іноземці виключенням не були, їх позбавляли будь-якої власності з особливим цинізмом. У такому світлі особливо показовим буде приклад саме із бельгійцями.
У 1900 році Бельгія була визнана найбільшим іноземним інвестором у Російській імперії. Що цікаво: з понад 800 мільйонів золотих франків, які Бельгія інвестувала у Росію, 550 було вкладено в розвиток промисловості на Донбасі! Це становило близько 60% усіх аналогічних капіталовкладень іноземців.
Більшість коштів Бельгія витрачала на металургію та вугільну промисловість, машинобудування й транспортну інфраструктуру.У 1890-ті роки бельгійці побудували металургійні заводи в Маріуполі та Єнакієво, розпочалося виробництво соди в Лисичанську.Усе це та безліч інших підприємств та шахт дісталося більшовикам внаслідок тотальної «націоналізації»…
