Палата представників США на чолі зі спікером Джонсоном багато місяців до цього її блокувала, проте, зрештою, 20 квітня таки ухвалила довгоочікуване рішення. Тепер, після розгляду…
3 грудня 1875 року народився Олександр Греків — майбутній військовий міністр Української Народної Республіки, головнокомандувач Української Галицької армії, генерал-хорунжий.
Після закінчення гімназії він навчався на юридичному факультеті Московського університету, після чого вступив на військову службу. У 1899 році закінчив військове училище, а у 1905-му — з відзнакою академію Генерального штабу. Служив при штабі Петербурзького військового округу. Під час Першої світової війни полковник Греків виконував обов’язки начальника штабу 1-ї 74-ї піхотних дивізій, 6-го армійського корпусу, командував гвардійським Єгерським полком.
Восени 1917 року він прибув до Києва, де на прохання голови Української Центральної Ради Михайла Грушевського займався ліквідацією Київського військового округу. Був начальником Київського гарнізону, командиром 2-ї Сердюцької дивізії, а на початку 1918 року — заступником військового міністра Української Народної Республіки. Після гетьманського перевороту, коли до влади прийшов Павло Скоропадський, очолював Український військовий союз «Батьківщина». А у жовтні 1918-го пристав на пропозицію очолити Головний штаб Української Держави.
Після антигетьманського повстання Греків став одним із перших — і небагатьох — генералів гетьманської армії, які перейшли на бік повстанців. Із 18 грудня 1918 року він командував Південною групою Армії УНР. За дорученням Директорії проводив переговори із командуванням французьких військ в Одесі, однак суттєвого успіху не досяг — французи надавали активну підтримку російському Білому рухові, а не Українській Народній Республіці. У січні-лютому 1919 року він обіймав посаду військового міністра УНР, а в лютому-березні виконував обов’язки Наказного Отамана Армії УНР. Керував обороною Житомира і Бердичева від наступаючих військ Червоної Армії.
Після антигетьманського повстання Греків став одним із перших — і небагатьох — генералів гетьманської армії, які перейшли на бік повстанців.
Внаслідок конфлікту із Симоном Петлюрою і лівими українськими політиками 21 березня 1919 року вийшов у відставку і виїхав до Галичини, де тривала війна між Західно-Українською Народною Республікою і Польщею. Від 9 червня до 5 липня 1919 року Греків командував Українською Галицькою армією. На цій посаді він пробув трохи менше ніж місяць, проте встиг зробити чимало: за майже повної відсутності набоїв, маючи набагато менше сил, ніж поляки, генерал спланував і організував наступ УГА на Львів, під час якого було звільнено від поляків Тернопіль, Бучач, Бережани, Броди, Золочів. Однак переважаючі й краще оснащені польські частини витіснили УГА з Галичини за річку Збруч на територію Наддніпрянщини, де вона надалі діяла спільно з Армією УНР. Після цієї невдачі за наполяганням Петлюри генерал Греків був відправлений у відставку і з родиною виїхав до Чернівців, які перебували під контролем Румунії, а згодом переїхав до Австрії, де провів 28 років свого життя. Видавав у Відні газету «Україна», займався сільським господарством, працював продавцем книжкового складу Товариства поширення політично-економічних знань, виступав у пресі зі статтями на українську тематику. У 1939 році став членом віденського відділення «Української громади».
За майже повної відсутності набоїв, маючи набагато менше сил, ніж поляки, генерал спланував і організував наступ УГА на Львів, під час якого було звільнено від поляків Тернопіль, Бучач, Бережани, Броди, Золочів.
Лише після Другої світової війни, працюючи у віденському готелі «Де Франс», він отримав австрійське громадянство. А в СРСР був оголошений ворогом народу. Але його, як громадянина Австрії, не могли офіційно заарештувати ніякі спецслужби СРСР. Тим більше, що Австрія так і не увійшла до соцтабору. Тому 21 вересня 1946 року, коли він повертався з роботи додому, біля нього пригальмував респектабельний автомобіль, і водій, який не викликав жодних підозр, ввічливо попросив підказати, як проїхати в аеропорт. Емігрант охоче допоміг гостю столиці, показавши напрямок.
У СРСР Олександр Греків був оголошений ворогом народу.
На знак подяки чемний «європеєць» запропонував трохи підвезти літню людину, тим більше, що їм було по дорозі. Нічого не підозрюючи, Греків охоче сів у автомобіль. І водій, і пасажир були офіцерами-смершівцями… Так незабаром Олександр Петрович опинився у Лук’янівській буцегарні в Києві.
Нічого не підозрюючи, Греків охоче сів у автомобіль. І водій, і пасажир були офіцерами-смершівцями… Так незабаром Олександр Петрович опинився у Лук’янівській буцегарні в Києві.
6 липня 1949 року Особлива нарада при МДБ СРСР засудила його до 25 років позбавлення волі «за участь в антирадянських білогвардійських організаціях та активну антирадянську діяльність». Покарання відбував у Озерному виправно-трудовому таборі, що в Іркутській області. Після смерті Сталіна 80-літнього генерала звільнили і, як не дивно, навіть дозволили повернутися до Відня, де він і помер. Уже після смерті у Відні й Торонто були опубліковані його мемуари — «Спогади військового міністра УНР генерала Грекова» і «Весна 1918 року в Україні». У них він, зокрема, писав:
«За служіння Україні я розплатився роками неволі й втраченим здоров’ям. Але аж ніяк не шкодую про це і готовий вкотре пройти цим шляхом — шляхом випробувань і поневірянь. Заради України».
У незалежній Україні на честь генерала Грекова названо вулицю у Львові.
У незалежній Україні на честь генерала Грекова названо вулицю у Львові. Згідно з Постановою Верховної Ради України від 11 лютого 2015 року, 140-річчя з дня народження Олександра Грекова відзначалося на державному рівні.
