Серед причин популярності бригади серед військовослужбовців — довіра до командира частини Кирила Вереса, високі результати на полі бою та позитивні…
В Україні на базі Мінреінтеграції створюється державна система моніторингу й документування порушень прав людини, міжнародного гуманітарного права та інших порушень, вчинених під час збройної агресії РФ. Ця новація сприятиме впровадженню заходів перехідного правосуддя в Україні, плануванню й реалізації політики деокупації та реінтеграції. Про це йшлося під час презентації згаданої системи, організованої Українською Гельсінською спілкою з прав людини (УГСПЛ) та Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України. Наша держава буде першою, яка створить подібну систему у світі.
Правоохоронців слід навчати правильно оцінювати воєнні злочини
Ініціатива створення такої системи народилася у колі неурядових організацій, які працюють з 2014 року, документуючи факти російської агресії. Це фіксація не лише порушень злочинних дій, кваліфікованих національним і міжнародним кримінальним правом, а й фіксація руйнувань, майнової шкоди, шкоди здоров’ю людей, це збереження пам’яті для наступних поколінь, аби запобігти повторенню подібного.
До бази даних матимуть спеціальний доступ як фахівці відповідних державних органів, так і представники громадського сектору, дотичні до питань фіксації фактів кремлівської збройної агресії.
Згадана система акумулюватиме у базі даних створеного в структурі Мінреінтеграції Національному центрі розбудови миру відомості, фактаж, свідчення, фото і відеоматеріали, зібрані за визначеними стандартами та методологією, що свідчать про порушення РФ міжнародного гуманітарного права, правил ведення війни та прав людини. За словами аналітика, спеціаліста з питань нормотворення УГСПЛ Олени Семьоркіної, це буде своєрідний «хмарний ресурс» як верифікованих, так і неверифікованих даних, до якого матимуть спеціальний доступ як фахівці відповідних державних органів, так і представники громадського сектору, дотичні до питань фіксації фактів кремлівської збройної агресії. Важливо, що 60 % питань майбутньої системи будуть зав’язані на технологічній сумісності баз даних державних органів — складових системи моніторингу та документування.
Для Національного центру розбудови миру спеціальна експертна група вже готує проєкти нормативно-правових актів, технічних регламентів, методології, стандарти навчання фахівців і проведення процесу документування, орієнтовані на підходи, узвичаєні в ООН.
— З часом ми прийшли до концепції перехідного правосуддя, яке передбачає 4 напрямки діяльності: відшкодування жертвам, притягнення злочинців до відповідальності, реформа законодавства та політика права на правду. Концепція, яку розробляли для Національного центру розбудови миру, адаптована до українських реалій, — зауважив Олексій Біда, керівник Центру документування УГСПЛ. — Окремий напрямок, якого не було у концепції перехідного правосуддя — протидія пропаганді РФ, маніпуляціям, безпосередньо пов’язаним з агресією. Інша складова — внутрішня політика, що стосується роботи правоохоронних органів, покарання винних. Адже слід навчати правоохоронців правильно оцінювати воєнні злочини, яким наразі у національному законодавстві бракує детального опису, кримінологічного роз’яснення. Наразі очікуємо на ухвалення відповідного законопроєкту, який ліквідує таку прогалину.
У пересічних слідчих, які спілкуються із жертвами російської агресії, на 8 рік конфлікту досі немає добре розписаного складу воєнних злочинів. Зафіксовано дуже багато фактів воєнних злочинів та порушень прав людини унаслідок воєнних дій, але через недоліки законодавчої бази правоохоронна система «не бачить» багатьох з них. І чимало експертів наполягають на ратифікації Україною Римського статуту, аби ефективно працювати з наслідками цієї війни конфлікту й співпрацювати з Міжнародним кримінальним судом.
Україна як держава має реагувати швидко й ефективно на свої втрати на цій війні. Щоби потім пред’являти консолідовану претензію агресору, зокрема у форматі репарацій, та встановлювати кураторів і учасників агресії.
Україна як держава має реагувати швидко й ефективно на свої втрати на цій війні. Щоби потім пред’являти консолідовану претензію агресору, зокрема у форматі репарацій, та встановлювати кураторів і учасників агресії. Адже згідно з міжнародним гуманітарним правом такі персони мають відповідати за скоєне, хоча наразі РФ і не вважає себе офіційно стороною конфлікту.
Окремий важливий напрям — забезпечення гарантій постраждалим унаслідок конфлікту. Це надання послуг (медичної, матеріальної, психологічної допомоги) та робота система відшкодування, яка зараз працює у нецентралізованому форматі — десь її виконують міжнародні донори, десь держава чи благодійні фонди.
— Ми знаємо приклади, коли за зруйноване житло людина могла отримати компенсацію тричі, а в іншому селі постраждалі залишалися без таких виплат. Цей нюанс слід враховувати і розподіляти допомогу рівноцінно, — наголосив Олексій Біда. — Як і унормувати право на правду — тобто можливість жертв мати доступ до інформації (архівів), аби засвідчувати документально те, що відбувалося з ними, заодно й інформувати суспільство та міжнародну спільноту.
Бульдозер у Криму знищує будинки не менш ефективно, аніж снаряди на Донбасі
Презентована база даних може стати й міждержавним майданчиком обміну інформації, оскільки РФ як окупант і агресор веде неоголошені війни не лише в Україні, порушуючи міжнародне право, застосовуючи найманців у різних форматах. Кремль буквально управляє конфліктами, максимально дистанціюючись від них юридично. І багато «фігурантів» російського походження мігрують між такими кампаніями. Це треба фіксувати і якось давати раду. Так само як документувати дії кремлівського режиму в тимчасово окупованому Криму. Тут, за словами Олександра Сєдова — аналітика ГО «Кримська правозахисна група», агресор залишає багато фактичних доказів вчинення воєнних злочинів і порушень міжнародного права. Це нормативні документи: від указів президента до наказів міноборони, рішень суду щодо мешканців окупованих територій, які відмовилися служити окупанту. Так само доказом є протоколи затримання та переслідування з політичних мотивів та судові рішення.
Кремль буквально управляє конфліктами, максимально дистанціюючись від них юридично.
— Коли знищення майна на Донбасі відбувається унаслідок воєнних дій, то у Криму — за наказом якогось тамтешнього посадовця чи органу, — розповідає Олександр Сєдов. — Так, недавно там бульдозер знищив будинок — і не менш ефективно, аніж снаряд. Доказом таких дій є розпорядження суду чи адміністрації. І їх потрібно збирати. Але ці десятки тисяч різноманітних документів слід зберігати й ефективно використовувати під час формування доказової бази як порушень прав людини, так і воєнних злочинів. Зокрема і таких, як практика дискримінації кримських татар. І створюючи систему документування, ми йдемо від особистої історії до системних явищ. Багато організацій збирають інформацію щодо гібридної агресії Кремля. І вона частково збігається або ж відрізняється. Тобто тут питання до верифікації такої інформації, методів зберігання, повноти чи достовірності даних. І якщо ми говоримо про створення єдиної бази для всіх, це зменшить ресурс на збір інформації, кількість помилок під час її обробки. Що стає підґрунтям для правильних висновків, повноти відшкодування збитків тощо.
Міноборони та Збройні Сили — одні з головних суб’єктів у розбудові системи документування порушень, вчинених РФ
В очільника Національного центру розбудови миру Мінреінтеграції, як центрального координаційного органу, що забезпечує зв’язки всіх учасників державної системи моніторингу та документування, Олександра Смирнова ми поцікавилися роллю ЗСУ та Міноборони у розбудові нової системи.
— Йдеться не лише про започаткування єдиної бази даних, а й про зміну підходу до фіксації порушень міжнародного гуманітарного права. Ми працюємо над методологією документування і прописуємо вимоги до створення такої бази даних, якими користуватимуться відповідні органи держави. І таке завдання можна реалізувати винятково за умови комунікації й зацікавленості та розуміння значення такого завдання і в інших міністерствах та відомствах. І Міноборони та Збройні Сили якраз є одними з головних суб’єктів для виконання цього завдання. Ми проводимо робочі обговорення з представниками українського війська, продовжуємо створення комунікаційної платформи і залучення низки державних інституцій — партнерів.
Фото: Дмитро Юрченко
