Про особливості 14-денного періоду адаптації бійців у бойових частинах після проходження БЗВП та фахової підготовки АрміяInform розповів начальник групи інструкторів 127-ї окремої важкої механізованої бригади сержант…
АрміяInform уже повідомляла, що нині триває другий етап відправки юнаків на строкову службу до ЗСУ.
Наші кореспонденти вирішили подивитись, як влаштований побут та служба молодого поповнення. І завітали в гості до військової частини в селі Цвітоха, що розташоване у віддаленому Славутському гарнізоні. Це на Хмельниччині. Підпорядкована частина Командуванню Сил логістики ЗСУ.
Що їдять, у що вдягнені та чим займаються військовослужбовці строкової служби, побачили наші журналісти.
«Люблю, коли нам готують суп із фрикадельками»
За словами командира військової частини підполковника Миколи Гресєва, протягом 2020‒2021 років у підрозділі здали в експлуатацію нову казарму, збудували спортивний майданчик, встановили у приміщеннях для відпочинку плазмові телевізори і на етапі завершення ‒ ремонт у новій їдальні.
‒ Майже половина водіїв тракторів, вантажних автомобілів у частині – це строковики. Тому коли солдат демобілізується, у нього вже буде спеціальність і досвід роботи. Тобто, його відразу візьмуть на роботу в цивільному житті, ‒ розповідає командир частини.
Заступник командира військової частини з морально-психологічного забезпечення підполковник Олег Урбанович додає, що в частині, окрім водійської, можна здобути спеціальність ремонтника колісної та гусеничної техніки, спеціальність пожежника.
‒ Я із Луцька. Повістки прийшли мені й моєму найкращому другові. Він сказав, що піде до війська. Я теж вирішив, що маю відслужити, ‒ згадує військовослужбовець строкової служби Олексій Ланевич.
До служби у ЗСУ він вчив людей грати на ударних інструментах.
‒ Грав у музичній групі, в ансамблі «Волиняночка». Під час служби це стало в нагоді ‒ беру участь у концертах тут, ‒ зазначає хлопець.
Нині він служить у пожежній роті.
‒ Ми живемо у звичайній казармі. Спати в ній тепло, деколи навіть жарко. З військовою формою одягу проблем немає, усім забезпечують. Годують добре. Сьогодні на обід був суп, котлети з кашею. Люблю, коли нам готують суп із фрикадельками. Коли розповідаю батькам, чим нас годують, то вони приємно дивуються. Помитись є де. Також є пральні машини ‒ на ніч закидаємо туди брудний одяг, днювальні вивішують сушитись, і на ранок можна вдягати, ‒ зауважує Олексій.
У військовій частині строковики проживають у нових казармах, які на сьогодні обладнані всім необхідним.
Цього року вже декілька десятків строковиків у частині підписали контракт
‒ Я з Рівненщини, з містечка Радивилів. Коли прийшла повістка, вирішив, що маю йти до війська, бо вважаю це чоловічим обов’язком. У родині я перший, хто пішов служити, ‒ ділиться спогадами строковик Олексій Гринюк.
У зенітно-артилерійському підрозділі він служить на посаді «майстер-номер обслуги».
‒ Живу в казармі. Тут є окремий душ, туалет, пральні та сушильні машини. Їжу готують за каталогом. Молодому хлопцю вистачає, щоб добре наїстись. У мене тут найулюбленіша страва – борщ.
‒ Я із Волині, селища Голоби. Мені 18 років. Сам вирішив піти до війська й відслужити. Спочатку нас привезли сюди, потім направили на курс молодого бійця до навчального центру. Коли ми повернулись до нашої частини, я став на посаду водія-номера обслуги в зенітно-артилерійському взводі, ‒ каже строковик Богдан Гаврук.
Він також проживає у казармі.
‒ Спати дуже тепло тут. Є гаряча вода, душ, туалет. На поверсі є пральна та сушильна машини… Нині я готуюсь до бойового чергування. Повторюю свої обов’язки, ще раз вчу техніку безпеки, бо скоро заступати, ‒ розповідає Богдан.
Під час спілкування із командиром частини кореспонденти АрміяInform дізнались, що вже декілька десятків строковиків цього року підписали контракт.
‒ Окрім соцпакету та грошового забезпечення, ми мотивуємо тим, що частина може забезпечити контрактників житлом. Якщо ти одружений – отримаєш однокімнатну квартиру в будинку, що розташований на території частини. І звання для цього немає значення. Усі, хто підпише в нас контракт, будуть забезпечені житлом, ‒ стверджує Микола Гресєв.
Фото – Дмитро Юрченко
