Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…
24 серпня 1991 року Верховна Рада України проголосила Україну незалежною державою. А ще — постановила «провести республіканський референдум на підтвердження Акта проголошення незалежності». Вперше в історії України влада вирішила порадитись зі своїм народом. Парадоксально, але на цьому наполягали і ті, хто не дуже бажав бачити на політичній мапі світу суверенну Українську державу. Її противникам додавав оптимізму той факт, що в березні того ж року близько 70 відсотків українців висловилися за збереження СРСР.
Так, один із таких «товаришів» 9 жовтня 1991-го зі шпальт московської газети «Правда» заявив: «Дві об’єктивні обставини вимагають референдуму. Тільки воля народу може наблизити Україну до повного визнання її як суб’єкта міжнародного права. А по-друге, як можна відмахнутися від результатів референдуму 17 березня? Якщо розмірковувати юридично, то все, що накручується навколо незалежності України, можна розцінювати як ігнорування волі народу, висловленої всього п’ять місяців тому… Думку, висловлену в березні, український народ може підтвердити тільки на референдумі. Верховна Рада таких повноважень не має. Треба спитати в народу, чого він хоче».
А ось люди, які десятиліттями мріяли про вільну, суверенну Українську державу, провівши багато років у радянських концтаборах, не були впевнені, що й решта українців підтримає їхні прагнення. Принаймні деякі з них. Наприклад, як згадував тодішній представник України в ООН Геннадій Удовенко, тоді «навіть оптимісти не думали про те, що така величезна кількість людей проголосує «за» на референдумі». А багатолітній дисидент-в’язень Вячеслав Чорновіл казав: «Ну, хоча б отримати 50 відсотків плюс один голос «за»…».
Поділяли тодішні керівники погляди прокомуністичної опозиції чи ні — невідомо. Не знаємо і про те, чи теж, як і Вячеслав Максимович, не були вони впевнені у результатах. Але з упевненістю можна стверджувати, що Ленід Кравчук як кандидат у президенти хотів заручитися підтримкою народу. А ще — бути легітимним президентом в очах всього світу. Не є таємницею, що далеко не всі держави хотіли бачити Україну незалежною державою, знаючи, що їй дістанеться третій за потужністю ядерний потенціал. Так, тодішній президент США Джордж Буш-старший переконував українців із трибуни Верховної Ради не виходити зі складу СРСР, а прем’єр Великої Британії Маргарет Тетчер заявила, що незалежність України для неї — те саме, що відокремлення канадської провінції Квебек від решти тієї держави». Провідні західні держави продовжували підтримувати Горбачова в його спробах реанімувати СРСР, про що переконливо свідчать опубліковані записи його розмов з керівниками Іспанії, Німеччини, США, Франції, які солідаризувалися з ним у тому, що Союз має бути збережений, а Україна — залишитись у його складі.
— Примусити їх змінити позицію несприйняття України як незалежної держави міг лише демократично висловлений вибір українського народу на користь державної незалежності своєї країни під час референдуму, — згадував науковий консультант МЗС із правових питань у 1972–1992 роках Володимир Василенко. — Загальнонаціональна підтримка переважною більшістю українських громадян Акта проголошення незалежності України зняла би будь-які сумніви в його легітимності й праві українського народу жити у власній незалежній державі. Народне волевиявлення на користь незалежності державності України забезпечило б незворотність процесу українського державотворення і створило б міцне підґрунтя для офіційного визнання її державної незалежності членами міжнародної спільноти.
1 грудня 1991 року. З самого ранку до виборчих дільниць поспішають тисячі, десятки тисяч українців. Їм належить відповісти на єдине запитання: «Чи підтверджуєте ви Акт проголошення незалежності України?» з двома варіантами відповіді: «Так, підтверджую» і «Ні, не підтверджую».
Понад 90 відсотків респондентів підтвердили бажання мати власну державу і бути господарями на власній, Богом даній землі. Референдум відбувся в усіх 27 адміністративних регіонах України: 24 областях, Автономній Республіці Крим, Києві та Севастополі. Результати волевиявлення виявилися різними — в залежності від регіону. Але більшість людей забажали мати свою державу. У голосуванні взяли участь 31 891 742 особи — 84,18% населення України, з яких понад 90 відсотків забажали мати свою державу.
Наприклад, у Києві незалежність України підтримали 92,88 відсотка виборців, у Донецькій області — 83,9%, у Луганській — 83,86%. А в Автономній Республіці Крим сказали «так» незалежності Української держави 54,19% виборців, тоді як у Севастополі показник був вищим — 57,07%.
2 грудня 1991 року глави МЗС країн Західної Європи наголосили в заяві про Україну: «Європейське співтовариство та його держави-члени беруть до уваги проведення референдуму в Україні, під час якого чітка більшість висловилася на користь незалежності. Вони вітають демократичний спосіб, у який український народ заявив про своє бажання того, щоб його республіка досягла повного суверенітету».
Сьогодні деякі громадяни і навіть політики стверджують, що коли б у Кремлі сидів Борис Єльцин, то ніякої війни не було б. Свої думки вони мотивують тим, що, мовляв, Борис Миколайович був демократом і з повагою ставився до народів усіх новоутворених держав. Особливо до України. Звісно, що Єльцин і Путін — це різні люди, різні політики і, можливо, так воно б і було… Але, разом з тим, не слід забувати і про те, що відразу після оприлюднення результатів референдуму прессекретар Єльцина Павло Вощанов зробив таку заяву: «Якщо ці республіки (які проголосили незалежність від СРСР. — Авт.) ввійдуть до складу союзу з Росією, то проблеми немає. Але якщо вони виходять, ми повинні потурбуватися про населення, що живе там, ми не повинні не забувати, що ці землі були освоєні росіянами. Росія навряд чи погодиться віддати їх так легко»…
Одночасно з референдумом 1 грудня відбулися перші в історії незалежної Української держави вибори президента України, на яких главою держави був обраний Леонід Кравчук.
@armyinformcomua
Напередодні четвертих роковин широкомасштабного російського вторгнення Президент України Володимир Зеленський відзначив захисників і захисниць нагородами.
Повномасштабна війна росії проти України триває вже чотири роки — попри початкові плани ворога захопити нашу державу за «три дні».
За процесуального керівництва Сумської окружної прокуратури заочно повідомлено про підозру 34-річному військовослужбовцю зсрф.
Нагороджена група ППО з пілотованим повітряним судном на базі ДФТГ, яка знищила вже 157 повітряних цілей різного типу.
Суд визнав провину мешканки Святогірська у державній зраді (ч. 2 ст. 111 КК України) і засудив до 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Наразі «Князь» — офіцер у 10-му мобільному прикордонному загоні «Дозор».
Стрілець
від 20100 до 120000 грн
Запоріжжя
Сватівський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки
Кінолог, інспектор прикордонної служби
від 21000 до 24000 грн
Чоп
Державна прикордонна служба України
Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…