Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 20 грудня 2024 року Президент України присвоїв 65 окремій механізованій бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України почесне…
…Наш Храм — це як окрема військова частина. І, виявляється, я її командир. Тут немає наказів. Але все будується на таких самих принципах, як і у війську. Тільки називається це «послух». Військові капелани, священники гарнізонного храму — команда мотивованих однодумців. Ми завжди там, де потрібні українському солдатові Боже слово, підтримка, допомога, співчуття, людяність.
З отцем Тарасом Михальчуком, настоятелем Гарнізонного храму святих апостолів Петра й Павла та головою Центру військового капеланства ЛА УГКЦ, спілкуємось напередодні визначної дати. Адже 6 грудня 2021 року виповнюється 10 років відтоді, як перший в Україні гарнізонний храм знову відчинив двері для вірян.
Дивним чином снаряди, що потрапляли в дах і стіни церкви, не вибухали
— Отче Тарасе, чи можете пригадати, як починалась історія львівського гарнізонного храму?
— Від початку не скажу, оскільки споруді вже понад чотириста років, — жартує отець-настоятель. — Збудована ченцями-єзуїтами в 1630 році, споруда храму є зменшеною копією римської базиліки Іль-Джезу. В ті часи храм був наймісткішим у Львові. Тож і виконував функцію не лише церкви ордену єзуїтів. Але й був храмом гарнізонної залоги стародавнього Львова.
— Але ж так було не завжди? І храм тривалий час не виконував функції за призначенням.
— Дійсно, під час Другої світової війни споруда зазнала ушкоджень під час бомбардувань та обстрілів. Втім, дивним чином снаряди, що потрапляли в дах і стіни, не вибухали. Ну а за радянських часів у ньому тримали книги. Величезний склад з мільйонами стародруків та фоліантів періодів Австро-Угорщини та Польщі. В лабіринті полиць заставлених книгами можна було заблукати. Але церква — не книгозбірня. Це розуміли й науковці, і про це говорили священники. Температурний режим був не на користь цінним виданням. А церква має виконувати свою пряму функцію. В часи незалежності культова споруда відійшла церкві не відразу. Але, зрештою, 2010 року вирішили знайти для книгосховища більш пристосоване місце. Хочу зазначити, що у розв’язанні питань з переміщенням книг нам дуже допоміг начальник Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного та командир Львівського гарнізону генерал-лейтенант Павло Ткачук. Ми тоді полічили, що на переміщення мільйонів стародруків та тисяч стелажів потрібно було витратити кілька років. Однак пан генерал зміг організувати процес так, аби на все про все стало три місяці.
Сильним людям, якими є воїни, і місце сили потрібне особливе
— І коли відбулося повторне освячення найдавнішого в Україні військового храму?
— Це сталося 6 грудня 2011 року. Чин освячення здійснював владика Ігор Возьняк — архієпископ і митрополит Львівський. А першим настоятелем храму став отець Степан Сус. Нині він архієпископ Української греко-католицької церкви. Але в ті часи стояв коло початків створення курії військового капеланства. Та був не лише настоятелем гарнізонного храму, а й одним з локомотивів розвитку служіння та душпастирської опіки українських воїнів та членів їхніх родин. Дата, власне, була обрана не випадково: 6 грудня — День Збройних Сил України. Тому для гарнізонного храму та військових капеланів така синергія є важливою. Бути разом із воїнами, бути поруч і в службі, і в бою, і в радості, і в смутку.
— Напевно, діяльність гарнізонного храму трішки відрізняється від функціонування звичайної церкви, чи не так?
— Історично склалося, що з військовими у нас встановилися дуже дружні і теплі стосунки. Але ви маєте рацію в тому, що сильним людям, якими є воїни, і місце сили потрібне особливе. Ми впродовж років створювали відповідну атмосферу, підбирали ту тональність, яку сприймають армійці для хорошого та плідного діалогу. Ти повинен стати своїм у середовищі людей у погонах. Навчитися чути їхні серця, душі. Розуміти проблеми, потреби. Тому розмови про Бога з військовими дійсно відрізняються від того, як би ми говорили про це з цивільними парафіянами. У нас заведено, як вдома: ми можемо сісти, випити кави, поспілкуватися про новини. І армійці знають, що двері храму, як і двері до батьківського дому, — завжди відчинені. Солдат, офіцер, ба навіть, генерал, чи будь-хто з родин воїнів завжди знайде тут підтримку.
За період війни ми зібрали близько 30 мільйонів гривень і скерували їх на потреби воїнів
— В нашій новітній історії є дві віхи, що вплинули на розвиток країни: Революція Гідності та російсько-українська війна. Яку роль ці події відіграли в житті гарнізонного храму Львова?
— Звісно, священники та парафіяни церкви Петра і Павла осторонь не були. Коли в Києві розпочався Майдан, ми активно включились у процес допомоги. Щодня у храмі молились за українців, які відстоюють ідеали Свободи і Гідності. І, крім щирої молитви, ми мобілізувалися на збір речей, які були необхідні учасникам Революції: одяг, продукти, медикаменти. Все це збиралося і відправлялося бусами до столиці. Львів’яни, які підтримували Майдан у Львові, мали змогу прийти до храму і погрітися. Він був відчинений 24/7.
Ну, а коли сталась російська агресія, — ми продовжили таку нашу духовну і волонтерську діяльність. Але вже допомагаючи фронту. Парафіяни та небайдужі люди з України та з-поза її меж присилали нам медикаменти для майданівців. Багато чого залишилося з тих пожертв. Тому разом з волонтерами та отцями-капеланами буси з гуманітарною допомогою вирушили вже до фронтової лінії. Закупляли та діставали бронежилети й шоломи. Пам’ятаєте, який дефіцит був у 2014-2015 роках? Навіть просили колег з-за кордону сприяти. Формували індивідуальні аптечки для воїнів, збирали військові однострої, взуття. Чоловіки-львів’яни, які йшли по мобілізації, могли прийти до храму, і якщо в нас було те, що їм знадобиться на війні, то вони це отримували. Було й таке, що, відвоювавши і повернувшись цілими додому, хлопці приносили броню до храму, говорячи: «послужила мені — хай обереже іншого». Біля головного входу до храму стоїть скриня для пожертв із написом «На потреби Збройних Сил України». За період війни ми зібрали близько 30 мільйонів гривень і скерували їх на потреби воїнів в окопах, на потреби воїнів, що дістали поранення й каліцтва та потребували лікування й реабілітації. Ми й за кордон хлопців відправляли, і в Україні сприяли тому, аби вони якнайшвидше поверталися до нормального життя. І головне — військові капелани гарнізонного храму завжди були з воїнами у полях, під час підготовки до війни та в окопах на передовій: там, де підтримка необхідна!
У храмі прийняли Таїнство Хрещення не менше аніж пів сотні вояків
— Отже, гарнізонний храм був і є й духовним осередком, і волонтерським пунктом?
— І місцем, де ми формуємо та впроваджуємо новітні духовні традиції українського війська! Скажу так, що за час, коли гарнізонна церква знову відкрила двері для вірян, у храмі прийняли Таїнство Хрещення не менше аніж пів сотні вояків. Не маленьких дітей, яких у храм приносять батьки. А дорослих, сформованих психологічно чоловіків, що збиралися на бій із ворогом. І які самі прийшли до розуміння того, що Божа підтримка й опіка є важливими. Є традиція, що курсанти нашої Національної академії перед випуском приходять до військових капеланів, аби отримати причастя і благословення. В гарнізонному храмі благословляємо молодят-військових. Такі весілля, коли він у військовому однострої веде свою наречену до вівтаря, є дуже гарними. Радіє серце, бачачи. Військові йдуть до нас хрестити діточок. І це також тішить. Священники-капелани обов’язково беруть участь у всіх заходах Львівського гарнізону. На жаль, це і місце сумних традицій: усі загиблі на російсько-українській війні львів’яни проходять свій останній шлях до місця вічного спокою через наш храм. Тут над трунами новітніх Героїв звучить молитва.
Храм також і осередок соціальних та культурних подій
— Знаю, що гарнізонний храм — це і осередок соціальних та культурних подій у житті міста Лева…
— Так і є. Фактично з відродженням діяльності храму ми запровадили добру традицію — влаштовувати концерти. Як ви могли помітити, навіть і зараз під склепіннями храму звучить музика (і дійсно, якщо не правиться служба, в храмі постійно стиха лунає класична музика. — Авт.). Нашими гостями були музики військових оркестрів частин гарнізону. Відомі виконавці класичної музики з України та країн Європи. Зокрема, це всесвітньо відомий Лондонський оркестр. Популярні виконавці духовної музики та співів. У гарнізонному храмі чудова акустика, і музика тут звучить неперевершено!
читайте також:
Дещо зіпсувала таке культурне різноманіття пандемія COVID-19. Але з Божою поміччю плануємо провести концерт уже до ювілею нашого храму. Та й сама споруда храму є унікальною. Ми, священники, дуже часто виступаємо і як гіди: водимо екскурсії для воїнів. Особливо тих, хто прибуває до нас з інших місць на підготовку на Яворівському полігоні. Зазвичай у людей, які приїхали з інших регіонів, де ставлення до церкви та віри дещо відмінне, мають культурний шок. Атмосфера в церкві така… особлива: затишна, привітна, натхнена. Люди це відчувають.
Був такий випадок, коли солдат, солідний такий пан, який приїхав десь зі східних областей, після огляду нашого храму цілком серйозно заявив: якщо мені випаде доля пасти в бою, хочу, аби мене відспівували саме тут. Ну а нині в гарнізонній церкві добігає завершення реставрації старовинних фресок. За час роботи, яку проводили польські та українські реставратори, було зроблено низку цікавих відкриттів історичного та культурного характеру. Ну а щодо соціальної роботи: ми тісно співпрацюємо з волонтерами Львова. Проводимо заходи, спрямовані на допомогу нужденним. До великих духовних свят збираємо харчі та одяг для тих, хто їх потребує. Не забуваємо родини полеглих воїнів. Можна навести багато прикладів, де гарнізонний храм проявляє соціальну активність.
Образи новітніх Героїв завжди будуть перебувати у військовій святині
— Якщо зайти до гарнізонного храму — вся ліва нава споруди відведена як місце вшанування подвигу наших воїнів. Звідки виникла така ідея?
— Увічнити подвиг наших воїнів, розповісти про нього тим, хто не бачив війни, її наслідків — ідея отця-настоятеля Степана Суса. Коли російська агресія почала забирати від нас воїнів, серед яких було багато хлопців-випускників НАСВ, яких ми пам’ятаємо ще курсантами і які були нашими добрими друзями, було вирішено, що образи новітніх Героїв завжди будуть перебувати у військовій святині. Тут є фото кожного воїна Львівщини, що склав голову в боротьбі за Україну. Є простий березовий хрест, який дивом вцілів під час обстрілу табору наших військ ворожими ракетами біля селища Побєда на Луганщині влітку 2014 року. Інсталяція з артефактів навколо нього — подарунки від хлопців з фронту, від волонтерів. Тут і уламки різних боєприпасів, і згорілі частини зброї та амуніції. Вони показують простим невійськовим людям, через що проходять наші захисники. Під хрестом є копія «Молитви воїна», вірша зі словами: «побудь, мій Боже, отут, зі мною, у цьому полі, у розпал бою. Серед руїни і серед краху. Не дай пізнати глибини страху…». Цю поезію було написано на стіні одного з українських блокпостів на передовій. Він настільки проникливий і щемливий, що не поступається силі та глибині канонічних текстів. Люди, які заходять до храму випадково, оглядають інсталяції, дивляться світлини, про щось думають, а потім мовчки підходять до храмових свічників і запалюють нові з думками про полеглих, молячись за здоров’я і наснагу живих українських вояків.
Усі записки від вірян із проханнями помолитись за воїнів зберігають в окремій шухляді
— А часто бувають у гарнізонному храмі військові з інших країн?
— Звісно, ми регулярно та плідно співпрацюємо з військовими іноземних тренувальних місій. На Львівщині перебувають військові із США, Великої Британії, Канади, Литви. В контингентах іноземних військових є і наші колеги — військові капелани. Вони відвідують і служби в гарнізонному храмі. Часом разом беремо участь у гарнізонних заходах. Дуже цікаві люди, з якими цікаво спілкуватися та обмінюватись думками.
— Відомо, що в гарнізонному храмі зберігають в окремій шухляді всі записки від вірян із проханнями помолитись за воїнів.
— Ходімо, самі переконаєтесь, — отець Тарас запрошує зайти до захристя. Там у величезній шафі, де зберігають предмети, необхідні для богослужінь, в окремій шухляді лежить об’ємний стос таких записів на спеціальних бланках з емблемою гарнізонного храму. — Ось вони, погляньте. Їх багато, пишуть різні люди. Це навіть по почерках видно: ось дитина писала «за доров’я усіх солдатів». А от видно, що доросла людина. Пишуть хлопці-воїни, адресно просячи молитов за козаків з такого-то «бату». Люди, що залишили послання — різні. Але суть одна: молитися і просити в Бога заступництва і сил для наших воїнів!
— Не можу не запитати: а як, власне, гарнізонний храм відзначатиме 10-ту річницю відновлення діяльності?
— Почнемо із заходів уже 2 грудня. Плануємо, що, окрім святкових богослужінь, гарнізонний храм відчинить двері і для високоповажних гостей, наших вірян, митців, які підготували концерт з нагоди ювілею. Крім того, маємо сюрпризи від Укрпошти та НБУ: пам’ятні поштові конверти та монету номіналом у 5 гривень, присвячену 10-й річниці львівського гарнізонного храму. 10 років нашого служіння описані в книзі: документально-публіцистичний проєкт вуже у друці й побачить світ якраз до знаменної події.
Інформагентство АрміяInform долучається до привітань, які прозвучать на адресу військових капеланів гарнізонного храму та усіх людей, які впродовж десятиліття забезпечували функціонування церкви. Божого благословення, заступництва і підтримки у вашому служінні людям, Україні та Богу!
Фото автора та з архіву гарнізонного храму
