Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
Революція Гідності та її осердя Євромайдан є однією з найтрагічніших і водночас найгероїчніших сторінок новітньої історії України.
Символічним і невипадковим є порівняння революційного Майдану в центрі Києва із Запорозькою Січчю. На Майдані, як і колись на Січі, існувала самоорганізація за принципом прямої демократії, устрій із роїв-куренів-сотень, оборонні укріплення-барикади (до речі, барикаду через Хрещатик називали «Козацьким редутом»), був присутній справжній дух козацтва.
Ніхто і ніколи за межами України не зрозуміє того духу. Адже саме він щопокоління відроджує, формує і береже українську націю. А Січ є втіленням козацького духу в матеріальному світі. І Євромайдан — це поза всяким сумнівом найсправжнісінька Січ. Кожен українець, хто хоч раз там був, засвідчить це. На Січі ніколи не було царя. Січ була є і буде територією справжньої свободи, — вона ніколи не визнавала і не визнаватиме жодної влади, навіть тієї, за яку сама боролася.
Відомий дослідник козацтва, доктор історичних наук Тарас Чухліб ще у грудні 2013 року вказував на те, що на Євромайдані фактично була збудована модерна мініатюрна Січ, яку люди прозвали «Майданською» або ж «Київською».
Він в одному зі своїх інтерв’ю стверджував, що до початку Революції Гідності продовжувала існувати «Українська Радянська Соціалістична Республіка» на чолі з першими секретарями, яких стали називати президентами, і Верховною Радою, яка була наскрізь прокомуністичною та проросійською. Система залишалася та ж сама, тільки червоний прапор замінили синьо-жовтим, а зірку — тризубом.
А на Євромайдані відбулося швидке відродження не тільки генетичної та історичної пам’яті, архетипів поведінки і політичної культури, а й елементів воєнного мистецтва українського народу.
На Євромайдані відбулося швидке відродження не тільки генетичної та історичної пам’яті, архетипів поведінки і політичної культури, а й елементів воєнного мистецтва українського народу.
Такої ж думки дотримувався і відомий письменник Андрій Курков, який вважав події, що відбувалися на Майдані, своєрідною історичною матрицею, до якої народ щоразу повертається в час нестабільності. Майдан і Запорозька Січ, на його переконання, — це форма ладу, генетично чи підсвідомо закладена в українцях: «Коли ми чимось не задоволені, ми відбудовуємо цю Січ, ми захищаємо власну гідність і власні інтереси».
Події, що відбувалися на Майдані, є своєрідною історичною матрицею, до якої народ щоразу повертається в час нестабільності. Майдан і Запорозька Січ — це форма ладу, генетично чи підсвідомо закладена в українцях.
Одним із ключових сьогодні уявлень про Євромайдан є ототожнення його із місцем битви абсолютного добра (свободи, честі, мужності, гідності) з абсолютним злом (сваволею, безчестям, жадібністю). Типовою під цим кутом зору можна вважати позицію митця Володимира Гонського, який говорив про сцену Майдану як про «найвищу трибуну людства у його боротьбі зі злом», а про загиблих на вулиці Інститутській – як про «закривавлених праведною кров’ю посланців добра» й «Лицарів світла».
Сьогодні герої Небесної Сотні, разом із полеглими на фронтах гібридної російсько-української війни воїнами АТО/ООС, для кожного з нас – найяскравіший символ незламності духу української нації. Вони загинули за правду, свободу, незалежність своєї держави і ціною жертовності показали, що наш народ був, є і залишатиметься нескореним.
Справи нащадків славних прадідів говорять самі за себе. Не випадково всі народні виступи нового часу в Україні палахкотіли козацьким духом. У 1905‒1907, 1917‒1921, 1941‒1954, 1990‒1991, 2004, 2013‒2014 роках. Повстанці в усі часи хотіли, щоб українці були господарями на своїй землі, щоб не було ані соціального, ані релігійного, ані національного гніту. Молодь завжди вірила, що може змінити світ.
У патріотичному середовищі давно вже утвердилася думка, що для здобуття справжньої, а не декларативної незалежності, 2014 рік значить значно більше, аніж 1991-й. Лише після Майдану й війни на сході українці справді завоювали свободу й незалежність, ілюзія яких дісталася нам після перетворення СРСР на СНД у 1991 році.
Досліджуючи Євромайдан як сукупність новопосталих міфів, органічно пов’язаних із «козацьким міфом» України, створеним Тарасом Шевченком, філософ Тарас Лютий також наголошував на тому, що прообразом Майдану є саме Запорозька Січ (тому «міф козацтва досі живе, лише перевтілюється відповідно до часу»). Від самого початку Революції Гідності аксіоматичного значення і загального розголосу набуло трактування її як чергового й закономірно-невідворотного етапу «національно-визвольної боротьби – антиколоніального руху – антирадянського повстання».
Протистояння в центрі столиці умовно можна поділити на три етапи: Майдан-мітинг (масовий громадський виступ), Майдан-табір (насичення центру Києва палатками, обнесення по периметру його території барикадами) та Майдан-Січ (територія, яка завжди перебувала в бойовій готовності, очікуючи нападу беркутівців).
На кожному з цих етапів були присутні елементи козацького самоврядування та організації, проте на тлі розгортання революційних подій формування організаційних структур за зразком Запорозької Січі розгорнулося з новою силою. Це яскраво було помітно в організації війська, церкви та інфраструктури.
Зокрема, на Майдані були створені військові одиниці, що наслідували січові курені й полково-сотенний устрій козацької держави. Як і на Січі, вони відповідали структурі війська, забезпечуючи максимально швидку мобілізацію козацького стану. На Київському Майдані координацією дій маніфестантів займалась Самооборона. Її базовою структурною одиницею була сотня, що налічувала від 70 до 150 осіб. Вона створювалася як за територіальним, так і за профільним принципом. Варто зазначити, що кожна сотня зробила значний внесок у боротьбі проти зачистки майдану силовиками. Головною структурною одиницею сотні був десяток (рій), у якому нараховувалося 8-12 осіб. Вони зі свого боку об’єднувалися в чоту (3-4 рої). Кожна з цих структурних одиниць, як у часи козаччини, організовано здійснювала оборону стратегічно важливих об’єктів Майдану.
На Київському Майдані була репрезентована і духовна складова. У Запорізькій Січі, як відомо, в центрі розташовувалася церква Покрови Пресвятої Богородиці. На Січі ХХІ століття – Міжконфесійний Молитовний намет. Його було встановлено неподалік стели Незалежності.
Євромайданівці так само, як і козаки, будували оборонні споруди навколо своєї Січі. У наших предків це були укріплення з повалених дерев, так звані городці та засіки, а в учасників подій Революції Гідності – барикади. Для їх побудови використовували дошки, мішки з піском і мокрим снігом, автомобільні шини тощо. Збудовані конструкції поливали водою, щоб на морозі вони стали міцними та непохитними.
-
- Каплиця – намет, де проводилися богослужіння. 19 грудня 2013 р.
-
- Образ Ісуса на наметі. 19 грудня 2013 р.
Паралелі між мітингувальниками Євромайдану та козаками можна провести і в системі інформування про напад ворога, і в частині приготування їжі, і в зовнішньому вигляді маніфестантів.
Київський Майдан функціонував на основоположних принципах козацької самоорганізації, самозабезпечення та самодостатності. Саме вони зробили українське козацтво однією з найпотужніших та авторитетних сил у середньовічну та ранньомодерну добу.
А Євромайдан, Революція Гідності і події на сході України переконливо довели, що і в наш час козацький зразок залишається оптимальним у вирішенні як внутрішніх проблем українського суспільства, так і протидії зовнішній агресії. Нова генерація українських воїнів вкотре доводить усьому світові, що вищою метою для українського народу є збереження людських цінностей та основ демократії. А захист незалежності та територіальної цілісності рідної землі є покликанням та обов’язком кожного українця. І будь-яке зазіхання на них зі сторони ворогів зазнає невдачі та неодмінно буде покаране.
Фото автора
