ТЕМИ
#СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

Всі патріоти — від козацьких полководців до Героїв Небесної Сотні і полеглих воїнів АТО/ООС — належать до національного пантеону героїв — Євген Букет

24 Березня 2021, 13:46

З погляду історичності ми бачимо значно більше, ніж попередні покоління українців. Нам доступно в рази більше першоджерел, відкриті та оцифровані архіви в багатьох куточках світу, зрозумілішими є парадигми інших держав щодо України. Тому останнім часом відбувається системне переосмислення подій минулого, зокрема, чи не вперше з позицій незалежної України. Саме ця тема лягла в основу нашої бесіди з почесним краєзнавцем України, дослідником історії та громадським діячем Євгеном Букетом, який завітав до АрміяInform.

— Під час однієї з презентацій моєї книги «Семен Неживий — лицар Холодного Яру» у мене запитали: «Навіщо нам вивчати біографії історичних осіб, які програли боротьбу? Чому історія України — це історія поразок? Де ж наші перемоги?». Я обурився навіть самій постановці цього питання, адже за лаштунками стирчали вуха російської пропаганди. Її мета відома: утвердити в масовій свідомості образ українців як невдах, затурканих кріпаків, бандитів, зрадників-колаборантів, бездушних різунів. Це завдання, яке ставлять перед собою наші вороги вже не одну сотню років…

Свободолюбність головна риса нашого народу, яка, звичайно, була і є не до смаку ворогам. Водночас для нас, українців, це аж ніяк не привід для розгубленості, а лише причина глибоко вивчати власну історію.

— Так. Слід знати, що з часу остаточної ліквідації Київського князівства у 1471 році в історії українських земель розпочинається довготривалий період бездержавності та водночас визвольної боротьби, що одразу ж поставила за мету відновлення державної незалежності. Починаючи від повстання Михайла Глинського, що відбулося в 1508 році, і аж до відновлення незалежності в 1991-му, кожне нове покоління українців боролося за свободу рідної землі. Кожні чверть століття нашими землями котилися хвилі боротьби за незалежність. За право українців на незалежну державу заплатили власними життями тисячі патріотів. На жаль, це право ціною життів українських воїнів доводиться відстоювати й нині.

30 років державної незалежності — визначне досягнення українського народу, якому, попри внутрішню політичну боротьбу і зовнішню агресію, вдалося зберегти й утвердити власну державність.

Наш час унікальний, адже ми живемо в найбільший за останні 500 років період державної незалежності. Судіть самі: заснована Богданом Хмельницьким Українська козацька держава проіснувала 28 років, держава Семена Палія — 24, Олешківська Січ — 23, українська державність в часи визвольних змагань ХХ століття — сумарно 5 років. Інші спроби українців утворити незалежні державні утворення тривали від кількох тижнів до кількох місяців. Тому маємо усвідомлювати: цьогорічна дата — 30 років державної незалежності — визначне досягнення українського народу, якому, попри внутрішню політичну боротьбу і зовнішню агресію, вдалося зберегти й утвердити власну державність.

Однак продовжують лунати голоси з Кремля, а інколи й всередині країни, які засуджують народний спротив та маніпулюють такими поняттями, як «братовбивча війна», «єдиний народ»…

— Апетити імперій невгамовні, а коли йдеться про намагання повернути «у свою орбіту» колишню колонію, вони стають в рази затятішими. Однак, на противагу їхнім апетитам, діє міжнародне право. Іще гетьман Пилип Орлик у своїй праці «Вивід прав України» (1712) відзначив, що «народ завжди має право протестувати проти гніту і привернути уживання своїх стародавніх прав, коли матиме на це слушний час». Це пряма відозва до відомого ще з праць Аристотеля Права народу на повстання. Навіть у «Загальній декларації прав людини», проголошеній Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948-го, у преамбулі є непряме посилання на це: «Необхідно, щоб права людини охоронялися силою закону з метою забезпечення того, щоб людина не була змушена вдаватися як до останнього засобу до повстання проти тиранії і гноблення».

Ви фахівець з Коліївщині, адже написали з цієї теми три книги «Іван Бондаренко останній полковник Коліївщини», «Швачка фенікс українського духу» та «Семен Неживий лицар Холодного Яру». А також упорядкували збірник «Коліївщина: право на повстання». Як позначилися ідеї Пилипа Орлика на цьому періоді визвольних змагань українців?

— Учасники Коліївщини 1768–1770 років — прямі послідовники Орлика! Більш того, вони проголосили першу у світі декларацію прав людини: «…Настав уже ваш час вирватися з неволі і позбутися ярма та тягарів, які ви досі терпите від безжалісних ваших панів! Зглянувся Бог з високого неба на ваше безталання, почув ваш плач і зойки з цього падолу світу i послав Бог вам оборонців, що помстяться за ваші кривди. Прибувайте ж на допомогу тим, хто хоче вас врятувати й поробити повноправними і вільними. Тепер саме час віддячити всім, що стояли над вами, за всі ваші кривди, побої, муки, вбивства, а також за нечувані здирства, яких ви досі зазнавали від своїх панів. Посилаємо до вас керівників, яким треба вірити і з ними йти зі зброєю, яка в кого є! Залишайте ваших дружин, домівки, коханих дітей. Не будете шкодувати, бо в скорому часі побачите, що нам з вами правовірними дасть Бог перемогу і станете вільними панами, коли вигубите це гадюче кодло, тобто ваших панів, які досі п’ють вашу кров…»

Геній Тараса Шевченка підніс чин гайдамаків, національно-визвольне повстання на рівень національної ідеї, вершиною якої стали слова із «Заповіту»:

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

У 1991 році Україна стала незалежною державою. Вочевидь, ця подія не лише факт, а й символ, який змусив багатьох зняти шори та шукати історичної правди…

У сенсі вічності — для українців в Україні і не в Україні сущих, спочилих і ненароджених — попередні програні битви такі ж важливі, як і ті, що увінчалися перемогою. Вони всі призвели до реалізації великої мети — вільної України.

— Коли Україна здобула незалежність, ціла низка визвольних рухів, учасники яких, попри поразку у фізичному протистоянні ворогові, своїм героїчним чином надихали майбутні покоління, стали переможними. Чому ми повинні вивчати і популяризувати дії українських повстанців? Відповідь очевидна — бо вони наближали незалежність української держави, яка стала великою перемогою нашого народу, щонайменше двадцяти його поколінь. У сенсі вічності — для українців в Україні і не в Україні сущих, спочилих і ненароджених — попередні програні битви такі ж важливі, як і ті, що увінчалися перемогою. Вони всі призвели до реалізації великої мети — вільної України.

Боротьба за волю і права набула нового сенсу: з Глинського князівства постало козацтво, яке зусиллями Кшиштофа Косинського, Северина Наливайка, Петра Сагайдачного, Марка Жмайла, Тараса Трясила, Івана Сулими, Павла Бута, Якова Острянина та багатьох інших відродило українську державність Війська Запорозького. Після зречення Петра Дорошенка Юрій Хмельницький, Петро Іваненко, Семен Палій, Самійло Самусь та Іван Мазепа повернули Українське князівство на карту Європи. А по полтавській катастрофі вже Пилипові Орлику, Костеві Гордієнку й полковникам їхнього війська — лицарям-гайдамакам довелося тримати прапор боротьби. Короткочасний успіх Максима Залізняка і проголошення його гетьманом українським в Умані пришвидшили розпад Речі Посполитої, Велику Французьку революцію та «Весну народів» у Європі. Гайдамацький чин надихав кирило-мефодіївців, «громадівців» і перших просвітян, став прикладом для вільного козацтва й холодноярівців.

Мазепинці й орликівці були прикладом для Михайла Грушевського й Симона Петлюри, Павла Скоропадського, Петра Болбочана. Полковник Армії УНР Євген Коновалець створив Організацію Українських Націоналістів, а Президент УНР в екзилі Андрій Лівицький дав наказ Тарасові Бульбі-Боровцю створити Українську Повстанську Армію…

Ідеолог і теоретик українського національного руху XX століття Степан Бандера в одній із промов передбачив, що «настане час, коли один скаже: Слава Україні!, а мільйони відповідатимуть: Героям Слава!». Його щира віра у встановлення Української Соборної Самостійної Держави, мрія про її збереження та розвиток надихали й продовжують надихати українських патріотів. В’ячеслав Липинський, Микола Сціборський, Андрій Мельник, Роман Шухевич, Ярослав Стецько, Василь Кук, Олег Штуль-Жданович і багато інших наближали омріяний поколіннями день проголошення державної незалежності України.

Біографія кожного діяча-патріота має бути відомою, внесок у становлення державності слід чітко означити, а історичні міфи — спростувати. Історія України — аж ніяк не історія поразок. Це історія Великої Національної Перемоги.

Низка національно-визвольних повстань українців увінчалася перемогою в 1991 році. Ця перемога загартувалася в революціях 2004-го і 2014 років, на війні, що триває на сході України. Кожен діяч, що наближав цей день — від козацьких полководців до Героїв Небесної Сотні і воїнів, які полягли в нинішній боротьбі з російським агресором, — належить до національного пантеону героїв. Біографія кожного має бути відомою, внесок у становлення державності слід чітко означити і зрозуміти, а історичні міфи — спростувати. Історія України — аж ніяк не історія поразок. Це історія Великої Національної Перемоги, увінчує яку Революція Гідності — виразник національної ідеї свободи.

Дякую за бесіду.

Докладніше про книги Євгена Букета «Коліївщина: право на повстання» та «Семен Неживий лицар Холодного Яру» дивіться у відео.

Кореспондент АрміяInform
Стежте за нами в Instagram