На превеликий жаль, у фокус ворожих атак потрапили об’єкти національної енергосистеми. Про те, як мінімізувати шкоду від ворожого терору, розповідає кандидат технічних наук, військовослужбовець…
У Повітряних Силах, які недарма вважають найбільш технологічним видом Збройних Сил України, проходить службу чимало військовослужбовців із інженерною освітою. В авіації це, так би мовити, окрема каста, що має назву «інженерно-технічний склад». Ба більше, були часи, коли училища ВПС Радянського Союзу навіть випускали не суто льотчиків, а льотчиків-інженерів, які, крім експлуатації літального апарату, добре зналися на його «нутрощах».
Що ж стосується зенітних ракетних та радіотехнічних військ, то тут взагалі неможливо бути просто командиром підрозділу — без знання техніки нікуди, тож інженером є чи не кожен. У загальновійськовому понятті інженерних військ Повітряних Сил справа трохи інакша, ніж, приміром, у Сухопутних військах, де є окремі частини — батальйони та полки цього роду військ. Там вони є або інженерно-саперними, або ж понтонно-мостовими. Це класика інженерних військ. Серед вартових неба таких інженерів небагато — інженерна служба цього виду налічує близько півтори сотні військовослужбовців. За піхотними мірками це трохи більше ніж механізована чи мотопіхотна роти. Та вирішують ці півтори сотні фахівців питання набагато більші — забезпечують в інженерному сенсі цілий вид Збройних Сил. Тож, з нагоди Дня інженерних військ журналіст АрміяInform вирішив поцікавитися в Командуванні Повітряних Сил, чим живуть інженери в синіх одностроях.
Завдань у фахівців інженерної служби тут насправді чимало. Як розповідає начальник інженерної служби відділу сил підтримки Командування Повітряних Сил полковник Сергій Табаченко, головних — дві: фортифікаційне обладнання позицій та очищення визначених територій від вибухонебезпечних предметів. Так, інженери Повітряних Сил теж сапери, тож навіть до початку війни на Сході багато з них уже були учасниками бойових дій через численні роботи з розмінування.
читайте також:
— Цьогоріч основні зусилля інженерної служби спрямовані на виконання завдань з очищення від вибухонебезпечних предметів території арсеналу у Балаклеї, — говорить офіцер. — Раніше ми працювали і в Калинівському арсеналі, і в інших місцях, та нині Балаклея є основним. Від початку року там наші групи розмінування підняли з поверхні землі та знищили близько 70 тисяч артилерійських боєприпасів різних типів та інших вибухонебезпечних предметів.
Така ж робота триває і на авіаційних полігонах. Там штатні інженерно-саперні підрозділи займаються очищенням території не лише після чергових стрільб чи ракетно-бомбових ударів авіації по наземних цілях, а й постійно. Адже завжди залишиться непоміченим снаряд, випущений і десять, і двадцять років тому, і бомба, що не розірвалася понад пів століття тому, чи навіть боєприпаси часів Другої світової війни. Так, на авіаційних полігонах «Повурськ» та «Шебелинка», площа кожного з яких становить кілька десятків тисяч гектарів, щороку піднімають та знешкоджують понад 100 нерозірваних боєприпасів на кожному.
читайте також:
Та, як кажуть, не розмінуванням єдиним. Періодично то тут, то там, у пунктах постійної дислокації та місцях несення бойового чергування, на полігонах під час підготовки до навчань різного рівня інженерам частин Повітряних Сил доводиться займатися і фортифікацією. Найбільшим у цьому сенсі завданням поточного року було фортифікаційне обладнання позицій зенітних ракетних та радіотехнічних військ на Державному випробувальному полігоні Ягорлик під час підготовки до проведення стрільб у рамках стратегічного командно-штабного навчання «Об’єднанні зусилля — 2021». Весь комплекс інженерних робіт там виконував зведений інженерний підрозділ.
— Взагалі, в інженерної служби Повітряних Сил є три основні напрямки роботи. Перший — це саперна справа, другий — фортифікаційна, і третій — маскування. Якщо про перший і другий ми згадали, то третій заслуговує на окрему невеличку розповідь. У частинах існують спеціальні, незначні за чисельністю, але важливі за рівнем своїх завдань маскувальні підрозділи. Вони займаються маскуванням насамперед пунктів управління, — зауважує Сергій Табаченко.
Цікавим напрямком роботи є створення хибних позицій, для чого потрібні надувні макети зразків озброєння та військової техніки. У спадок від радянської армії три десятиліття тому Україна отримала кілька таких, але всі вони — надувні габаритні макети літаків старих модифікацій, давно знятих з озброєння. Втім, говорять в інженерній службі відділу сил підтримки Командування Повітряних Сил, робота з розробки сучасних надувних макетів нині триває. Це макети літаків, ЗРК та РЛС, які в перспективі зможуть бути прийнятими на озброєння у Збройних Силах України.
