Країна-агресорка тривалий час намагалася насаджувати нам свою культуру та мову… Навесні 2022 року у відомого українського музиканта, телеведучого та військовослужбовця Миколая Сєрги народилася…
Козацтво впродовж усієї своєї історії використовувало будь-яку слушну нагоду, щоб скинути ярмо поневолення й відновити справедливий суспільний лад, використовуючи споконвічне людське право на повстання.
Що ми знаємо про право на повстання?
Право на повстання (jus resistendi, право на революцію, право опору) у Європі було вперше зафіксоване у «Великій хартії вольностей» 1215 року — першому юридичному документі, у якому закладено основи концепції прав людини. Право людини на повстання зберігається дотепер. У «Загальній декларації прав людини», проголошеній Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, у преамбулі зазначено: «Необхідно, щоб права людини охоронялися силою закону з метою забезпечення того, щоб людина не була змушена вдаватися як до останнього засобу до повстання проти тиранії і гноблення».
Закріплення такого права є свідченням того, що головні пріоритети держави насправді належать не державному апарату — чиновникам, а народу — громадянам країни.
Статути Речі Посполитої від Мельницького привілею Олександра Ягеллончика 25 жовтня 1501 року до Конституції 3 травня 1791 також передбачали право опору. Тож багато разів «Військо Запорозьке <…> змушене було кров’ю і відвагою боронити цілісність своїх прав, і цій обороні сам Бог, месник, сприяв».
Повстання 1768 року
Повстання надвірних козаків 1768 року (Коліївщина) було останньою спробою відновлення козацької держави в кордонах часів Богдана Хмельницького. Це рушення повинно було спиратися на надвірне козацтво шляхетських маєтків, яке тоді називали «коліями», «колійцями» (черговими), а їхню службу — «колійною» (почерговою).
Повстання надвірного козацтва в Україні проти тиранії та гноблення українського населення польською шляхтою та євреями-орендарями, спричинених окупацією території Війська Запорозького Річчю Посполитою 1714 року, цілком вписувалося в тогочасну модель захисту прав і свобод людини.
Варто зауважити, що у XVIII столітті світ ще не знав расової теорії, тому ставлення до поляків та євреїв жодним чином не було зумовлено расистськими міркуваннями, які притаманні для другої половини XIX–XX століття. Єврей, як і представник будь-якої етнічної групи, який зголошувався прийняти православну віру, тобто вихреститися, міг стати запорозьким козаком і повстанцем-гайдамакою. У джерелах зафіксовано чимало прикладів участі шляхтичів та євреїв-вихрестів у лавах повстанців.
Перша у світі декларація прав людини
На початку XVIII століття видатний інтелектуал свого часу гетьман Пилип Орлик у Конституції 1710 року та пізніших універсалах і трактатах обґрунтував провідну роль української козацької нації як найвищої форми суспільної єдності та її первинність в державотворчому процесі на українських землях. На це звернув увагу Дмитро Донцов у праці «Історія розвитку української державної ідеї» (1917). У ній він, зокрема, зазначив, що Конституції 1710 року «належить надзвичайно важне місце в усьому ходові розвитку української державної ідеї, вона ознаймує дальший крок наперед в розумінні як змісту тої ідеї, так і суверенітету української держави… Це була перша — в сучасному розумінні цього слова — конституція України. Ця конституція, як також інші постанови договору, представляють інтересний проєкт державного ладу, що був вироблений за 79 років перед Великою французькою революцією».
Ідейні послідовники Орлика, учасники Коліївщини 1768–1770 років, проголосили першу у світі декларацію прав людини: «Коронні обивателі, які у великій кількості живуть у маєтках шляхетських, королівських та духовних! Настав уже ваш час вирватися з неволі і позбутися ярма та тягарів, які ви досі терпите від безжалісних ваших панів! Зглянувся Бог з високого неба на ваше безталання, почув ваш плач і зойки з цього падолу світу i послав Бог вам оборонців, що помстяться за ваші кривди. Прибувайте ж на допомогу тим, хто хоче вас врятувати й поробити повноправними і вільними. Тепер саме час віддячити всім, що стояли над вами, за всі ваші кривди, побої, муки, вбивства, а також за нечувані здирства, яких ви досі зазнавали від своїх панів. Посилаємо до вас керівників, яким треба вірити і з ними йти зі зброєю, яка в кого є!
Залишайте ваших дружин, домівки, коханих дітей. Не будете шкодувати, бо в скорому часі побачите, що нам з вами правовірними дасть Бог перемогу і станете вільними панами, коли вигубите це гадюче кодло, тобто ваших панів, які досі п’ють вашу кров. Ми вас давніше остерігали, але ви нам не вірили; тепер можете вірити, бо вже ваші брати на Україні та Поділлі щасливо почали вибиватися з неволі та цього ярма. Покличте Бога на порятунок і прибувайте на допомогу!».
Уже після Коліївщини Декларація незалежності США 1776 року стверджує: «Досвід свідчить, що люди воліють радше терпіти, поки лихо стерпне, ніж вносити покращення скасуванням форм, до яких звикли. Проте коли довга низка правопорушень і зловживань владою незмінно з однією й тією ж метою виявляє намір підпорядкувати народ абсолютному Деспотизму, тоді народ має право і навіть обов’язок скинути такий уряд і поставити нових Сторожів свого майбутнього».
А згідно з ухваленою у Франції 1793 року «Декларацією прав людини і громадянина», «спротив пригнобленню є наслідком порушення інших прав людини. Коли уряд порушує права народу, повстання для народу і для кожної його частини є найсвятішим правом і невідкладним обов’язком».
Міфи про Коліївщину
І все ж про Коліївщину — першу у світі національно-соціальну революцію, яка, на жаль, зазнала поразки, — окупанти України створили кілька стійких міфів. Перший: Коліївщина — це безглузда різанина євреїв, католиків та уніатів оскаженілими гайдамаками. Цей міф вигадали поляки на початку ХІХ століття, але й сьогодні, хоч і в більш стриманих формах, його активно пропагують деякі історики, здебільшого залежні від західних грантів. Другий: Коліївщина — повстання «хлопів» за православну віру проти католицизму й уніатства. Цей міф належить російським історикам ХІХ століття. Третій міф: Коліївщина — це повстання селянського класу проти феодальних гнобителів. Цей міф народжений, звісно ж, радянською історіографією. Четвертий міф: Коліївщина — спецоперація Російської імперії, спрямована проти як Запорозької Січі, так і Речі Посполитої. Ця теорія, що також вигадана в Росії, популярна серед сучасних глобалістів.
читайте також:
Вороги намагалися й досі прагнуть нівелювати значення Коліївщини, ввести в оману майбутні покоління українців. Але на захист визвольних потуг гайдамаків став геній Тараса Шевченка, а також десятки інших патріотів-дослідників.
Тарас Шевченко підніс чин гайдамаків, національно-визвольне повстання на рівень національної ідеї, вершиною якої є слова із «Заповіту»:
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сем’ї великій,
В сем’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.
Микола Міхновський у промові «Самостійна Україна» (1900) зазначав: «Наш нарід своїми повсякчасними протестами проти панування Москви (Дорошенко, Мазепа, Кирило-Методіївське Братство, Шевченко, селянські повстання 80-років і т. д.)… дав напрям розв’язати суперечку про обов’язковість Переяславської конституції цим способом, який може вважатись єдино дійсним і серйозним, себто силою. Та навіть, коли б ми не бачили у нашій історії безупинних протестів, то й тоді наше власне існування є протест проти насилля не тільки над нами, але й над нашими предками…, воно накладає на нас обов’язок розбити пута рабства, щоб — спадкоємці Богдана Хмельницького — ми по праву могли користуватись нашою спадщиною!».
А що сьогодні?
Тисячі патріотів власними життями заплатили за право українців на свою незалежну державу. На жаль, це право доводиться ціною життів співвітчизників відстоювати й сьогодні.
Нині право на повстання, класичним прикладом використання якого була Коліївщина, у непрямій формі закріплене в Статті 5 Конституції України, якою проголошується, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Це означає, що громадяни України мають право на державну та громадянську непокору у вигляді опору чи повстання. За часів незалежності українська влада зіткнулася з народним спротивом уже не один раз. Найбільш яскравими стали, безсумнівно, Помаранчева революція 2004 року та Революція Гідності 2013-2014 рр.
