Про свій бойовий шлях в інтерв’ю кореспонденту АрміяInform розповів оператор полку Сил спеціальних операцій, який наразі продовжує службу на інструкторській посаді навчально-тренувального…
Під час Першої світової війни військова авіація стала грізною силою, з якою вже неможливо було не рахуватись. Поряд з винищувачами в повітрі диктували свою волю бомбардувальники, які нещадно атакували великі міста. Саме тому для захисту будували форти…
Під час Другої світової війни Лондон став однією з основних цілей для бомбардувальників Геринга. Особливо столиці дісталося з 7 вересня до 10 травня 1941 року під час проведення німцями операції під кодовою назвою «Бліц». Однією з уразливих ділянок у протиповітряній обороні столиці Великої Британії було широке гирло Темзи. Німецькі пілоти бомбардувальників використовували його як чудовий природний орієнтир. Там, де річка впадала в Північне море, ширина її досягала 16 кілометрів. Тож з боку моря британці не могли розмістити артилерійські батареї протиповітряної оборони.
Під час Другої світової війни Лондон став однією з основних цілей для бомбардувальників Геринга. Особливо столиці дісталося з 7 вересня до 10 травня 1941 року під час проведення німцями операції під кодовою назвою «Бліц».
Відомий британський інженер Гай Манселл запропонував військовим побудувати в гирлі Темзи систему фортів, оснащених протиповітряними засобами. Проєкт був простим і не потребував багато часу для його реалізації, а це під час війни мало вирішальне значення. Форти прикривали не тільки столицю, а й підходи з боку моря до Ліверпуля. Перед ними стояло завдання зашкодити ворожим бомбардувальникам атакувати англійські порти та здійснювати мінування дуже жвавих суднохідних маршрутів.
До початку війни лондонський морський порт був найбільшим у світі, у воєнний час його значення набуло ще більшої ваги. Крім бомбардування портів, німці для блокування його роботи здійснювали постановку з повітря магнітних мін, від яких затонула та зазнала пошкоджень велика кількість військових кораблів.
читайте також:
Британська армія та Королівські ВМС розпочали будівництво. Манселл розробив два проєкти морських фортець — NAVY Forts та Army Forts. На NAVY Forts (платформи для військово-морських сил) обладнання та озброєння розмістили на одному майданчику, що своєю чергою робило їх вразливими. Сектор обстрілу власних гармат мав обмеження, не даючи можливості скорегувати вогонь всієї артилерії на одну ціль.
На відміну від морських, на армійських Army Forts розосередили зенітну артилерію в окремих баштах на відстані одна від іншої, скопіювавши розташування звичайної сухопутної зенітної батареї. Таке розташування підвищувало можливість вижити в бою та не втратити боєздатність у разі враження однієї або декількох башт.
На армійських Army Forts розосередили зенітну артилерію в окремих баштах на відстані одна від іншої, скопіювавши розташування звичайної сухопутної зенітної батареї. Таке розташування підвищувало можливість вижити в бою та не втратити боєздатність у разі враження однієї або декількох башт.
Саме такі фортеці розмістили в гирлі Темзи. До складу трьох фортів, побудованих на мілинах у гирлі Темзи, входила 21 башта.
Кожна така форт-батарея мала озброєння з чотирьох важких 94-мм QF Mk2C зенітних гармат та двох легких 40-мм зенітних гармат L/60 Bofors з централізованим управлінням. Мала радіолокатор, а також окрему прожекторну позицію. Всього вона складалась із семи башт, які були з’єднані між собою вузькими металевими мостами. Кожна з башт важила 750 тонн, виготовляли їх у сухому доці зі сталі та бетону. Після закінчення будівництва в спеціальному понтоні за допомогою морських буксирів їх доставляли на мілини за 60 кілометрів від міста. Кожну башту ставили на фундамент-основу, в які вставлялися чотири порожнисті циліндричні залізобетонні опори довжиною понад 20 метрів. Башти були сталеві, покриті ззовні камуфляжною фарбою. Металеві надбудови у верхній частині складалися з трьох палуб: нижньої, проміжної та верхньої. Всі вікна башт мали сталеві ставні, які у разі потреби зачиняли для світломаскування. Кожна башта мала свою систему вентиляції, центральне опалення, резервуар для прісної води. Гарнізон розмістили у житлових приміщеннях, обладнаних ванними кімнатами та туалетами.
Приміщення забезпечували холодною та підігрітою морською водою. Форт міг функціонувати в автономному режимі протягом місяця. В центральній башті був центр керування, три дизель-генератори, які постачали електроенергію в усі сім башт форту. Вантажі та особовий склад доставляли морським шляхом, для підйому вантажів у баштах були обладнані електричні підйомники. З берегом зенітні позиції підтримували зв’язок по підводному телефонному кабелю та радіозв’язок.
Форт міг функціонувати в автономному режимі протягом місяця. В центральній башті був центр керування, три дизель-генератори, які постачали електроенергію в усі сім башт форту. Вантажі та особовий склад доставляли морським шляхом, для підйому вантажів у баштах були обладнані електричні підйомники.
Гарнізон форту складався з 30 моряків, 90 морських піхотинців та до 6 офіцерів, щомісяця їх змінювали для відпочинку на березі.
Озброєння на баштах
Навколо центральної башти розташували артилерійське озброєння. На чотирьох було по одній зенітній гарматі QF Mk2C 94 мм, а на ще одній дві 40-мм автоматичні гармати L/60 Bofors, які захищали форт на близьких дистанціях. На сьомій башті, яка стояла дещо віддалено, встановили потужний зенітний прожектор.
Зенітна 94-мм гармата QF Mk2C забезпечувала круговий сектор обстрілу. Осколковий снаряд вагою 12,96 кг мав початкову швидкість 810 м/с, ефективно вражав повітряні цілі на висоті до 9 тисяч метрів. Темп стрільби у разі заряджання вручну становив 10 пострілів на хвилину. На гарматах, оснащених автоматом заряджання, — до 25 пострілів на хвилину.
Зенітна 94-мм гармата QF Mk2C забезпечувала круговий сектор обстрілу. Осколковий снаряд вагою 12,96 кг мав початкову швидкість 810 м/с, ефективно вражав повітряні цілі на висоті до 9 тисяч метрів.
Зенітна гармата Bofors L60 (випускали у Великій Британії за шведською ліцензією) забезпечувала круговий обстріл за максимальної скорострільності 120 пострілів на хвилину. Маса осколкового снаряда — 0,9 кг, початкова швидкість польоту 800-880 м/сек. Максимальна дальність пострілу 7200 метрів, ефективна дальність прицільної стрільби 1500.
За матеріалами іноземних видань підготував Олександр Дідур
