Про особливості 14-денного періоду адаптації бійців у бойових частинах після проходження БЗВП та фахової підготовки АрміяInform розповів начальник групи інструкторів 127-ї окремої важкої механізованої бригади сержант…
Використання результатів космічної діяльності в інтересах оборони держав є давньою та усталеною практикою. Над розвитком таких спроможностей активно працюють у багатьох арміях світу. Але більшість з них має переважно прикладний інформаційний характер та не містить загрози людству або навколишньому середовищу: дистанційне зондування землі, супутниковий зв’язок, контроль космічного простору та попередження про ракетний напад, супутникова навігація тощо. Водночас керівництво Російської Федерації обрало інший шлях, створюючи проблеми цивілізованому світу не лише на Землі, а й у космосі.
Безвідповідальна поведінка
15 листопада Російська Федерація провела випробування протисупутникової зброї, в результаті якого на висоті близько 500 км над земною поверхнею було уражено неактивний супутник «Целина-Д». Цю інформацію офіційно підтвердили російські посадові особи. Зокрема, міністр оборони Сергій Шойгу зазначив з цього приводу, що «ми дійсно успішно випробували перспективну систему. Вона ювелірно уразила старий супутник…», не забувши при цьому додати, що будь-яких загроз для космічної діяльності фрагменти ураженого супутника нібито не становлять.
З такою позицією дуже важко погодитися. Адже саме російська уповноважена структура — «Роскосмос» — напередодні заявляла, що Міжнародній космічній станції загрожувало зіткнення з «деяким космічним сміттям», що змусило екіпаж зайняти безпечні місця в кораблях «Союз» та «Crew Dragon» на випадок екстреної евакуації.
Представник Державного департаменту США Нед Прайс офіційно заявив, що в результаті підриву в космосі утворилося близько півтори тисячі нових великих та сотні тисяч маленьких уламків. Позиція американської сторони викликає довіру, оскільки країна має потужні засоби контролю космічного простору.
Наслідком такої поведінки є те, що лише частина уламків згорить в атмосфері, а решта тривалий час і далі рухатиметься в навколоземному просторі, створюючи нові загрози.
Трохи історії
Періодично ті чи інші країни поверталися до питання винесення зброї на навколоземну орбіту. Йшлося як про можливість знищувати супутники або боєголовки балістичних ракет із землі чи безпосередньо з космосу, так і про можливість уражувати з космосу наземні об’єкти.
У період так званої холодної війни було практично реалізовано низку таких проєктів. Зокрема, започаткована в 60-ті роки минулого століття радянська програма протисупутникової зброї передбачала виведення в космос супутників-перехоплювачів, які могли маневрувати на орбіті та фізично знищувати супутники (прикладом є супутник «ИС»). Над схожими проєктами працювали також фахівці США (прикладом є авіаційна протисупутникова ракета ASM-135 ASAT). Але одночасно прийшло розуміння небезпеки таких технологій, адже супутник-мішень після ураження розлітався на значну кількість уламків, які продовжували рухатися на орбіті з великою швидкістю, створюючи загрозу іншим космічним об’єктам. Невипадково Договір про космос від 1967 року забороняв розміщувати в космосі будь-які різновиди зброї масового ураження, а в 1978 році була спроба провести радянсько-американські переговори щодо обмеження протисупутникових систем. До речі, пізніше до такого клубу держав приєдналися Індія та Китай, які проводили випробування своїх протисупутникових систем шляхом запуску ракет з земної поверхні.
Чи є сенс у таких провокаціях?
Здоровий глузд у такій поведінці Російської Федерації шукати важко. Навряд чи російські військові отримали в результаті цих випробувань якусь проривну технологію для «космічних війн». Але вони вочевидь усвідомлювали, що результатом пуску буде неконтрольоване поширення значної кількості нових уламків, які не зроблять космічний простір чистішим і безпечнішим. Адже за 64 роки космічної діяльності на орбітах навколо земної кулі вже накопичилося близько мільйона уламків розмірами від 1 до 10 см. Такі уламки у разі зіткнення можуть припинити існування невеликого супутника, наприклад зв’язку або метеорологічного. А також створити реальну загрозу пілотованим об’єктам та їхнім екіпажам.
Є сенс шукати причину в іншому напрямі. Бо загальний контекст випробувань космічної зброї виявився дуже різнобарвним: криза з мігрантами на кордонах з ЄС, енергетична криза, нарощування угруповань російських військ поблизу наших кордонів тощо. Російські лідери шукають нові важелі впливу на міжнародній арені. Арсенал вибору у них залишається невеликим і традиційно в таких випадках рішення ухвалюються у напрямі гри м’язами. Саме так треба розуміти недавні події і насправді тема російського опанування космічним простором тут ні до чого.
