Про все це та інше кореспондентка АрміяInform запитала в начальника Управління гуманітарного забезпечення Міністерства оборони України Діани Копаниці. За останні три…
Віталію — усього 22 роки. Він міг бути безтурботним студентом та жити «від сесії до сесії», та Віталій уже п’ятий рік поспіль служить у війську. Щойно виповнилось 18 років, пішов до військкомату й підписав контракт. Нині він молодший сержант, командир відділення в окремій десантно-штурмовій бригаді.
Бажання служити у хлопця сформувалось ще в дитинстві. Ще б пак! З такою династією! Батько — капітан, дідусь також служив… Та коли Віталій заявив рідним про свої плани на майбутнє, ті поставились досить скептично! «Не знаєш, у що вплутуєшся! Послужиш два-три роки — і на цьому все закінчиться!» Та бажання не те, що не змінилось, а в рази зміцніло.
— Раджу молоді йти служити щонайменше для того, аби подорослішати. Такої школи життя більше ніде не знайдеш, — розповідає Віталій. — Уже за рік десантної служби я мав зовсім інший світогляд, інші думки, інших друзів, зрозумів, що таке братерство та відповідальність, що існують рамки, за які не можна виходити.
Якщо спочатку у батьків і був певний скепсис, то коли повернувся зі своєї першої фронтової ротації, батько потиснув руку й сказав: «Пишаюсь! Достойна зміна підросла!».
— Ми стояли поблизу Щастя на Луганщині, — пригадує молодший сержант. Оскільки ротація прийшлась на перемир’я, особливих боїв з ворогом не було, та ми були готові дати відсіч у будь-який момент! Готові й зараз!
Журналіст АрміяInform познайомився з Віталієм на одному з полігонів Житомирщини, коли хлопець виборював відзнаку ДШВ. Каже, коли командир запитав про охочих поїхати випробувати свої сили, одразу погодився! Він став одним із шістнадцяти десантників, хто через піт та надзусилля отримав почесну відзнаку. Завдання були настільки непростими, що навіть деякі в рази досвідченіші побратими зійшли з дистанції.
— Не можу сказати, що якось особливо готувався, адже десантники завжди перебувають у бойовій готовності, завжди тренуються, займаються спортом, бойовою підготовкою! Аби гідно впоратись з усіма випробуваннями, потрібна не так фізична підготовка, як мотивація. Коли після сильного виснаження фізична підготовка перестає рятувати, доводиться опиратись на свій характер, силу духу та бажання перемагати! І хоч я зовсім не боюся труднощів, коли побачив склад інструкторів, перша думка була «нам хана!». Але нічого, зібрались — і вперед!
Слухаючи роздуми Віталія про десантну службу та подальші плани, розумію, що йому не «всього 22 роки», а вже 22 роки! Командир Віталія як на доказ цих слів додає: «Саме за такими хлопцями — майбутнє ДШВ!»
Фото Олександра Олехновича
