Сьогодні він навчається на оператора БПЛА у 37-й окремій бригаді морської піхоти. Про свій шлях від бойового медика до оператора БПЛА, причини самовільного залишення…
17 листопада 1921 року у рамках Другого зимового походу відбувся бій Волинської групи війська УНР з червоноармійськими підрозділами, що чисельно переважали. Частина українських військ потрапила в оточення поблизу села Малі Міньки Овруцького повіту Волинської губернії. Сотник артилерії Григорій Рогозний у своїх спогадах пізніше напише: «Настало пекло. Це вже не був бій маневрової війни. Це була різня. Пощади не було. Повстанці, опинившись у цьому колі смерті, билися по-геройськи… Поранений Михайло Білинський, колишній міністр морських справ України, з воза розстрілявши з браунінга кількох червоноармійців, останню кулю пускає собі»…
…Михайло Іванович Білинський (Білінський), згідно з архівними документами, походив з дворянської родини. Здобув блискучу освіту: опанував арабську, вірменську, перську, турецьку, татарську, грузинську мови. 1914 року, з початком Першої світової війни, його мобілізують на військову службу й направляють на Балтійський флот. А з початком революційних подій у Петрограді Білинський включається в активне громадське і політичне життя. Разом з лейтенантом Святославом Шрамченком він організовує Український військово-морський революційний штаб Балтійського флоту, який об’єднав моряків-українців (тоді їхня кількість становила близько 12 тисяч осіб). Через обмін особовим складом з іншими кораблями їм вдалося українізувати крейсер «Світлана» та ескадронні міноносці «Україна» й «Гайдамак». 12 жовтня 1917 року на цих кораблях було піднято українські синьо-жовті прапори. Згодом їх планувалося перевести до складу Українських військово-морських сил, однак цьому завадило захоплення влади більшовиками.
Михайло Білинський увійшов в історію морським міністром, який зміг оперативно налагодити роботу відомства, став видатним організатором української морської піхоти та героєм Другого зимового походу Армії УНР.
Підняття прапорів на кораблях Балтійського флоту викликало великий резонанс на Чорноморському флоті. Того ж 12 жовтня були піднятті українські національні прапори на лінкорах «Воля», «Георгій Побідоносець», панцернику «Потьомкін» (який перейменовують на «Борець за свободу») та інших кораблях.
Михайло Білинський їде до Києва, де активно залучається до розбудови української держави. 26 грудня 1918 року його призначають Міністром морських справ УНР, а згодом наказом Головного отамана військ і флоту УНР Симона Петлюри присвоюють військове звання контрадмірал.
На посту міністра Білинський розпочинає активну законотворчу роботу щодо створення правової й організаційної бази національного флоту, намагаючись таким чином за допомогою міжнародного права повернути Україні і флот, і його бази. Наказує командувачу українським флотом В’ячеславу Клочковському підняти на всіх кораблях попередньо затверджені законом УНР Військово-морські прапори України. У січні 1919 року вводить у дію «Закон про гардемаринську школу» й організовує її роботу в Миколаєві, а згодом у Кам’янці-Подільському. Спеціальним законом затверджується структура Морського міністерства й Генерального штабу, створюється технічне, будівельне, гідрографічне, судове й санітарне управління. У Миколаїв було направлено кошти на завершення будівництва нових кораблів і погашено борги перед суднобудівниками. На підставі «Закону про флот» Директорія УНР 25 січня присвоїла українські назви кораблям: дредноут «Соборна Україна», легкі крейсери «Гетьман Богдан Хмельницький», «Гетьман Петро Дорошенко», «Тарас Шевченко». Ескадрені міноносці дістали назви «Київ», «Батурин», «Чигирин», «Львів», «Іван Виговський», «Іван Сірко», «Петро Могила», «Іван Котляревський», «Кость Гордієнко», «Мартин Небаба», «Іван Підкова», «Пилип Орлик».
1 лютого 1919 року флот Антанти зайняв Херсон, 2 лютого — Миколаїв, остаточно відрізавши УНР від Чорного моря. А вже 3 лютого під натиском Червоної армії уряду Петлюри довелося залишити Київ.
Михайло Білинський розпочинає формувати полки морської піхоти. Перший з них було укомплектовано на Галичині з колишніх моряків цісарського Адріатичного флоту, але їхня кількість виявилася недостатньою, тому Білинський почав заохочувати до цієї справи молодих сплавників лісу з карпатських річок, котрі стали основою 1-го Гуцульського полку морської піхоти.
24 квітня 1919 року Білинський, не згодний з політикою, яку проводила Директорія, подав у відставку з поста морського міністра і, на його прохання, був призначений командиром створюваної дивізії Морської піхоти. 24 липня 1919 року в Кам’янці-Подільському Білинський розпочинає формувати 2-й полк морської піхоти, а згодом у Бродах — і 3-й полк. Новостворена дивізія морської піхоти була відправлена під Волочиськ проти Червоної армії.
читайте також:
З морськими піхотинцями він перебував на передовій до кінця року, з ними ж рушив у Перший зимовий похід армії УНР. Був інтернований з армією УНР у Польщі. Згодом бере участь у Другому зимовому поході армії УНР 1921 року. 2 листопада призначений начальником постачання Повстанської Армії.
З метою вшанування пам’яті видатного військового діяча Президент України своїм Указом від 5 червня 2019 року присвоїв почесне найменування 36-й окремій бригаді морської піхоти Командування морської піхоти Військово-Морських Сил ЗС України «імені контрадмірала Михайла Білинського».
…Михайло Білинський увійшов в історію морським міністром, який зміг оперативно налагодити роботу відомства, став видатним організатором української морської піхоти та героєм Другого зимового походу Армії УНР.
З метою вшанування пам’яті видатного військового діяча Президент України своїм Указом від 5 червня 2019 року присвоїв почесне найменування 36-й окремій бригаді морської піхоти Командування морської піхоти Військово-Морських Сил ЗС України «імені контрадмірала Михайла Білинського».
