У Харкові викрито злочинну групу з 13 осіб, до якої входили посадовці медико-соціальних експертних комісій та їхні спільники. Суд визнав…
Після початку російської збройної агресії у 2014 році Сполучені Штати Америки були серед тих країн, які послідовно підтримували Україну в питаннях територіальної цілісності та державного суверенітету. Ця підтримка триває в політико-дипломатичних рамках, де ключову роль посідає сфера безпеки та оборони.
Спільні навчання, надання озброєння, тренування українських військових заклали основу для розвитку стратегічного партнерства між нашими державами. Наразі триває переосмислення формату співпраці між Україною та США. Про це свідчить як інтенсивність візитів, так і прагнення юридично закріпити новий рівень двосторонніх відносин. 10 листопада було підписано нову Хартію стратегічного партнерства США —Україна. Розглянемо далі поточний стан та перспективи розвитку відносин між Києвом та Вашингтоном.
Для початку треба сказати, що ж означає стратегічне партнерство. Стратегічні партнери — цедержави, співпраця яких на двосторонньому рівні є розширеною в багатьох сферах —від економіки до безпеки. Простіше кажучи, мова йде не лише про товарообіг чи надання безпекової або фінансової підтримки, але й про спільні проєкти, а головне —ціннісні орієнтири. Класичним прикладом є «особливі відносини» між США та Великою Британією.
Розуміння рівня співробітництва між Україною та США неможливе без розгляду держав, які можна вважати стратегічнимипартнерами для нашої держави. Нещодавно директорка безпекових програм Ради зовнішньої політики «Українська призма» Ганна Шелест оприлюднила результати свого дослідження з цієї теми.
– До недавнього часу не було чітко зрозуміло, скільки в України стратегічних партнерів. На початку 2000-х їх нарахували аж 38, але нині 13 держав можна вважати стратегічними партнерами нашої держави. Це США, Велика Британія, Канада, Німеччина, Франція, Азербайджан, Грузія, Литва, Польща, Туреччина, Китайська Народна Республіка, Японія, Бразилія, – наголосила Шелест під час дискусії «Стратегічне партнерство без стратегії? Що криється за статусом стратегічного партнера України?».
Повернімось до нового документа, який було підписано в рамках візиту українських високопосадовців до США. Ця Хартія замінює угоду, підписану в грудні 2008 року. Її планують переглядати кожні 10 років. Власне, цей документ є підтвердженням домовленостей Президента України Володимира Зеленського та Президента США ДжоБайдена на початку вересня.
Тоді американське керівництво запевнило українських політиків та дипломатів у тому, що наші держави є стратегічними партнерами, а підтримка нашої держави з боку Штатів є ключовою в архітектурі європейської безпеки. Нині це задокументовано в розрізі спільних цінностей та інтересів. Саме демократичні цінності лежать в основі українсько-американського стратегічного партнерства, як вказано в документі.
Треба нагадати, що впродовж цього року було відновлено роботу Комісії стратегічного партнерства, яка фактично не діяла впродовж останніх років. Створена ще наприкінці 1990-х Комісія була і залишається вагомим інструментом політичного діалогу між Києвом та Вашингтоном.
У новому документі з’явилося положення, що США «підкреслюють непохитну відданість суверенітету, незалежності та територіальній цілісності України в межах її міжнародновизнаних кордонів, включаючи Крим та територіальні води, в умовах триваючої російської агресії, яка загрожує миру та стабільності в регіоні та підриває заснований на правилах глобальний порядок». Тому нині основним принципом українсько-американських відносин є саме дотримання непорушності кордонів.
Проявом дотримання цього принципу є американська військова допомога Україні. З 2014 року Держдепартамент, а також Міністерство оборони США надали допомоги загальною вартістю 2,5 мільярди доларів, які було витрачено на тренування та оснащення ЗСУ.
Що стосується безпекового співробітництва, то США сприяють реформуванню Збройних Сил України та поглибленню інтеграції зі структурами Північноатлантичного альянсу. Така підтримка триває завдяки створеній у 2014 році Спільній багатонаціональній тренувальній групі—Україна, головна місія якої полягає в тренуванні та доктринальній допомозі українській армії.
Нині це завдання закріплено за Тренувальним командуванням 7-ї Армії в Міжнародному центрі миротворчості та безпеки.
Розвиток вже наявнихнапрацювань триватиме й надалі —це стосується як протидії російській збройній агресії, так і боротьбі з кіберзлочинами, за якими стоїть Кремль. Кібербезпека останні роки стала не менш вразливою сферою як в Україні, так і у США. Спроби російських хакерів зруйнувати ключову інфраструктуру свідчать про необхідність переосмислення стратегії з кібербезпеки та обміну досвідом з питань протидії та попередження кібератак.
Важливо також відзначити появу формулювання «гібридні загрози» в тексті Хартії, адже Росія здійснює проти України гібридну агресію, де, окрім військового протистояння, є також інформаційна війна, економічний тиск ікібератаки.
Ключовими сферами двосторонньої співпраці саме з питань оборони визначено кіберзахист, безпека в Чорноморському регіоні, а також обмін розвідданими. Нині триває формування нової Чорноморської стратегії НАТО, яка сприятиме поглибленню співробітництва України з країнами-членами в регіоні (Румунія, Болгарія, Туреччина). Забезпечення свободи судноплавства на Чорному морі вказано як ключове завдання в межах співпраці Україна–США та Україна–НАТО.
Зосередження з боку США уваги саме на Чорноморському регіоні викликане посиленням мілітаризації Російської Федерації в Криму та спробами Кремля погрожувати військовим кораблям країн НАТО, які перебувають на рейді в українських портах. Ситуація навколо британського ракетного есмінця Defender у червні цього року чітко показала, що Захід виступає за державний суверенітет України в межах міжнародно визнаних територіальних вод нашої держави.
Окрім всього іншого, США також є країною, яка менторською підтримкою сприяє реформуванню українського оборонного менеджменту, а також військово-промислового комплексу. Це також стосується й поточного статусу України щодо НАТО – партнер Альянсу з розширеними можливостями. Наголошується також на важливості з боку України рішення продовжити «посилення демократичного цивільного контролю над збройними силами». Іншими словами, важливо, що громадянське суспільство бере активну участь у боротьбі з проявами корупції чи інших випадків недоброчесності в лавах ЗСУ. Це свідчить про діалог між армією та суспільством.
