Усі пʼять суден поки що базуватимуться у Великій Британії, а після закінчення війни братимуть участь у розмінуванні акваторії Чорного моря…
У 1146 році на запрошення київського віча в Києві вокняжився Ізяслав Мстиславич. Його правління (1146–1154, з перервами) проминуло майже в безперервному протистоянні з Юрієм Долгоруким, якого зрештою було упокорено та примушено до миру. Опорою великого князя в боротьбі служили передусім жителі Київської землі, які симпатизували Ізяславу та його нащадкам і вороже ставилися до суздальських князів.
Відомо, що дід князя Ізяслава Володимир Мономах мав за матір візантійську принцесу, батько Мстислав Великий походив від доньки англійського короля, мати самого Ізяслава була шведка. Ізяслав Мстиславич вперше був одружений (за переданням) з германською принцесою, а вдруге (1154) — з дочкою грузинського царя Деметре I.
Дипломатична активність князя Ізяслава Мстиславича привела до утворення потужної коаліції, у якій, окрім впливових руських земель, брали участь Чехія, Угорщина та Польща.
У протистоянні з Долгоруким князь Ізяслав проявив себе виваженим політиком та талановитим полководцем, який прославився своїми військовими хитрощами. Його дипломатична активність привела до утворення потужної коаліції, у якій, окрім впливових руських земель, брали участь Чехія, Угорщина та Польща.
Вже на другий рік свого правління Ізяслав наказав зібрати всіх єпископів для обрання нового митрополита замість грека Михайла, який покинув Київ, заборонивши у свою відсутність правити в Софії Київській. Правосильні єпископи більшістю голосів обрали на митрополита ченця Зарубського монастиря Климента Смолятича. Отже, Руська церква отримала другого після Іларіона митрополита-русича.
Блискучий маневр князя Ізяслава з облаштуванням фальшивого табору та нічним форсованим маршем на Київ приніс волинській дружині вирішальну перемогу без жодної краплі крові.
У 1149 році Юрій Долгорукий розбив Ізяслава Мстиславича під Переяславом, і йому довелося відступити на Волинь, у володіння Мономашичів. Два роки по тому в союзі з угорським військом короля Гези ІІ князь Ізяслав виступив до столиці Русі. Під час просування він здійснив блискучий маневр з облаштуванням фальшивого табору, чим ввів в оману союзників Долгорукого, та нічним форсованим маршем на Київ приніс волинській дружині вирішальну перемогу без жодної краплі крові!
У травні 1151 року князь Ізяслав Мстиславич завдав нищівної поразки Юрію Долгорукому на Перепетовому полі на річці Рута поблизу Києва. Ще заздалегідь, аби підвищити стратегічну мобільність свого війська, великий князь побудував на Дніпрі флотилію кораблів з покращеними тактичними характеристиками. Їхні суцільні палуби підвищеної міцності не тільки були майданчиками для стрільців, а й захищали гребців від ворожих стріл та списів. Саме це й забезпечило перевагу над суздальцями. Після перемоги на водівідбулася наземна битва, під час якої Ізяслав Мстиславич зазнав поранення, впав з коня, однак знайшов у собі сили, аби піднятися та продовжити керівництво дружиною. Кияни, які думали, що вже втратили великого князя, підбадьорилися духом і кинулися у погоню за ворогом, що втікав.
Першим зразком дружинних повістей стали твори книжників при дворі Ізяслава Мстиславича. На противагу європейському романтизму ці тексти відрізнялися реалізмом.
Проте ще успішнішим, ніж у збройних конфліктах, як зазначає історик Сергій Синюк, князь Ізяслав виявився в книготворенні. У ХІІ столітті культурний розвиток у Європі набуває небаченого доти динамізму. На заході викристалізовується рицарський роман, а на Русі — дружинна повість. Першим зразком цього жанру стали твори книжників при дворі Ізяслава Мстиславича. На противагу європейському романтизму ці тексти відрізнялися реалізмом. Дослідники дійшли думки, що недопущення спотворень у літописах відбулося через те, що автори і замовник дивились на них як на звіт князя, як на збірник фактів, котрі мусіли переконувати братів-князів та їхні боярські думи в правоті Ізяслава, щоб «говорити літописом» під час суперечок.
«Повість про Ізяслава» культивує честь, рицарське слово, особливо заприсяженого «хрестним цілуванням», готовність щохвилини віддатися на волю Божу.
Аналізуючи «Повість про Ізяслава», Михайло Грушевський виокремлює такі домінанти, як культ честі, культ рицарського слова, особливо заприсяженого «хрестним цілуванням», готовність щохвилини віддатися на волю Божу, спокійно глядіти в очі смерті і не тікати суда Божого. Поза тим рекомендувалася й гуманність.
Про Ізяслава Мстиславича історія зберегла тиху, але добру пам’ять. Із 1134-го по 1146 рік він княжив у Володимирі-Волинському. 1146 року став Великим князем київським, об’єднавши Київщину та Волинь. З 1151 року він князював зі своїм дядьком В’ячеславом Володимировичем.І так до кінця життя…
Указом Президента УкраїниОкремому центру спеціальних операцій «Захід» Сил спеціальних операцій ЗС України було присвоєно почесне найменування «імені князя Ізяслава Мстиславича».
На противагу Долгорукому з його уславленням у Москві, Ізяслав Мстиславич у Києві закарбований тільки мозаїкою на станції «Золоті ворота» столичного метрополітену. У літературійому пощастило ще менше — Павло Загребельний у романі «Смерть у Києві», присвяченому Юрію Долгорукому, вивів Ізяслава як основного антагоніста, а відтак — не пошкодував чорних фарб. Та попри все, високий, русявобородий Ізяслав Мстиславич зі своїм руським походженням і європейським родоводом правдиво залишається в історії нашого народу істинновеликим князем,досвідченим політиком і мужнім воїном, який першим серед давньоруських князів послідовно спирався в державній діяльності на городян, користувався підтримкою київського віча та прагнув об’єднати під своєю рукою всю Південну Русь.
P.S. Близько року тому Указом Президента України Окремому центру спеціальних операцій «Захід» Сил спеціальних операцій ЗС України було присвоєно почесне найменування «імені князя Ізяслава Мстиславича».
