Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…
У 2014 році, коли почалася російська агресія, уродженцю міста Донецьк старшому солдату Микиті було всього 15 років. Він закінчував 9 клас та мріяв продовжувати навчання у технічному коледжу, але всі плани зруйнувала війна. Його рідне місце окупували чужинці – найманці зі всіх куточків Росії. Вони захоплювали державні установи, дестабілізували обстановку серед місцевого населення, розповсюджували відверті нісенітниці та страшилки про кровожерливих бандерівців, які вбивають навіть немовлят. Що це цілковита брехня він зрозумів відразу і на власні очі бачив, що несе з собою так званий руський мир.
Уже тоді Микита зненавидів цих покидьків і рвався до українського війська, щоб захищати рідне місто. Згодом, разом із родиною виїхав на підконтрольну Україні територію, закінчив школу і, коли виповнилося 18 років, не вагаючись підписав контракт зі ЗСУ. Спочатку пройшов навчання в навчальному центрі та вже за декілька тижнів потрапив на передову.
Попри досить юний вік із перших днів проявив себе як справжній та мужній боєць. За короткий час опанував всі види стрілецької зброї, гранатометів, СПГ, АГС.
Згадуючи свій перший бій, Микита каже, що навіть не хвилювався, діяв так, як вчили командири та інструктори на полігоні. – Для мене головним фактором, що стимулює, є наявність загрози з боку ворога, – розповідає Микита. – Тоді я концентруюся і можу впевнено діяти за будь-яких умов. Як то кажуть, за принципом: «Бачиш – стріляй!» У бою це основне правило: якщо ти не встиг знищити ворога, тоді це зробить він. Приведу наочний приклад. За нашим бліндажем, де був розташований вогневий засіб, тривалий час полювали окупанти. Під час обстрілів вони неодноразово влучали туди з гранатометів та навіть ПТУРів. На щастя, обходилося без втрат. Щоправда, якось хлопці з бойового розрахунку дістали легкі контузії. Тоді ми вирішили окупантів покарати. Перенесли вогневу позицію в інше місце, а в цьому зробили хибну. Під час чергового обстрілу вдарили звідти з гранатомета, а коли бойовики купилися на цього «живця» зробивши постріл з ПТУРа, швидко відповіли. Постріл з СПГ-9 був дуже влучний. Граната потрапила в самісіньку амбразуру. Ворога було знищено.
За плечима солдата вже декілька ротації на схід, але він налаштований рішуче і не планує звільнятися з війська. – Буду на передовій доти, поки не звільнимо мій рідний Донецьк від окупантів, – відповів на наше запитання щодо майбутніх планів Микита.
