Усі пʼять суден поки що базуватимуться у Великій Британії, а після закінчення війни братимуть участь у розмінуванні акваторії Чорного моря…
Про тривогу і тривожність, яка виникає у військовослужбовців під час проходження служби та після повернення з району проведення АТО/ООС, в ефірі передачі «Ранкова кава» на Армія FM розповів Родіон Григорян – психолог, співробітник міжнародного центру підготовки підрозділів Нацгвардії України та Київського міського центру допомоги учасникам АТО/ООС.
Анастасія Сіроговська: Перш ніж з’ясовувати методи і шляхи подолання тривоги та тривожності, дайте визначення цим станам?
Родіон Григорян: Коли людина відчуває певний психологічний дискомфорт, вона не завжди може самостійно дати визначення своїм станам, тож все ж краще звернутися за консультацією до фахівця. Але часто люди утримуються від таких візитів. У нас в країні не було культури звернення до психологів, тож таку допомогу вважають ознакою слабкості, а дехто просто боїться осуду з боку соціуму. Але такі стани нікуди не зникають, тож люди намагаються їх втамувати за допомогою алкоголю, цигарок, розмови з друзями тощо. І ці методи не завжди допомагають, а випадків, коли після консультації люди змінювали життя, чимало. Тому я на своїй сторінці в Фейсбуку публікую історії ветеранів: що їм заважало, що допомогло, як змінилося життя. Це роблю для того, щоб вмотивувати інших.
Анастасія Сіроговська: А що робити військовослужбовцю, коли у зоні досяжності немає психолога, якщо не брати до уваги соцмережі?
Родіон Григорян: Я зараз працюю з двома людьми в телефонному режимі. Військовослужбовці перебувають у районі бойових дій, і я здійснюю психологічну підтримку і консультування дистанційно. Знайшли вони мене через «сарафанне радіо». Буває таке, що психологи з частин просять проконсультувати, бо не встигають. Тож посильно допомагаю.
Анастасія Сіроговська: Тобто питання психологічної підтримки військовослужбовців починає налагоджуватись?
Родіон Григорян: Поки що це спонтанне вирішення, адже немає системи, але принаймні кожен на своєму місці робить, що може.
Анастасія Сіроговська: Як родичам вмотивувати близьку людину, яка має психологічні проблеми, звернутися до психолога?
Родіон Григорян: Обов’язково треба працювати з рідними, їм надавати певну психологічну просвіту, щоб вони розуміли, що відбувається. Бо зазвичай найближчі люди теж доливають свою частку олії до того вогнища, що запалало. Наприклад, армієць повернувся з фронту і п’є безупинно. Рідні просять допомоги. Ми починаємо з’ясовувати, як в родині заведено спілкуватися, як обговорювати та розв’язувати проблеми, що кожен із них розуміє під підтримкою та допомогою, і виявляється багато підводних каменів у стосунках. На цей випадок у мене є певна інформація в телефоні, з якою я рекомендую ознайомитись. З рідними треба обов’язково працювати, бо інколи 50% відповідальності за нездорову атмосферу – за дружиною.
Анастасія Сіроговська: Можливо, дасте рекомендації родинам, в яких хтось із членів родини нещодавно повернувся з району проведення ООС?
Родіон Григорян: Якби люди могли сісти самостійно і обговорити проблемні питання, вони б це зробили. Якщо у них не виходить, значить немає порозуміння, накопичились образи або реагують на якісь тригери, тоді потрібна допомога фахівця. Буває навіть таке, що в якійсь ситуації людина може впоратись зі своїми емоціями і опанувати себе, а в інших – ні. Можу рекомендувати звертати увагу не на те, що людина не вміє, а в чому вона успішна, чого може навчитись, тобто не на дефіцит, а на профіцит. Тож, звичайно, просвіта це добре: статті, передачі й тому подібне, бо кожна краплина підвищує рівень інформованості суспільства. За статистикою, в Ізраїлі найнижчий рівень ПТСР, бо з дитинства їх навчають жити в ситуації потенційної небезпеки, допомагати собі та оточенню в разі потреби, навчають технікам відновлення та формують кредо по життю. Там інформуванням суспільства опікуються на державному рівні, тож і в нас влада повинна до цього долучитись. Звісно, тепер у нас ситуація зі сприйняттям психологів, психотерапевтів краща, ніж була 7-8 років тому.
Анастасія Сіроговська: Ви згадали про тригер, що це таке?
Родіон Григорян: Щось, що нагадує мені якийсь болючий досвід. Тобто тригер – це не сама ситуація, а те, що мені її нагадує. Це можуть бути не тільки якісь фрази, а й звуки, скупчення людей і так далі. Адже ми сприймаємо тільки 7-10% словесної інформації, а 90-93% невербальної. Зчитуємо через позу, рух, інтонацію, вираз обличчя, швидкість мовлення.
Анастасія Сіроговська: А чи може людина самостійно пропрацювати такі свої реакції?
Родіон Григорян: Якщо людина хоче, вона читає багато публікацій, на різних сайтах влаштовується чимало тренінгів. Самоопанування – це така фундаментальна потреба, це повинні вміти всі, бо ми маємо бути готові до екстремальних ситуацій. Це все інформування та навчання суспільства.
Анастасія Сіроговська: А якщо військовослужбовець у стресовій ситуації, наприклад, перед складанням ФІЗО чи перед боєм, відчуває заціпеніння, що робити?
Родіон Григорян: Можна звернутися за допомогою до психолога частини. А взагалі коли ми працюємо з військовими, то починаємо з психологічної просвіти. Пояснюємо, як тіло, психіка реагують на стрес, які є стадії стресу. Перша стадія – орієнтаційний рефлекс, на який йдуть частки секунди, і якщо є певний вплив факторів, психіка може не впоратись і просісти до стану ступору. Потім настає адреналінова стадія – вмикається тіло по повній, щоб врятуватися. Третя стадія – виснаження. Все це може відбуватись і за 15 хвилин, і за кілька годин, залежно від небезпеки. Тому, коли відбувається застрягання в першій стадії, треба зрозуміти, чому людина так реагує, а це можна зробити під час індивідуального консультування. Нині багато методик, за допомогою яких за кілька консультацій це вирішується.
Анастасія Сіроговська: Військовослужбовці, за характером діяльності, не можуть приділити стільки уваги дітям, як в інших родинах. Тож як їм виховувати нащадків, щоб ті не почувалися самотніми?
Родіон Григорян: Усе залежить від того, як налагоджений діалог у родині, чи дотримуються батьки однієї лінії у вихованні. Якщо дитина зростала без одного з батьків довгий час, то акценти в ієрархії зміщуються, це теж треба враховувати.
Анастасія Сіроговська: І насамкінець порадьте, як людині самотужки впоратись із відчуттям тривоги?
Родіон Григорян: Ми кажемо про психофізіологію – взаємодію тіла, думок, емоцій та поведінки. Тут все між собою пов’язано. Що таке тривога? Це неусвідомлені сильні хвилювання. Є така схема: дихай, дивись, ноги. Тобто треба гармонізувати дихання. Наприклад, на п’ять рахунків вдих, на п’ять – видих. В інтернеті таких дихальних вправ багато. Далі – треба подивитись навколо і описати все, що бачиш. Тобто бути тут і зараз. І ноги – це можна встати, пострибати сидячи, поворушити стопами. Тобто сфокусувати увагу на тілесні відчуття. Якщо людина вже натренувалась, вона може простежити, що викликало в неї тривогу. Наступного разу вона може вичепити ситуацію, яка тригерує, і тоді вона знатиме, що робити далі. Є фізіологічний, а є психічний імунітет. Ми так ідеально побудовані, що наша психіка, тіло самі можуть адаптуватись і знайти відповіді.
