Запорукою спроможності оперативно обмінюватися тактичною інформацією для обох винищувачів стало використання системи зв’язку Link 16, яку інколи умовно називають «військовий Wi-Fi»…
Заступник керівника Департаменту військового капеланства Патріаршої курії УГКЦ Андрій Зелінський здобув три освіти, володіє десятьма мовами. Він став першим капеланом при штабі АТО та три роки провів на передовій пліч-о-пліч із військовослужбовцями, був штатним військовим капеланом 36-ї бригади морської піхоти. Щоб отримати «штормовий» берет, пройшов випробування на психологічній смузі перешкод і став, за його словами, «морпіхом назавжди». Щоранку отець Андрій виходить на ранкову пробіжку.
Ми зустрілися бадьорого ранку на майже порожньому Хрещатику, яким і пролягає «фізкультурний пробіг» Андрія Зелінського. Що ж отримує військовий капелан, щоранку долаючи кілька кілометрів?
— Життєве, глибоке усвідомлення того, що життя — це рух, — говорить, як завжди у своєму філософському стилі, отець Андрій. — Все навколо змінюється і постає вибір: або ти заручник руху, або ти пірнаєш в рух і починаєш рухатись у бажаному напрямку. Звичайно, до цього потрібно привчати і психіку, і тіло.
Вперше священник побіг, коли у 2006 році розпочав своє капеланське служіння серед курсантів Академії сухопутних військ у Львові. О шостій ранку Андрій Зелінський прибував із монастиря до навчального закладу на зарядку і разом з курсантами бігав територією Академії. Навіть коли отримував богословську освіту в Папському Григоріанському університеті в Римі, вставав о пів на п’яту, аби синхронізувати свою ранкову пробіжку з курсантською у Львові.
— О п’ятій ранку в центрі вічного міста я бігав в українському військовому однострої навколо Колізею, — усміхається мій співрозмовник. — Рим за свою історію бачив багато чого, але українського священника у військовій формі, що біжить, мабуть, вперше.
За словами отця Андрія, спорт для нього — це частина його життєвої філософії, адже якісне життя потребує певної гармонії. Тому мова про якісь змагання взагалі не йде. Щоденні 5–7 кілометрів він поєднує з плаванням у басейні та заняттями в спортзалі виключно для отримання емоційного задоволення. Єдиний раз фіксував результат, коли біг напівмарафон — 21 кілометр.
— Взагалі прокинутись зранку і змусити себе регулярно виходити на пробіжки — вже дає людині особливе відчуття: смак перемоги над собою, над життєвими обставинами, — переконаний отець Андрій. — Ми привчаємо власну психіку до перемог. Перемогти — це виконати вчасно завдання, досягти якоїсь бажаної мети. Це вимагає узгодженості нашого індивідуального стану з якимись об’єктивними вимогами. І ось цей смак перемоги потрібно з перших років військової формації виховувати. Це не те, що з’являється в житті саме собою. Людина сама творить своє життя, зокрема й систематичною ранковою пробіжкою. Це справжня насолода відчувати, що поки Київ ще спить, мої кросівки вже бігають.
Андрій Зелінський виходить на пробіжку за будь-якої погоди. На заваді може стати лише поїздка у справах до якогось міста. Але кросівки і спортивна форма у священника завжди в дорожній валізі.
— Вчора ввечері я йшов до спортивного залу після дуже напруженого дня виснаженим, — ділиться враженнями отець Андрій. — Але звідти йшов вже готовим знову вертіти ногами землю. Фізична культура дозволяє нам і поновити свої фізичні кондиції, і відволіктись від повсякденних турбот, клопотів, викликів, поразок, і зосередитись на маленьких мікроперемогах, які роблять наш світ яскравішим. Не випадково, навіть в окопах наших воїнів у районі бойових дій є спортивне знаряддя, не кажучи вже про спортивні майданчики з поперечинами, брусами і штангами. Тому бажаю всім, хто ще перебуває поза межами фізкультури, прокинутися наступного ранку і зробити пробіжку. Повірте — затягне!
Фото автора і з архіву Андрія Зелінського
