Численні, але розрізнені селянські виступи та повстання другої половини 1920-х — початку 1930-х років були придушені державною владою з її апаратом насильства і не спромоглися…
Я луганчанин, і переглянувши російський фільм «Солнцепёк» про події в Луганську навесні 2014 року, свідком яких я був особисто, хочу розповісти про справжні деталі, які в ньому показані.
Отже, «Солнцепёк» ‒ це коктейль штампів та фейків російської пропаганди за 7 років війни на сході України.
«Бійці українських добровольчих батальйонів»
Перші 15 хвилин фільму ‒ це взагалі лютий треш. Група озброєних чоловіків вривається на подвір‘я, вбиває чоловіка, розбиває об стіну голову немовляті, жінку ґвалтують і вбивають. Це нам показують бійців українського добровольчого батальйону.
Це один із найбільш поширених штампів російської пропаганди, який я відчув на собі. Я пам’ятаю, як мені дзвонила моя мама з Луганська, коли я воював на передовій, і казала: «…Ви ж там вбиваєте дітей, а жінок ґвалтуєте».
У фільмі командир українського добровольчого підрозділу, який формується в місті Щастя, ‒ злочинець, якого випустили з тюрми, щоб він пішов воювати.
Розповім вам один реальний епізод. Навесні 2014 року групу журналістів, серед яких був і я, побили на проросійському мітингу в Луганську. Одного з нападників я упізнав у СІЗО Луганська під час слідчих дій, коли ще поліція була в місті. Він там перебував за викрадення авто, раніше засуджений за розбій. А через пару місяців, коли владу в місті захопили, а силовики залишили Луганськ, я особисто бачив його на барикадах уже захопленої обласної адміністрації. Пізніше, в перестрілці, його застрелили свої ж.
«Стрільба по мирних із міномета»
У фільмі кілька разів показано, як українські військові обстрілюють з міномета мирних жителів. І як від цих пострілів гинуть мирні мешканці, серед яких ‒ діти. Головні герої (бойовики) задаються питанням ‒ навіщо, а їм в іншому епізоді відповідає американський генерал ‒ «щоб налаштувати населення проти бойовиків».
В YouTube є просто тонна відео, де видно, як бойовики з ГРАДів ведуть вогонь з житлових кварталів захоплених ними міст ‒ подивіться на обстріл Маріуполя або Краматорська. Та й самі польові командири «республік» зізнавалися в обстрілах мирних міст. Зокрема, є відео в YouTube, де Ходаковський зізнається в обстрілі Ясинуватої. Ну і, звичайно, цей епізод ‒ штамп «американці змушують Україну вести громадянську війну».
«Збиття бойовиками літака ІЛ-76 із українськими десантниками над Луганським аеропортом».
У цьому епізоді одразу два штампи. Перший штамп пояснює, звідки у незаконних збройних формувань взялася зброя ‒ ЗУ 23-2, з якої бойовики збивають літак у фільмі. Герой пояснює іншим «ополченцям», що він її взяв ‒ у музеї. Дійсно, бойовики навесні 2014 року забирали танки з постаментів у Луганську та Антрациті, а також зброю з донецького музею «великої вітчизняної війни» ‒ все це спроба замилити людям очі й приховати постачання зброї з російської сторони. Типу: «воюем против бандеровцев тем, чем наши деды воевали против фашистов».
Другий штамп цього ж епізоду ‒ в фільмі показують, що на борту збитого літака начебто знаходились іноземні військові ‒ американці, британці, німці. За всі сім років на сході України не загинув, не дістав поранення, не був взятий в полон і не був знятий на відео під час виконання бойового завдання жоден діючий військовий-іноземець. А от вбитих, поранених та полонених російських кадрових військових ‒ хоч греблю гати.
«Обстріл обласної адміністрації»
2 червня 2014 року в одному з кабінетів тоді вже захопленої будівлі обласної адміністрації стався вибух. Загинули люди. Версій того, що сталося тоді, ‒ безліч. Серед основних ‒ обстріл із літака та обстріл із ручного ракетного комплексу ПЗРК. У фільмі цей епізод подається однозначно ‒ літак розстріляв будівлю. Тоді український літак дійсно кружляв над містом, але прилетів він для забезпечення відходу українських прикордонників. Бойовики оточили Луганський прикордонний загін і атакували його дві доби. При чому атакували його прямо з квартир, під’їздів, дахів житлових багатоповерхівок. Прикордонний загін розташовувався у спальному житловому кварталі. Але саме про це в фільмі ані кадру немає. Хоча «ополченці» в фільмі постійно обіцяють «разобраться с пограничниками».
Можливо, лише епізод із обстрілом будівлі адміністрації з літака є єдиним близьким до правди. Я припускаю, що все так і було. Тоді дійсно загинули люди. Але тут треба розуміти контекст і те, які саме люди загинули.
2 червня я був ще в Луганську і знаю досконало ситуацію в місті. Влада була повністю захоплена ‒ міська рада, обласна адміністрація та обласна рада, прокуратура, поліція, СБУ. Всі ці будівлі були захоплені, а частина чиновників і силовиків перейшла на бік «ополченців». Телефон 102 не працював. Навіть світлофори не працювали. Людей викрадали посеред вулиці, відвозили в підвал, а машини забирали. Уже був проведений референдум і була оголошена так звана Луганська народна республіка, Болотов обраний «главою республіки». Будівля обласної адміністрації на той момент була штабом так званої Армии Юго-Востока, там роздавали зброю всім охочим по паспортах із луганською пропискою. Бійці цієї армії Юго-Востока атакували луганський прикордонний загін у житловому кварталі. Уже другий місяць, як була оголошена АТО, тривали бої за Слов‘янськ та Краматорськ. Будівля Луганської обласної адміністрації вже перестала на той момент бути адміністративною будівлею мирного міста. Це був військовий об’єкт захопленого незаконними збройними формуваннями міста. Тому атака з літака є цілком логічною і виправданою.
Щодо загиблих під час цієї атаки так званих ‒ мирних. Так ось, серед них була людина, яку я знав особисто. Це відомий в Луганську Олександр Гізай ‒ ветеран Афганістану, керівник військово-патріотичного об‘єднання. Він об’єднав навколо себе таких як сам ветеранів-афганців і любителів військової тематики та брав безпосередню участь у захопленні влади в Луганську ще з квітня, а надалі брав активну участь у формуванні бандитського угруповання «ЛНР».
«Зелені чоловічки»
У фіналі фільму «зелені чоловічки» приходять на підмогу місцевим «ополченцям» і знищують колону українських військових, які рухаються в Луганський аеропорт. І тут теж два міфи ‒ так глядачу намагаються пояснити, що російській військові прийшли на допомогу «ополченцям» у образі захисників. Захисників від озвірілих українських добровольців та іноземних найманців. Другий міф ‒ саме так у ополченців взялася техніка ‒ її «віджали» в боях.
Як завозять з Росії, як використовують і де зберігають російську військову техніку та боєприпаси, ‒ можна подивитися в численних розслідуваннях міжнародної волонтерської спільноти InformNapalm.
Цим фільмом Росія намагається переписати історію і увічнити на екранах свої пропагандистські міфи. Представити події на сході України у вигідному для неї ‒ для Росії ‒ світлі.
Тому так важливо писати книги, знімати свої художні та документальні фільми, робити сюжети і писати інтерв‘ю зі свідками тих подій.
Це все ‒ інформаційна війна.
Олександр Махов
