Однак, сучасний воїн повинен не тільки знати способи точно «доставити» боєприпаси для ураження техніки чи живої сили противника, а й вміти захиститися від ворожих…
Осередки карбування монет на теренах сучасної України можна виокремити у часовому та географічному проміжках на підставі насамперед археологічних знахідок та архівних документів. Проте кожне з цих джерел окремо далеко не завжди дає змогу стверджувати про достовірність наявної інформації.
Однією з актуальних нині є дискусія навколо того, чи справді козацька держава, що мала назву Військо Запорозьке, карбувала власну монету. Від 21 січня 1648 року, коли Богдан Хмельницький звільнив Запорозьку Січ від польського контролю і був обраний гетьманом, розпочалося будівництво нової держави — Війська Запорозького. Гетьман з перших місяців незалежності провів низку заходів з формування державного апарату влади на зразок козацького самоуправління, регулярної армії, розподілу земельних угідь, налагодженню сільського господарства, ремесел, промислів, зовнішньої та внутрішньої торгівлі, податкової та фінансової системи України.
Державний скарб Війська Запорозького
Академік Іван Крип’якевич, зокрема, стверджував, що Богдан Хмельницький у 1648–1657 рр. керував Україною як «цілком незалежний володар». Характеризуючи полковий устрій та фінансову політику Гетьманщини, він відзначає її ефективність та чіткість, врахування з боку гетьмана інтересів старшини, рядового козацтва, міщан, селян і православного духовенства. Прибутки до гетьманського скарбу надходили в золотих і талерах з прямих податків з селян і міщан (козаки і монастирі податків не платили), з прикордонного мита, надходжень від промислів і торгівлі. Не було певної системи оподаткування: в одних місцевостях брали податки від землі, в інших — від кількості худоби. На користь гетьманської адміністрації йшли податок «показенщина» (податок на виробництво горілки), тютюнова десятина, мито від продажу горілки, дьогтю, зборів з млинів, довозу та вивозу товару.
Також до державного скарбу належали «королівщини», «рангові» землі, які служили для утримання державних установ і уряду, кошти (гроші гетьмана і держави за правління Богдана Хмельницького не були розділені), які служили для утримання козацької старшини, канцелярій (генеральної, полкової та сотенної), компанійських полків, на забезпечення іноземних послів, для розвитку промислів і зовнішньої торгівлі.
З 1655 р. є згадки про «гетьманського підскарбія», який контролював гетьманську касу, прибутки та витрати держави в цей час. Збирачів податків називали індукторами або екзакторами, які збирали мито з іноземних купців та збір на горілчані напої. Прибутки скарбу становили 1 мільйон золотих.
Основними грошовими одиницями в цей період залишалися «червоний золотий» (дукат) та срібний талер країн Центральної і Західної Європи, хоча не можна відкидати тверджень про карбування власної монети Богданом Хмельницьким у 1649–1653 рр.
Чотири повідомлення з різних країн
Свого часу відомий український історик М. Слабченко, порушуючи проблему товарно-грошових відносин на Лівобережній Україні, стверджував, що, починаючи з 1649 р. до часів Скоропадського, тут карбувалася «власна українська монета».
Основним доказом для цього твердження стало повідомлення російського посла Григорія Кунакова в Москву про те, що 1649 р. «Да сказывал подканцлеpa Литовского Казимира Сопеги татарин Адасий Бреимов, что при Богдане Хмельницком Крымских татар 20000. A в Чигирине де учинил Богдан Хмельницкий мынзу (монетний двір. — Авт.) и денги делают, а на тех новых денгах на одной стороне мечь, а на другой стороне ево Богданово имя. A войну де c поляки хочет Богдан Хмельницкой вести впрямь. A ведомо де ему, Татарину про то допряма, потому что пан его, подканцлер Литовской, нене называет к себе войска на свои гроши».
Зазначений аргумент поклав початок тривалої дискусії в наукових колах, яка триває й до сьогодні. Відомо, що донесення Кунакова — не єдина згадка про українські гроші доби Хмельниччини. Факт їхнього існування засвідчував подільський воєвода Станіслав Потоцький у листі до польського короля Яна Казимира від 29 жовтня 1652 р., що зберігається у Головному архіві давніх актів у Варшаві: «Хмельницький вмішується в справи вашої королівської милості: карбує гроші». Аналогічне повідомлення містила французька газета «Gazette de Franse» від 21 грудня 1652 р.: «Козацький гетьман розпочав карбувати в Україні монету на свій кшталт, чим викликав протест польського короля».
А нещодавно дослідниця шведських архівів Марина Тратнер у протоколах засідань Державної Ради Швеції (Риксроду) від 7 червня 1649 року на сторінці 118 віднайшла ще одну згадку: «гетьман козаків Богдан Хмельницький наказав карбувати монети: на одній стороні зображення короля, а на іншій — зображення козака з шаблею».
Етнографічне джерело
Існує ще одне — етнографічне джерело. Марко Грушевський, збираючи перекази гетьманського гнізда — села Суботова 1897-1899 pp., занотував: «A що кладів Хмельницького є багато у землі, то є… На шляху… виносить водою гроші, дукачі, намиста… Гроші є й з бовванцем у короні — се, мабуть, польські позоставались, а то все з козаком на коні з пікою — се вже, мабуть, виробка часу Хмельницького. Є й гетьман з булавою на деяких. Махей Трегуб старий, Топчій, розказує, що як козакував у лісі… та бачив знайшли у Тіньках люди Хмельницького грошей цілий вулик чавунний – усе з гетьманом на коні й з булавою були. Находили грошей золотих чимало й по проваллях і по ямах увалених то по могилах і в Суботові. Ta се якісь инчі були — тоненькі, як луска з риби і жовті все — мабуть, давніші се, бо за Хмельницького золото, як жар червоне все було, скіко не доводилось бачити…»
А, може, то були підробки?
Досі не знайдено жодної монети, яка відповідала б опису, що надав Григорій Кунаков. Саме через це чимало істориків ставлять під сумнів достовірність усіх вищеназваних документів і сам факт карбування грошей гетьманом Війська Запорозького Богданом Хмельницьким. Але ще у 1883 p. у самому Чигирині було знайдено скарб середини XVII ст. з польсько-литовськими та шведсько-прибалтійськими трояками, півтораками, грошима та солідами, що містив значну кількість «фальшивих монет».
2008 року під час розкопок мису на північ від селища Шевченко міста Дніпра (пам’ятка археології Новобогородицька (Богородицька) фортеця) було знайдено скарб, у якому серед інших були трояк і півторак, карбовані з міді, з помилками в написанні імені та титулу Сигізмунда, що свідчить про підробку. Фальшиві монети XVII ст. номіналом в півтора гроша, за свідченням науковців, на території посаду трапляються досить часто у порівнянні із синхронними пам’ятками довколишніх територій. До 2008 року у колекцію кабінету археології ДНУ імені Олеся Гончара надійшло п’ятнадцять екземплярів фальшивих півтораків та лише один підробний трояк Сигізмунда III. Нині з урахуванням останніх знахідок таке співвідношення зростає і становить понад 20 % від загальної кількості. Археолог Володимир Шалобудов з цього приводу висловив припущення, що козаки виготовляли фальшиві півтораки за часів Богдана Хмельницького як складову економічної диверсії проти Польщі.
Доктор історичних наук Віталій Нечитайло у «Каталозі монет України періоду Козаччини XV-XVIII століть» доводить, що імітація монет сусідніх держав була типовою практикою для Війська Запорозького і саме з цією метою працював монетний двір, заснований за часів Богдана Хмельницького. Загалом у каталозі автор наводить понад 250 різновидів імітацій (підробок) різних монет, які карбували за Євстафія Дашкевича, Богдана Хмельницького, Петра Дорошенка, Івана Мазепи, Данила Апостола та аж до середини XVIII століття.
Лисянські «чехи» і «соліди»
За документами встановлено, що у 1669–1673 рр. за наказом гетьмана Петра Дорошенка (1665–1676), який зробив спробу об’єднати всі українські землі в єдину державу, у с. Лисянка (нині — Черкаська область) функціонував фальшивомонетний двір на чолі з монетним майстром Янком Гранковським, який переїхав сюди зі Львова. Він підробляв сучасні йому польські монети: півтораки («чехи»), шеляги («соліди») Яна ІІ Казимира (1648–1668) і «шостаки» із знаком Львівського монетного двору 1656–1658 рр. та 1660–1663 рр.
Деякі історики, проте, вважають за доцільне провести додаткові археологічні дослідження, зокрема в Лисянці. Адже на їхнє переконання монети Дорошенка повинні були мати власну атрибутику, пов’язану з реалізацією положень Гадяцької угоди 1658-1659 рр., підписаної Іваном Виговським, яка проголошувала створення Руського князівства на правах автономії в Речі Посполитій. B окремій статті угоди зазначалося, що Руське князівство мало право на відкриття монетарні в Києві або там, де буде зручніше. Монета повинна бути з портретом короля з металу такої якості, як і коронна. Цікаві трактування зазначеного пункту угоди в різних списках: «…вільно буде кувати козацьку монету для заплати козацькому війську» або «…денги делать будут по обычаю княжества Литовского».
Джерельна база повідомлень про карбування Петра Дорошенка в Лисянці пов’язується з підготовкою Московського уряду до випуску особливої, регіональної монети за польським зразком. Для наповнення царської казни й «виплати жалування ратним людям у Малоросійських містах» у 1675 p. Московський уряд погодився на пропозицію І. Самойловича про випуск монети в м. Путивлі. Оскільки в Україні не сприймали російські монети, гроші повинні були карбувати на зразок польського півторака, але з атрибутикою Московської держави. Московські стрільці й козаки I. Самойловича з цією метою весною 1674 p. в Лисянці вилучили штемпелі солідів («шелягів»), півтораків («чехів») та шестигрошовиків («шостаків»). Проте реалізувати задумане Самойловичу вдалося тільки в 1686 р. Того року він почав карбувати «чехи» в Севську (нині — Орловська обл. Російської Федерації). Так гетьман і московський уряд намагалися профінансувати свої видатки у війні з Кримом. Севські чехи були випущені з низькопробного металу, в якому було більше міді, ніж срібла. Вони містили зображення російського герба (двоголового орла), увінчаного трьома коронами, та легенди, що складалася з початкових літер імені й титулів царів Івана та Петра Олексійовичів латинською мовою. На зворотному боці було зазначено 1686 р. і місце випуску монет — м. Севськ. Останній напис дав назву монетам. Ці монети популярними не стали, і московський уряд у вересні 1687 р. відмовився від їх випуску.
«Єфимки з признаком»
Цікавий факт. Виявляється, перший гетьман Війська Запорозького Богдан Хмельницький став мимовільним творцем цивілізованої грошової системи Московії. Автором цієї версії є відомий колекціонер, дослідник старовини Сергій Цапенко. Підписавши 1654 р. в Переяславі тактичний військовий союз з Московською державою, Богдан фактично наняв московські війська, пославши царю один мільйон срібних талерів. Цар Олексій Михайлович, отримавши від Хмельницького таку купу грошей сріблом, вирішив кардинально реформувати грошову систему країни. Ідея була простою і дієвою. На срібні талери почали ставити печатку: рік — 1655 та вершника на коні. Ці гроші називають «єфимками з признаком». «Признак» був потрібний для того, щоб талер не надходив на ринок поза казною, оскільки в іноземців талер купували за 50 копійок, а на внутрішньому ринку продавали за 64 коп. За твердженнями науковців, в такий спосіб було виготовлено від 800 тисяч до мільйона нових грошових знаків. Це дозволило Московській державі стабілізувати фінансову систему, що опосередковано підтверджує теорію нумізмата.
Нині карбовані справжніми польськими штемпелями монети іноді менш ціняться, ніж їхні імітації, що знайдені в Україні. Причиною цього є висока ймовірність їх виготовлення монетними дворами Війська Запорозького. Також у дослідників не зникають сподівання відшукати оригінальні козацькі монети, про які згадано в документах і спогадах. А це залежить від якісного опрацювання нумізматичного матеріалу, зібраного в державних і приватних колекціях України, Росії, Польщі та інших країн. Особливо монет, що походять зі скарбів з другої половини 60-70-х років XVII ст. Нових матеріалів слід очікувати і від комплексного археологічного дослідження України, яке вже давно на часі.
