Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 23 серпня 2024…
ХХХІІ Літні Олімпійські ігри вже стали історією. Спортсмени нашої збірної завоювали на цій Олімпіаді 19 нагород, 10 з яких на рахунку представників Збройних Сил України. Наша розповідь про єдиного українського володаря токійського «золота», олімпійського чемпіона з греко-римської боротьби старшого лейтенанта Жана Беленюка.
Ровесник української Незалежності
Він – ровесник української Незалежності, народився і виріс в одному зі «спальних» районів столиці. Мати українка, батько – громадянин Руанди, який невдовзі після народження Жана загинув. Можна тільки здогадуватися, як нелегко було цьому темношкірому хлопцеві відстоювати свою гідність в пострадянському соціумі «лихих 90-х». Проте, здавалося, всі негаразди робили Жана лише сильнішим і розвивали його найголовніші риси – цілеспрямованість, наполегливість, незламність. Серед захоплень його дитинства – футбол, карате та навіть народні танці. У 2000 році Жан уперше переступив поріг борцівської зали. Саме боротьба стала головною справою його життя.
У 2000 році Жан уперше переступив поріг борцівської зали. Саме боротьба стала головною справою його життя.
До олімпійського «золота» Жан Беленюк йшов наполегливо і послідовно. І, певно, його олімпійський тріумф мав статися ще на Олімпіаді в бразильському Ріо-де-Жанейро у 2016-му. На ті Олімпійські ігри Жан їхав у статусі чемпіона світу та Європи. Проте, на жаль, як в житті, так у спорті, не завжди перемагає найсильніший… Є ще рішення судді. Так і сталося тоді. У фіналі Жан боровся з росіянином грузинського походження. Ще до поєдинку наші тренери апелювали, що рефері поєдинку теж грузин, який живе в РФ. Та намарно. Прогнозовано рефері дає перемогу російському спортсмену… Жан Беленюк стає лиш срібним призером.
Подолати відчай і розпач Жанові допомогла найрідніша людина – мати. Тоді Жан пообіцяв собі й уболівальникам – за чотири роки це «срібло» стане «золотим». І обіцянки дотримався. Його переможний «гопак» під синьо-жовтим прапором «порвав» інформаційний простір і «запалив» синім полум’ям ефіри пропагандистських каналів «раша ТВ». Давлячись від жовчі, вони наперебій несли традиційну ахінею про «укрофашистів», «хунту» і тепер вже «афробендерівців». Але це їхня справа, найголовніше – «золото» Токійської Олімпіади завоював офіцер Збройних Сил України Жан Беленюк.
Його переможний «гопак» під синьо-жовтим прапором «порвав» інформаційний простір і «запалив» синім полум’ям ефіри пропагандистських каналів «раша ТВ».
«Золотий підсумок» 21-річного шляху у спорті
Я поспілкувався з Жаном під час нагородження олімпійських призерів-армійців у Міністерстві оборони України.
– Жане, як воно, відчувати себе Олімпійським чемпіоном?
– Олімпійське «золото» – це підсумок мого 21-річного шляху, наполегливої праці та неймовірних зусиль. Звісно, враження надзвичайні. Дякую всім, хто в мене вірив і підтримував.
– Знаю, що напередодні Олімпіади у вас була травма, яка ставила під питання не тільки перемогу, а й саму участь у змаганнях…
– Так, за три тижні під час тренування невдало приземлився і вивихнув плече. По розгублених поглядах лікарів одразу зрозумів: справи погані. Перед очима промайнули всі п’ять років наполегливих тренувань і не хотілося б вірити, що все було марним. Єдиний, хто в мене вірив – мій тренер Володимир Шацьких. Довелося змінювати повністю графік тренувань. Я навчився «забувати» про травму під час виходу на борцівський килим. Щоправда, після поєдинків плече нагадувало про себе страшним болем. До того ж ми тримали в секреті інформацію про травму, бо цим неодмінно скористалися б суперники під час поєдинків. Але, як бачите, все закінчилося добре.
– Спортсмени-армійці вибороли на цій Олімпіаді 10 з 19 нагород. У чому секрет успіху?
– Перемоги армійських спортсменів вже стали доброю традицією. Спортсмени Збройних Сил України завжди показують високі результати завдяки тій увазі, яка приділяється армійському спорту і умовам, створеним в оборонному відомстві для їхньої підготовки. Саме ці фактори дозволяють армійцям конкурувати на високому рівні на змаганнях найвищого рівня. Це дає наснагу і надихає на подальші перемоги.
– Ви неодноразово наголошували, що є не лише представником нашої збірної, а й представляєте саме Збройні Сили України. Це накладає додаткову відповідальність від того, що Ви представляєте армію, яка боронить свою державу?
– Так, адже ми розуміємо, що наші хлопці на Сході України боронять нас зі зброєю в руках. Це накладає додаткову відповідальність. Ми насамперед хотіли порадувати їх гідними результатами і тому мали викластися сповна. Сподіваюся, гідний виступ армійських спортсменів на Олімпіаді в Токіо надихнув наших воїнів. Принаймні, їм за нас не має бути соромно. Нам потрібні перемоги на всіх фронтах!
– А хто перший привітав Вас з перемогою?
– Відверто скажу, не пам’ятаю, хто додзвонився першим. Річ у тім, що після фінального поєдинку я мав пройти певні протокольні процедури. Фотографування, спілкування з пресою, допінг-тести тощо. Тому в номер повернувся досить пізно. Лише тоді зміг зателефонувати людині, привітань якої я чекав найбільше – мамі. Я відчував її підтримку і її молитву за мене за тисячі кілометрів. Тому це частково і її перемога.
У пошуках додаткової мотивації
– Україна, певно єдина країна, в Парламенті якої наразі працює чинний Олімпійський чемпіон. Колеги-депутати вітали Вас із перемогою?
– Так, дуже багато нинішніх колег вітали мене. Багато було привітань телефоном, і в месенджерах від депутатів різних фракцій. Це теж надихає.
– А як вдалося поєднати депутатську діяльність з підготовкою до Олімпіади?
– Мені довелося повністю оптимізувати свій час, щоб устигати скрізь. На цей період просто забув про особистий час і власні справи. Зрештою, перемога того варта.
– Що далі? До наступної Олімпіади лише три роки. Чи не плануєте привезти «золото» з Парижа?
– Найперше в моїх планах – відновитися і хоч трохи відпочити. Всі ці роки я прокидався з думкою про олімпійське «золото». Це була моя найголовніша мета. Тепер хочу відшукати в собі додаткові мотиваційні чинники, аби знову щоранку прокидатися і йти в бій заради досягнення нової мети. Так часто буває, коли людина досягає певних вершин, здається, що можна зупинитися й насолоджуватися перемогою. Тому вкрай важливо окреслити нові перспективи і йти далі.
– І наостанок, Ваш запальний «гопак», від якого «запалало» все російське телебачення, це домашня заготовка чи експромт?
– Назвемо це експромтом, з елементами домашньої заготовки. В дитинстві я займався українськими народними танцями. І хоча особливих успіхів тут не досяг, проте певні навички залишилися. Тому ці рухи для мене досить природні.
