Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
ХХХІІ Літні Олімпійські ігри вже стали історією. Спортсмени нашої збірної завоювали на цій Олімпіаді 19 нагород, 10 з яких на рахунку представників Збройних Сил України. Наша розповідь про єдиного українського володаря токійського «золота», олімпійського чемпіона з греко-римської боротьби старшого лейтенанта Жана Беленюка.
Ровесник української Незалежності
Він – ровесник української Незалежності, народився і виріс в одному зі «спальних» районів столиці. Мати українка, батько – громадянин Руанди, який невдовзі після народження Жана загинув. Можна тільки здогадуватися, як нелегко було цьому темношкірому хлопцеві відстоювати свою гідність в пострадянському соціумі «лихих 90-х». Проте, здавалося, всі негаразди робили Жана лише сильнішим і розвивали його найголовніші риси – цілеспрямованість, наполегливість, незламність. Серед захоплень його дитинства – футбол, карате та навіть народні танці. У 2000 році Жан уперше переступив поріг борцівської зали. Саме боротьба стала головною справою його життя.
У 2000 році Жан уперше переступив поріг борцівської зали. Саме боротьба стала головною справою його життя.
До олімпійського «золота» Жан Беленюк йшов наполегливо і послідовно. І, певно, його олімпійський тріумф мав статися ще на Олімпіаді в бразильському Ріо-де-Жанейро у 2016-му. На ті Олімпійські ігри Жан їхав у статусі чемпіона світу та Європи. Проте, на жаль, як в житті, так у спорті, не завжди перемагає найсильніший… Є ще рішення судді. Так і сталося тоді. У фіналі Жан боровся з росіянином грузинського походження. Ще до поєдинку наші тренери апелювали, що рефері поєдинку теж грузин, який живе в РФ. Та намарно. Прогнозовано рефері дає перемогу російському спортсмену… Жан Беленюк стає лиш срібним призером.
Подолати відчай і розпач Жанові допомогла найрідніша людина – мати. Тоді Жан пообіцяв собі й уболівальникам – за чотири роки це «срібло» стане «золотим». І обіцянки дотримався. Його переможний «гопак» під синьо-жовтим прапором «порвав» інформаційний простір і «запалив» синім полум’ям ефіри пропагандистських каналів «раша ТВ». Давлячись від жовчі, вони наперебій несли традиційну ахінею про «укрофашистів», «хунту» і тепер вже «афробендерівців». Але це їхня справа, найголовніше – «золото» Токійської Олімпіади завоював офіцер Збройних Сил України Жан Беленюк.
Його переможний «гопак» під синьо-жовтим прапором «порвав» інформаційний простір і «запалив» синім полум’ям ефіри пропагандистських каналів «раша ТВ».
«Золотий підсумок» 21-річного шляху у спорті
Я поспілкувався з Жаном під час нагородження олімпійських призерів-армійців у Міністерстві оборони України.
– Жане, як воно, відчувати себе Олімпійським чемпіоном?
– Олімпійське «золото» – це підсумок мого 21-річного шляху, наполегливої праці та неймовірних зусиль. Звісно, враження надзвичайні. Дякую всім, хто в мене вірив і підтримував.
– Знаю, що напередодні Олімпіади у вас була травма, яка ставила під питання не тільки перемогу, а й саму участь у змаганнях…
– Так, за три тижні під час тренування невдало приземлився і вивихнув плече. По розгублених поглядах лікарів одразу зрозумів: справи погані. Перед очима промайнули всі п’ять років наполегливих тренувань і не хотілося б вірити, що все було марним. Єдиний, хто в мене вірив – мій тренер Володимир Шацьких. Довелося змінювати повністю графік тренувань. Я навчився «забувати» про травму під час виходу на борцівський килим. Щоправда, після поєдинків плече нагадувало про себе страшним болем. До того ж ми тримали в секреті інформацію про травму, бо цим неодмінно скористалися б суперники під час поєдинків. Але, як бачите, все закінчилося добре.
– Спортсмени-армійці вибороли на цій Олімпіаді 10 з 19 нагород. У чому секрет успіху?
– Перемоги армійських спортсменів вже стали доброю традицією. Спортсмени Збройних Сил України завжди показують високі результати завдяки тій увазі, яка приділяється армійському спорту і умовам, створеним в оборонному відомстві для їхньої підготовки. Саме ці фактори дозволяють армійцям конкурувати на високому рівні на змаганнях найвищого рівня. Це дає наснагу і надихає на подальші перемоги.
– Ви неодноразово наголошували, що є не лише представником нашої збірної, а й представляєте саме Збройні Сили України. Це накладає додаткову відповідальність від того, що Ви представляєте армію, яка боронить свою державу?
– Так, адже ми розуміємо, що наші хлопці на Сході України боронять нас зі зброєю в руках. Це накладає додаткову відповідальність. Ми насамперед хотіли порадувати їх гідними результатами і тому мали викластися сповна. Сподіваюся, гідний виступ армійських спортсменів на Олімпіаді в Токіо надихнув наших воїнів. Принаймні, їм за нас не має бути соромно. Нам потрібні перемоги на всіх фронтах!
– А хто перший привітав Вас з перемогою?
– Відверто скажу, не пам’ятаю, хто додзвонився першим. Річ у тім, що після фінального поєдинку я мав пройти певні протокольні процедури. Фотографування, спілкування з пресою, допінг-тести тощо. Тому в номер повернувся досить пізно. Лише тоді зміг зателефонувати людині, привітань якої я чекав найбільше – мамі. Я відчував її підтримку і її молитву за мене за тисячі кілометрів. Тому це частково і її перемога.
У пошуках додаткової мотивації
– Україна, певно єдина країна, в Парламенті якої наразі працює чинний Олімпійський чемпіон. Колеги-депутати вітали Вас із перемогою?
– Так, дуже багато нинішніх колег вітали мене. Багато було привітань телефоном, і в месенджерах від депутатів різних фракцій. Це теж надихає.
– А як вдалося поєднати депутатську діяльність з підготовкою до Олімпіади?
– Мені довелося повністю оптимізувати свій час, щоб устигати скрізь. На цей період просто забув про особистий час і власні справи. Зрештою, перемога того варта.
– Що далі? До наступної Олімпіади лише три роки. Чи не плануєте привезти «золото» з Парижа?
– Найперше в моїх планах – відновитися і хоч трохи відпочити. Всі ці роки я прокидався з думкою про олімпійське «золото». Це була моя найголовніша мета. Тепер хочу відшукати в собі додаткові мотиваційні чинники, аби знову щоранку прокидатися і йти в бій заради досягнення нової мети. Так часто буває, коли людина досягає певних вершин, здається, що можна зупинитися й насолоджуватися перемогою. Тому вкрай важливо окреслити нові перспективи і йти далі.
– І наостанок, Ваш запальний «гопак», від якого «запалало» все російське телебачення, це домашня заготовка чи експромт?
– Назвемо це експромтом, з елементами домашньої заготовки. В дитинстві я займався українськими народними танцями. І хоча особливих успіхів тут не досяг, проте певні навички залишилися. Тому ці рухи для мене досить природні.
