Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Майбутній офіцер Олександр Гаркуша — наймолодший в Україні кавалер ордену «За мужність» ІІІ ступеню. 1 липня 2019-го 16-літній першокурсник Криворізького ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою закрив собою від вибуху боєприпасу п’ятьох малолітніх односельців, які підпалили вибухонебезпечний предмет. Лише дивом ніхто не загинув. Окрім Олександра, до реанімації у важкому стані потрапив його 5-річний сусід Сашко, інших дітлахів із численними осколковими пораненнями госпіталізували до відділення травматології.
Попри ушкодження обох рук, черевної порожнини, грудної клітини, шиї, обличчя, переживши три клінічні смерті, кому і низку складних операцій, хлопець не полишив мрію — стати офіцером української армії й пов’язати життя з військом.
Після реабілітації Олександру вдалося закінчити навчання у ліцеї і торік вступити до Військової академії (м. Одеса).
Важкі поранення завадили планам навчатися на факультеті розвідки, тому майбутнім фахом Олександр Гаркуша обрав транспортну логістику.
Хлопець розповідає, що до початку бойових дій не думав, щоб стати військовим, як його батько. Сержант Петро Гаркуша — ветеран-«афганець», у 2014-му мобілізувався до окремого розвідувального батальйону і служив там за контрактом до 2021-го. Після того, як батько повернувся з першої ротації в районі АТО, Олександр зрозумів: його життєве покликання й свідомий вибір — захист Батьківщини.
Вступив у Криворізький ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою, доволі швидко звик до нового оточення, незвичного статутного порядку, зустрів справжніх друзів. Швидко минув перший навчальний рік і Олександр приїхав додому на літні канікули.
Село Пашена Балка — неподалік Дніпра. Воно невеличке — кількасот мешканців, всі одне одного знають, магазин у центрі межує з єдиним тут дитячим майданчиком.
«Того дня ми з моєю дівчиною домовилися зустрітися о 20-й годині.Цілий день порався по господарству, було якесь незрозуміле відчуття — щось бентежило. Не знаю чому, але з дому вийшов на годину раніше. Зустрів знайомих, які йшли в магазин по солодощі малому, тож пішов із ними за компанію. Біля дитмайданчика побачив юрбу дітлахів, які щось розглядали. Ще подумав — може знайшли іграшку, чи хтось мобільного загубив, або ж якогось жука впіймали. Потім почали кидати щось металеве об асфальт. Підійшов ближче і побачив снаряд, усередину якого вони кидали підпалені сірники. У цей момент роздався звук, схожий на пуск сигнальної ракети. Я зрозумів, що станеться біда. Ухопив снаряд, з якого виривалося полум’я, і хотів жбурнути подалі у безлюдне місце, але не встиг.
Пам’ятаю, як кричали діти, болю не було. Трохи оговтавшись від вибуху,глянув навкруги — все ніби плавало, опустив очі й побачив, що на правій руці немає кількох пальців — лише кістки в усі боки. Подумав: що ж робити далі й пошкандибав додому. Дорогою мене зустріла сусідка — вона волонтер,почала надавати першу допомогу. Зателефонував батькові, він одразу прибіг — витяг один із осколків з руки і тут же мовчки зник. Як виявилося — побіг по армійську аптечку, вколов протишоковий препарат. Потім він помітив, що з мене випадають нутрощі… За сорок хвилин приїхала „швидка“, пам’ятаю дорогу до Дніпра, операційний стіл — увесь час до наркозу був при тямі.
Операція тривала майже сім годин, до четвертої ранку, а вибух пролунав о 19.31 — саме у цей час зупинився мій наручний годинник. Під час операції тричі зупинялося серце. За добу після цього вийшов з коми та почав самостійно дихати, хоча лікарі очікували, що в комі буду щонайменше два тижні, а подальших прогнозів не давали жодних», − згадує пережите Олександр Гаркуша.
Хлопець розповідає, що з полегшенням дізнався, що ніхто не загинув внаслідок вибуху, однак поранення поставили під загрозу його мрію про військову кар’єру.
Надихали батькові слова — не здаватися, вперто йти до мети, підбадьорювали і допомагали друзі-ліцеїсти, кохана дівчина не залишила Олександра й усіляко підтримувала на шляху до мрії.
Молодий організм швидко відновився, Олександр повернувся до ліцею і закінчив його зі своїм курсом.
За проявлену мужність, яка врятувала дитячі життя, Олександра Гаркушу Президент України відзначив орденом «За мужність» ІІІ ступеню. 17-річний хлопець став першим в Україні, хто отримав цю нагороду в такому віці.
У 2021 році Олександр закінчив перший курс навчання у Військовій академії і вже точно знає де проходитиме його подальша військова служба — у розвідувальному батальйоні.
