Військовослужбовці закріпилися в підвалі с. Олексіївка на Сумщині і весь цей час коригували вогонь та брали участь у знищенні окупантів. 5 грудня 2025 року за особисту мужність і героїзм,…
Скоро мине рік, як солдат Дмитро розпочав службу в лавах Збройних Сил України, а саме — у складі окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Термін невеликий, але воїн вже не з чуток знає, що таке війна.
— Нещодавно, коли ми з товаришем облаштовували позицію, ворог обстріляв нас із ручного протитанкового гранатомета. Відстань до їхніх позицій — близько 400 метрів, — розповідає Дмитро. — Граната вибухнула поруч, але, на щастя, ми залишилися неушкодженими. Для мене це був ступор, наплив адреналіну. Не розумієш, що відбувається. Секунд за двадцять вже оговтався, і тоді стало страшно. Це перший випадок, коли була загроза життю.
До рівня своєї військової підготовки гірський штурмовик ставиться дуже прискіпливо та самокритично. На його думку, воїн має володіти, якщо не всіма видами зброї, то принаймні більшістю тих, що є на озброєнні в піхоті.
— Ну автомат — це само собою. Вже знаю, як обслуговувати та використовувати станковий протитанковий гранатомет, — зауважує Дмитро. — Наразі опановую ДШК.
Цього місяця армієць відзначатиме своє 25-річчя. Тож у нього багато планів і амбіцій щодо подальшої військової кар’єри — у найближчому майбутньому хоче розпочати свій шлях до сержантських погонів.
— Взагалі-то хочу стати офіцером. Проте розпочну із сержантських погонів. Розвиватися щодо військової кар’єри треба поступово, так само, як здобувати досвід і знання. Адже на командирів покладена велика відповідальність. Насамперед — за безпеку підлеглих, за гідні умови їхньої служби. Тому, як на мене, треба пройти всі щаблі від солдата до старшого офіцера, або й вище, і тоді ні в кого не виникне сумніву у твоїй компетентності.
