У Харкові викрито злочинну групу з 13 осіб, до якої входили посадовці медико-соціальних експертних комісій та їхні спільники. Суд визнав…
АрміяInform продовжує серію матеріалів про військові професії. Цього разу мова піде про водія пожежного танка.
Що найскладніше у цій професії? До чого треба бути готовою родині водія? Та що головне в процесі гасіння пожежі? На ці запитання відповіді давав механік-водій пожежного танка пожежної роти Навчального центру «Десна» імені Ярослава Мудрого старший солдат Віктор Кривінський.
«Жодного разу не було, щоб хтось із наших відмовився їхати»
— Пожежний танк зроблено на базі танка Т-55. Офіційна назва — гусенично-пожежна машина 54 (ГПМ-54. — Ред.). У верхній частині — розташовані кабіна та ємності на 10 тонн води і 1,1 тонни піноутворювача. Якщо їхати польовою дорогою з повною ємністю, то швидкість буде не більше 10–20 кілометрів за годину. Висота кабіни 150 сантиметрів… Якось курсанти проходили в нас практику, так один хлопчина заліз у кабіну, каже: ого, як маленький вертоліт! Так багато кнопок, тумблерів. Основна функція цієї машини — гасіння лісових пожеж, загорань на складах, арсеналах. Товщина броні у кабіні, десь як у БТР, тому легкі уламки витримує, — розповідає Віктор.
За його словами, ГПМ—54 спокійно може під’їхати безпосередньо до місця пожежі.
— Струмінь води в пожежного танка б’є на 100 метрів, але оптимальна відстань — 60. Вода або піна виходить з лафетного ствола. Екіпаж — командир танка — оператор і механік-водій. Але в машині є місце для третього — пожежника, який може працювати не з лафетного ствола, а пожежними рукавами. У екіпажу є рація, щоб отримувати команди від керівництва, яке більше знає і бачить, ніж ти зі своєї кабіни, — підкреслює старший солдат.
Він каже, що виїжджаючи на пожежу, водій має зробити все, що в його силах.
— Не має такого бути, що на пожежі все палає, розлітається навсібіч і ти, побачивши це, розвернувся й тікати. Звісно, нас не мають права змусити поїхати туди, де геть погано. Але жодного разу не було, щоб хтось із наших відмовився їхати. Взяти ту ж Ічню (мова про пожежу на складах боєприпасів під Ічнею у 2018-му. — Ред.). Було там 7 пожежних танків, якщо не помиляюсь, з усієї України. І всі вважали своїм обов’язком врятувати ситуацію, — згадує механік-водій.
Він стверджує, що правильно гасити пожежу — це не просто приїхати на місце, вилити всю воду на вогонь і поїхати:
— Спочатку треба вогонь локалізувати — по колу гасити, щоб полум’я далі не пішло. Якщо ми не можемо водою це зробити, у нас є «лопата» — спеціальний відвал, яким можна знести, згребти, загорнути те, що палає. Щоб вогонь далі не ширився, — уточнює Віктор Кривінський.
«Буває, що тільки здав чергування, а вже знов треба виїжджати на підмогу»
Щоб стати водієм пожежного танка, — зауважує він, — спочатку треба вивчитись на механіка-водія танка Т-55.
— У нашому Навчальному центрі вчать цьому. Людина має вивчити базову комплектацію машини. Після теорії триває практична частина навчання — водіння за різних погодних умов, удень-вночі, у складних ситуаціях. Наприклад, є потреба їхати через димову завісу. І водій вчиться рухатись по триплексах, коли у бойовому положенні всі люки зачинені, — додає старший солдат.
За його словами, під час роботи на гасінні пожежі головне — опанувати себе, не панікувати:
— Слід відчувати машину, впевнено керувати нею. Комп’ютера, як у надсучасних авто, тут немає — маєш думати, а машина робитиме. І ще одне правило — суто моє — працювати відповідно до обстановки. Підручник — підручником, навчання — навчанням, а всі ситуації не передбачиш. Іще одне з правил — після пожежі одразу повернутись та обслужити свою техніку… До речі, після гасіння кожен по-різному поводиться. Один прийде, помиється і ляже спати, бо втомився. Але більшість навпаки — заснути не можуть. Починається з колегами обговорення. «А як тобі там вдалося переїхати?» — питають. «Та якось переїхав» — відповідаєш, а в самого мурашки шкірою, бо не віриш, що ти це зміг. Але зробив. Бо вважав своїм обов’язком.
Віктор наголошує, що від родини, яка є у водія пожежного танка, вимагається тільки одне — розуміння й терпіння:
— Бо буває так, що тільки здав чергування, а вже знову треба виїжджати на підмогу. Дружина це розуміє, бо я — в армії. І це не обговорюється. Бо я на пожежу їду, а не у футбол грати із хлопцями. Ну і підтримка потрібна від родини, звісно.
Фото — з особистого архіву Віктора Кривінського, Євген Проворний
