З першого дня війни українці шукають відповіді на запитання, над якими ніколи не замислювалися раніше. Що робити? Як захиститися? Як…
Історія Збройних Сил незалежної України має чимало славних сторінок, написаних задовго до початку російсько-української війни. Одна з них оповідає про участь у миротворчих операціях ООН. У період з 2000 по 2010 рік у складі місії НАТО в Косові перебував українсько-польський батальйон. АрміяInform поспілкувалася з ветераном підрозділу у складі KFOR (Kosovo Force).
Олексій Миколайович Медков відслужив строкову в парашутно-десантному батальйоні дніпровської окремої повітрянодесантної бригади, в якій з 2007 року і залишився служити на контракті. Підготовку до місії пам’ятає добре:
– Обов’язковою умовою для участі в миротворчій операції був рік вислуги на контрактній службі. Далі тривав важкий піврічний відбір. Щоденні заняття з тактичної та фізичної підготовки, щотижневе складання заліків. Стрільба – 2-3 рази на тиждень, як удень, так і вночі. У миротворчому містечку за територією бригади відпрацьовували дії миротворця – умовний мітинг, захоплення КПП, суду чи муніципалітету, патрулювання, надання медичної допомоги.
Від української сторони у Косово відряджали дніпровських десантників.
– 10 жовтня 2008-го полетіли з Дніпровського аеропорту, – ледь не по хвилинах пригадує відрядження Олексій. – Жодних бойових дій не було. Миротворці контролювали порядок у визначеній зоні. Ми охороняли суди, міськради, будинок культури. Патрулювали сектор і супроводжували там важливі об’єкти.
Забезпечення іноземних контингентів було практично ідеальним:
– Наше управління розташувалося на американській базі. Довершеність їхньої інфраструктури вражала. Жили там і не хотіли їхати, – жартує. – Харчування – на найвищому рівні. Будиночки обладнані кондиціонерами, є Інтернет, спортзал. У секторі були магазини, де скуплялися винятково військові, цивільні туди не навідувалися. Торговельний відділ для кожної країни – під власним прапором. Відповідно, асортимент адаптований до тієї чи іншої національної кухні.
За час перебування у Косові українські миротворці не лише збагатилися досвідом виконання поставлених задач, а й набули розуміння грамотного забезпечення особового складу необхідною амуніцією для якісного несення служби.
– В американців ми побачили суворо регламентовану комплектність форми на кожну пору року і навіть під конкретні погодні умови. Наприклад, ми відкрили для себе гортекс, три різновиди берців на відміну від одного нашого, – зазначає армієць. – Усе це почало у нас змінюватися пізніше.
По закінченню піврічного терміну служби у складі KFOR у квітні 2009-го українці повернулися на Батьківщину.
Про зміни в ЗСУ Олексій знає не з чуток, адже в лавах рідної бригади зустрів війну вже у власній державі.
– 4 травня 2014 року ми прилетіли в Луганський аеропорт тим бортом ІЛ-76, який 14 червня збили російські терористи. Льотчики були – аси. Злетіли по-бойовому і пішли на крен. У терміналах ще тривало спокійне життя. З часом обстріли почали посилюватися. По нас вели вогонь артилерійські установки, «Гради», міномети, – розповідає десантник. – Коли з ПТРК влучили у трубу кочегарки, де стояла антена, я зробив перший постріл у бік противника.
Бачив оборонець і заграву збитого літака.
– Ми з двома солдатами залишилися на посту, а побратими пішли на місце катастрофи. Дорогою виявили «відстріляну» трубу і місце пуску ракети.
Після виходу з аеропорту Олексій Медков потрапив на ротацію в Дебальцеве, але такого ж руйнівного обстрілу, як і на летовищі, зазнав у Зайцевому, де відстань до позицій ворога становила якихось 40 метрів.
Надважливою у професії військового колишній миротворець, а нині фронтовик вважає психологічну компоненту:
– Безумовно, хороша фізична підготовка необхідна для воїна, але якщо нервова система слабка – ні витривалість, ні сила не допоможе, – і додає: – Я заспокоював себе сам. Займався спортом і відганяв зайві думки. Гра в маленький настільний набір із нардами, шашками й шахами допомагала не менше – відволікала і емоційно врівноважувала.
Як людина, яка бачила війну від заблокованих колон під Краматорськом, де за спинами цивільних ховалися озброєні бойовики, до опорних пунктів противника на Світлодарській дузі, звідки прямою наводкою неприятель бив по наших захисниках, головний сержант роти вогневої підтримки старшина Олексій Миколайович Медков впевнено констатує:
– Наразі українська армія спроможна виконати будь-яке завдання, поставлене вищим командуванням. Безперечно, у 2014 році нам було неймовірно важко. Але за ці 7 років ми «виросли»! Нам не потрібна допомога миротворчого контингенту. Більша частина особового складу бригади вже здобули бойовий досвід, – наголошує військовослужбовець.
Спілкуючись із Олексієм, приходить розуміння, що «миротворець» – це не статус іноземного бійця конкретного загону, який оберігає порядок на закордонній території. Це передусім покликання. Для людини, що хоробро охороняє останній рубіж миру і завжди готова до битви з тим, хто кинув виклик перетнути межу найдорожчого.
