Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
10 липня 2014 року вояки «залізної» 24-ї бригади з боями увійшли в окупований бойовиками РФ Сіверськ. Бої з добре укріпленим противником за місто були досить запеклими, але українські військові, атакуючи з кількох напрямків, обійшлися без втрат. Разом з піхотинцями чітко спрацювала і авіація, і артилерія.
«Щойно військовослужбовцями Збройних Сил України було звільнено від бандформувань місто Сіверськ. Усі мешканці вийшли на центральну площу, де майорить Державний Прапор України, та безперервно щасливо скандують «Слава Збройним Силам! Слава Україні!», — у перші години повідомив пресцентр АТО.
Як звільняли Сіверськ 7 років тому — у спогадах військових кореспондентів
У той час разом з бойовими підрозділами перебували у самому епіцентрі подій військові кореспонденти Роман Драпак та Вадим Ковальов:
«Всі місцеві мешканці, з ким довелося поспілкуватися у Слов’янську, Сіверську та інших визволених містах, дуже добре розуміли глибину вислову — «поганий мир кращий за будь-яку війну». Вони вже дізналися, хто і що насправді стоїть за гаслами лідерів так званих ДНР та ЛНР. Вони зрозуміли, що даремно боялися тих міфічних «бандерівців», якими їх залякували, закликаючи боронити Донбас зі зброєю в руках. Бо саме «бандерівці» — підрозділи однієї з механізованих частин, що дислокується в Західній Україні, визволили Сіверськ, позбавивши його мешканців страху бути вбитими за будь-яке «инакомыслие». Ми стали свідками, як мешканці міста, побачивши на центральній площі перед міськрадою військовослужбовців Збройних Сил України, поспішили до них, плакали, вклонялися та обнімали. Вони зрозуміли, хто підмінює поняття і відверто пропагує брехню, хто виявляє цинізм вищої проби, заміновуючи школи, примушуючи чоловіків воювати на їхньому боці під загрозою для їхніх сімей…»
«Ми стали свідками, як мешканці міста, побачивши на центральній площі перед міськрадою військовослужбовців Збройних Сил України, поспішили до них, плакали, вклонялися та обнімали…»
«…Попри те, що передова лінія вогню від Слов’янська, Краматорська, Артемівська відступила на десятки кілометрів, нам перед дорогою до Сіверська радили обов’язково надіти бронежилети й рухатись на максимальній швидкості.А жовтогарячі соняшникові поля, що милували око по дорозі з Харківщини на шляху від Слов’янська до Сіверська, вже сприймалися як небезпека.Додавали занепокоєння і блокпости на в’їзді та виїзді з кожного населеного пункту, розбита та згоріла техніка бойовиків на дорогах та узбіччях. Зважаючи на напружені погляди військовиків, зняті із запобіжника автомати, активні роботи з інженерного укріплення блокпостів та їхнє посилення БМП і танками, особливо неподалік Сіверська, добре розуміли, що у цьому районі мир ще хиткий.Минули село Кіровське, останнє перед Сіверськом, — і знову блокпост. Поки його охоронці чекали від командування дозволу на наш рух далі, ми вийшли з машин. Бійці різко попередили — «на узбіччя не заходити, у цьому районі багато мінних пасток…
Як розповів нам тоді командир роти капітан Валерій Левченко, коли наш підрозділ зайшов у Сіверськ, відразу віддали наказ вивісити над міськрадою Державний Прапор України. Прапороносцю дорогу прокладали сапери, бо на підступах до флагштока була встановлена розтяжка. За його словами, місто довелось атакувати з двох боків. Напередодні вперед пустили розвідників на мотоциклі та тракторі, у такий спосіб замаскувавши їх під місцевих мешканців. Коли вдалося зібрати максимум інформації про сили терористів та їхні позиції, атакували за підтримки артилерії. За інформацією з різних джерел, у місті базувався батальйон «Призрак» чисельністю близько 400 осіб. На озброєнні мали кілька танків, БМП, зенітні установки на КАМАЗах, міномети, протитанкове озброєння.
Відразу віддали наказ вивісити над міськрадою Державний Прапор України. Прапороносцю дорогу прокладали сапери, бо на підступах до флагштока була встановлена розтяжка.
— Схоже, вони повірили своїм лідерам, що в Україні немає боєздатної армії. Тепер, впевнений, вони іншої думки. Наш підрозділ вибив проросійських терористів з міста, завдавши їм відчутних втрат. І це при тому, що серед них чимало кадрових військових, зокрема російських офіцерів запасу. І в нас є беззаперечні підтвердження цьому, — розповів нам комроти.
Ситуація в Сіверську стабілізувалась. Українські військові оточили його блокпостами, виставили їх і в центральній частині міста. Вода, газ — все є. Проблема з електропостачанням. Окрема велика проблема — розмінування. Терористи замінували не лише дороги, узбіччя, а й будівлі, приміром, дитсадок. Також заміновані поля, при тому, що нині час збору врожаю, — розповів капітан…».
«Коли хлопці приходили до місцевих по воду, сивочолі жінки дякували нам, стоячи на колінах, та ладні були поділитися останнім…»
«…За свідченням місцевих мешканців, оборонні позиції у цьому районі терористи будували майже три місяці.
— Коли зайшли в Закітне, в селі було не більше ніж десять місцевих мешканців. За три дні перебування нашої роти в цьому пункті в село повернулося близько 150 його мешканців. Коли хлопці приходили до місцевих по воду, сивочолі жінки дякували нам, стоячи на колінах, та ладні були поділитися останнім, — оповів комроти Валерій Бондаренко (загинув у серпні 2014 року під час звільнення села Новосвітлівка).
За три дні перебування нашої роти в цьому пункті в село повернулося близько 150 його мешканців.
— Чим більше місто наповнювалось терористами, тим менше ставало місцевих мешканців. Першими почали виїжджати жінки з дітьми. В якийсь період здавалось, що місто наче вимерло, — розповів нам господар одного з продовольчих магазинів у Сіверську Юрій. — Багатьох чоловіків силоміць примушували облаштовувати терористам оборонні позиції. Хто відмовлявся — били. Люди важко працювали фактично за хліб і воду. Тих, хто намагався чинити опір, кудись вивозили. Досі невідомо, яка їхня доля. З 22:00 до 6:00 у місті була комендантська година. Хоча люди і вдень побоювались виходити з домівок…»
«Дякуємо, що звільнили нас!»
«… Але мало було відбити населений пункт, його ще треба було розмінувати, передусім для безпеки місцевих мешканців. Після того як підрозділи ЗСУ звільнили місто від окупантів, двоє наших військових підірвалися на фугасі, закладеному терористами. Тут усюди міни і розтяжки, від доріг до дитячого садочка. Під час відступу кілька мін із розтяжками терористи встановили і в міськраді. Саме тут був їхній штаб.
У коридорах наші військові знайшли харчі та ліки російського виробництва.
У коридорах наші військові знайшли харчі та ліки російського виробництва. Тож у перші години після звільнення міста на зміну львівській бригаді, яка поїхала далі — у бік Лисичанська, розвідка доповіла, що саме туди втекли основні сили сепаратистів, одразу приїхали сапери, щоб розмінувати містечко.
«Ми вас чекали! Дуже радіємо українським військовим. Дякуємо, що звільнили нас! Нарешті вперше за довгі місяці в місто з будинків спокійно вийшли люди»,— сказав воїнам місцевий мешканець Сіверська…».
Фото Вадима Ковальова
