Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
Особисті речі, щоденники, м’які іграшки і навіть парфуми із «ароматом донецької зими»… Понад 30 речей та унікальних дитячих історій із прифронтових та тимчасово окупованих територій презентували на першій в Україні виставці Музею воєнного дитинства на базі Музею історії Києва.
‒ Розповісти про дітей на війні неможливо без дітей. Діти війни, маленькі українці, що мешкають на лінії розмежування, просто посеред обстрілів і мін, переселенці, які змушені були втікати від бойових дій, та ті, хто опинився на тимчасово окупованій території, наважилися розказати Україні та всьому світові свою правду про цю війну. Кожну історію записано та «проілюстровано» за допомогою пам’ятних, знакових для дітей предметів, які асоціюються у них з війною, ‒ розповіла директорка Музею воєнного дитинства в Україні Юлія Скубицька.
Рухаючись лабіринтом Музею воєнного дитинства, у формі якого представлена експозиція дитячих історій про російсько-українську війну, розумієш наскільки сильно вона торкнулася найбільш вразливіших.
‒ Перший експонат ‒ малюнок білого лебедя. Хлопчик намалював його на уроці малювання у школі після того, як побачив на озері одинокого лебедя. На запитання: «Чому цей лебідь тут плаває один, адже відомо, що вони живуть парами?» хлопчик почув від дідуся відповідь, що іншого убило осколками під час обстрілу… Щоб хоч якось полегшити біль утрати прекрасному птахові, хлопчик, який і сам відчув, що таке втратити близьких, вирішив пару йому намалювати…
Особливу увагу привертає дитячий розгорнутий щоденник, де яскравими фарбами намальоване велике серце, а поруч ‒ український прапор і охайним почерком виведено: «Слава Україні!»
‒ Це історія дівчинки з тимчасово окупованої Горлівки, яка дуже хотіла жити в Україні. Вона була свідком захоплення терористичними угрупуваннями міських адмінбудівель, була під обстрілами, кілька разів утікала від «русского миру» до дідуся в Ковель, кілька разів батьки повертали її назад. Але вона хотіла закінчувати школу в Україні, жити в Україні. Доклала неймовірних зусиль, аби позбутися впливу РФ і вступити до вузу в Україні. На жаль, їй довелося залишити сім’ю, але її мрія про українське оточення здійснилася. Цей щоденник з тих часів, коли їй довелося мешкати на тимчасово окупованих територіях, коли їй було дуже погано і вона про це писала. Нам вона його передала зі словами, що це вже її минуле, нині в неї є інший щоденник і історії в ньому сповнені щастям, ‒ розповіла Юлія Скубицька.
Наразі в музеї зібрано понад 130-ть експонатів. На першій виставці Музею широкому загалові буде представлено понад 30 із них. Більшість дитячих історій зібрала голова благодійного фонду «Голоси дітей» Олена Розвадовська. Вона особисто їздила вздовж лінії розмежування, спілкувалася з кожною дитиною та була вражена, наскільки жахливі воєнні умови стали для кожного з них буденними.
‒ Коли я запитала в дітей з прифронтових районів, що небезпечного є в лісі, мені відповіли: «Мухомори, лисиці… міни, розтяжки…» Тобто, страшну летальну зброю, вони сприймають як буденну норму існування поряд із усталеними природніми загрозами! Особливо ті малюки, які не пам’ятають іншого ‒ мирного життя. З точки зору психології зрозуміло, що діти, як і дорослі, втомлюються щохвилини тримати в голові застереження про ймовірний ризик, тому не припинять, скажімо, кататися з гірки тільки через те, що «за кущем» стріляють. У цьому найбільша небезпека і найбільша трагедія, ‒ каже Олена Розвадовська.
Та зазначає, якщо в когось досі виникає запитання, чи варто боротися за Україну, за мирне життя людей на тимчасово окупованих територіях ‒ відвідайте експозицію. Тут можна знайти усі відповіді і той ресурс, який надихне не зупинятися протистояти ворогу.
Виставка буде доступною для відвідувачів 23 червня ‒ 12 липня в Музеї історії міста Києва (вул. Богдана Хмельницького, 7).
Вона розкаже про повсякденне життя людей, чиє дитинство змінила війна. Тут можна буде побачити особисті речі, які діти асоціюють зі своїм воєнним досвідом, а також прочитати історії людей, дитинство яких проходить під впливом війни в Україні та в умовах інших міжнародних конфліктів.
Довідково. Музей воєнного дитинства – це міжнародна платформа, яка документує свідчення людей, на дитинство яких війна вплинула в минулому, або які досі живуть в зонах воєнних дій та на прифронтових територіях. Музей працює з різними збройними конфліктами, зокрема інтерв’ю проводяться з учасниками з України, Боснії і Герцеговини, Сирії, Лівану, Афганістану, а також зі свідками Другої світової війни. Архів аудіовізуальних свідчень буде доступний для дослідників.
Проєкт Музею воєнного дитинства розпочався у 2011 році, а у 2013 вийшла книга з історіями людей, які пережили в дитинстві боснійську війну. Перша постійна виставка Музею відкрилася у січні 2017 року в Сараєві, Боснії і Герцеговині. Його дослідницька, виставкова та освітня діяльність одразу привернула увагу міжнародної фахової спільноти. Тому вже у 2018 році Музей отримав одну з найпрестижніших відзнак у своїй галузі ‒ премію Європейський музей року від Ради Європи.
Нині колекція музею нараховує понад 4000 об’єктів та сотні записів свідчень, зібраних у Боснії, Сирії, Лівані та інших країнах. Щороку виставку відвідують та бачать наслідки війни тисячі людей.
В Україні Музей воєнного дитинства заснував свій перший міжнародний офіс у 2020 році. Робота офісу присвячена документуванню досвіду дітей та підлітків (яким на момент початку війни ще не виповнилося 18 років), на життя яких вплинув збройний конфлікт на Донбасі та тимчасова окупація Криму. Музей збирає їхні історії та особисті речі для колекції та виставки, яка мандруватиме містами України. Надалі буде розглянута можливість заснування постійного музею в Києві.
Після презентації в Києві виставка помандрує іншими містами України.
Фото Дмитра Юрченка
