Про свій бойовий шлях в інтерв’ю кореспонденту АрміяInform розповів оператор полку Сил спеціальних операцій, який наразі продовжує службу на інструкторській посаді навчально-тренувального…
На рахунку вінницького військового медика Андрія Корсуна — кілька ротацій у район проведення АТО та ООС, десятки аеромедичних евакуацій, сотні врятованих життів і доль. Наразі полковник медичної служби очолює клініку анестезіології, реанімації, інтенсивної терапії та детоксикації Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону.
— У медицину мене привів збіг обставин, — розповідає Андрій Васильович, — і виділити щось основне не можу. Хіба зазначу, що моя бабуся працювала санітарним лікарем і її настанови щодо вибору професії відіграли велике значення. Фах медика приваблював тим, що матиму не просто роботу, а буду корисним іншим людям, допомагаючи ділом, словом, знаннями.
Після закінчення навчання в Українській військово-медичній академії Андрій Корсун розпочав своє кар’єрне зростання у ВМКЦ ЦР лікарем-анестезіологом. Офіцер переконаний: анестезіологія — саме та царина, яка йому підходить найбільше, адже поєднує елементи і терапії, і хірургії, й інших дисциплін. А ще — потребує глибоких теоретичних знань і швидких рішень. Бо саме від майстерності анестезіолога залежить підготовка пацієнта до операцій чи маніпуляцій, його стан під час проведення операції та протягом післяопераційного періоду.
— Анестезіологія — це швидка медицина, коли немає часу на тривалі роздуми. Мені якраз легше вдається приймати рішення без тривалих обдумувань. Основна мета проведення наркозу — це знеболення та відновлення втрачених ресурсів організму. Ну, і звісно, хірург почувається впевнено, коли знає, що з пацієнтом усе гаразд. А від цього залежить якість операції.
Як начальник відділення невідкладної медичної допомоги Андрій Корсун часто залучався до проведення евакуацій хворих і поранених операційно-реанімаційним літаком Ан-26 «Віта» як в Україні, так і поза її межами.
Одним з таких завдань була евакуація важкопораненого військовослужбовця з Македонії у 2007 році. Тоді внаслідок перекидання БТРа один український військовик загинув, двоє дістали поранення середнього ступеня важкості. У військовослужбовця діагностували важку черепно-мозкову травму в поєднанні з важкою травмою грудей, нестабільною гемодинамікою та значним неврологічним дефіцитом. Після стабілізації у лікарні він перебував на апараті штучної вентиляції легенів.
— Це зараз для нас транспортування повітрям пацієнта на апараті ШВЛ стало буденною справою. Тоді ж це було досягнення. Пораненого ми успішно доправили до Києва, через 4 години він опинився на операційному столі. Евакуація — це завжди певний ризик. А в повітрі додається ще багато чинників, які потрібно враховувати: вібрація, підвищений тиск, відірваність від допомоги, яку можна отримати на землі, тощо. Тоді лікарсько-сестринська бригада на чолі з військовим хірургом Олександром Столяренком, я вважаю, здійснила мініподвиг.
Цей досвід став у пригоді, коли розпочалась російсько-українська війна. У липні 2014-го Андрій Корсун у складі 59-го військового мобільного госпіталю вирушив на схід держави виконувати обов’язки лікаря-анестезіолога. Майже два місяці медик день у день рятував життя та здоров’я поранених і важкохворих під час евакуації вертольотом, часто забираючи їх просто з поля бою. Кожен політ приховував шалену небезпеку: велися активні бойові дії. Перед кожним вильотом медик читав молитву.
— Часто літали на мінімальній висоті, інколи чіпляли соняшники нижньою частиною вертольота. На щастя, жодного пораненого та хворого не втратили. Упевнений, що завдяки молитві до Бога. Особисто мені допомагали не розгубитися важкі хворі: коли починав надавати їм допомогу, то вже було не до небезпеки. А наснаги додавало те, коли бачив, як молоді хлопці оживали на очах. Бувало, заносили в гелікоптер сірих, заінтубованих, без пульсу, тиску, дихання поранених. А після проведених маніпуляцій вони приходили до тями, і в очах читалося шалене прагнення жити.
У 2015-му Андрій Корсун у складі мобільної групи виконував обов’язки лікаря-анестезіолога в 95-й тоді ще окремій аеромобільній бригаді. На стабілізаційному пункті у Водяному поблизу Донецького аеропорту, під постійними обстрілами, Андрій Васильович разом із хірургом Віктором Коробком проводив стабілізацію поранених і готував їх до подальшої евакуації.
– Тоді був величезний потік поранених, хлопців привозили буквально і вдень, і вночі. Навколо постійно все гриміло, вибухало, не було такого, щоб десь була тиша. Нашим завданням було надавати невідкладну медичну допомогу: зупиняли кровотечу, знімали больовий шок, відновлювали втрачений об’єм крові, зігрівали. І відправляли на інший етап евакуації. Розуміли, що від наших дій залежать шанси поранених на виживання.
Інші ротації офіцера були вже більш спокійними. В 2017 року він виконував роботу за фахом у складі 59-го мобільного госпіталю – надавав медичну допомогу в цивільній лікарні Станиці Луганської.
– У період проведення активних бойових дій доводилось і полонених проросійських найманців лікувати, більшість з них потім обмінювали на українських полонених. Надавав медичну допомогу і цивільному населенню, яке також внаслідок різних обставин потребувало лікування силами військової медицини.
Сьогодні полковник Андрій Корсун – на передовій боротьби із коронавірусною інфекцією Covid-19. Медикам клініки анестезіології, реанімації, інтенсивної терапії та детоксикації, яку очолює Андрій Васильович, доводилось рятувати найважчих пацієнтів: як хворих на Ковід-19, так і з постковідними ускладненнями. Також узимку цього року анестезіологи ВМКЦ ЦР освоїли нові види неінвазивної вентиляції легенів, у тому числі і з використанням спеціальних шоломів, що стало для них досвідом, яким військові фахівці наразі діляться зі своїми цивільними колегами.
Із осені Андрій Корсун додасть до своєї діяльності викладання анестезіології та інтенсивної терапії для інтернів Вінницького національного медичного університету.
А справлятися із життєвими труднощами та шаленим навантаженням офіцерові допомагає родина – дружина, син та донька.
– Родина підтримує неймовірно. Відчуття того, що на тебе чекають вдома, має величезне емоційне значення та допомагає відновлювати сили й енергію, – завершує розмову полковник медичної служби Андрій Корсун.
