Країна-агресорка тривалий час намагалася насаджувати нам свою культуру та мову… Навесні 2022 року у відомого українського музиканта, телеведучого та військовослужбовця Миколая Сєрги народилася…
У 1965 році у фільмі про спецагента Джеймса Бонда «Кульова блискавка» вперше показали доволі незвичайну річ – персональний реактивний ранець. Сцена, у якій герой актора Шона Коннері за допомогою цього футуристичного ґаджета тікає від злочинців, надзвичайно вразила тогочасних кіноманів. Але реальність виявилася ще цікавішою. Адже насправді у зйомках використали повністю функціональний пристрій – «Ракетний пояс Белла» (Bell Rocket Belt), який за кілька років до цього розроблявся в інтересах американської армії.
Сцена із фільму про Джеймса Бонда
Довідково.
Перший прототип реактивного ранця був представлений американським інженером Томасом Муром у 1952 році. Втім, після стендових випробувань «реактивного жилета», як його назвав творець, проєкт не отримав подальшого фінансування через невдалу конструкцію, а самостійний політ так і не відбувся.
З 1953 року розробкою цього ґаджета займався інженер компанії Bell Aerosystems Вендел Мур (однопрізвищник Томаса Мура). На початку 1960-х найдосконаліша версія його реактивного поясу дозволяла здійнятися на висоту трохи більше ніж 10 метрів та пролетіти 120 метрів зі швидкістю 55 км/год. Турбореактивний двигун пристрою працював на основі перекису водню та азоту. Уся конструкція (без пального) важила 57 кілограмів, а 19 літрів пального вистачало усього на 21 секунду польоту. І хоча показові випробування пристрою вразили не лише військових, а й самого президента Джона Кеннеді, проєкт усе ж згорнули. Причин для цього вистачало. Пристрій був занадто складним і недешевим в експлуатації, і при цьому не давав військовим явних переваг, а його масова експлуатація була пов’язана з великою кількістю різноманітних ризиків.
Архівні кадри з випробувань Bell Rocket Belt
Після цього реактивні ранці (або, як їх ще називають – джетпаки) компанії Bell кілька десятиліть використовувалася хіба що у дійствах розважального характеру: зйомках фільмів у жанрі фантастика, шоу парків «Діснейленд» та церемоніях відкриття Олімпійських ігор в Лос-Анджелесі 1984-го та Атланті 1996-го.
Rocketman Вільям Сьютор на відкритті Олімпійських ігор в Лос-Анджелесі. 1984 рік
Але у той самий час ентузіасти у різних куточках світу продовжували роботу над цим «революційним засобом пересування». З розвитком технологій – вдосконалювалися і джетпаки. Наприклад, завдяки електронним системам управління двигуном вдалося спростити керування, а за рахунок використання композитних матеріалів – зменшити вагу пристрою. Полегшили конструкцію і сучасні гасові та дизельні двигуни. До того ж при своїх компактних розмірах, вони стали потужнішими та економнішими і дозволяли брати з собою додатковий запас палива і збільшити час польоту.
Неймовірні можливості сучасних джетпаків минулого року продемонструвала компанія Jetman Dubai. Її пілот у так званому джетвінгу після самостійного зльоту з майданчика досяг швидкості в 240 км/год і висоти 1800 метрів. Потім за допомогою парашута він приземлився на землю.
Сьогодні ж компанія у специфікаціях до свого продукту вказує, що їхній джетпак здатен літати протягом 13 хвилин, піднятися на висоту понад 6 кілометрів, розвинути швидкість близько 400 км/год та пролетіти 50 кілометрів.
Ефектна демонстрація можливостей Jetwing від Jetman Dubai
Також останнім часом зросла зацікавленість до джетпаків і у військових різних країн, адже таке спорядження дозволяє збільшити мобільність солдата. Про це, зокрема, свідчить і той факт, що відоме американське агентство DARPA наразі вивчає технічні можливості створення і застосування джетпаків з перспективою використання їх спеціальними підрозділами США. Агентство навіть оголосило конкурс серед виробників таких апаратів. Крім «класичних» ранців, учасники цього конкурсу можуть представляти і абсолютно нові концепції індивідуальних летючих платформ. Є, звичайно, і кілька вимог: пристрій має бути компактним, літати на дальність не менше ніж 5 кілометрів на малих і середніх висотах, а час приведення його у робочий стан не перевищувати 10 хвилин з використанням найпростішого інструмента або зовсім без нього. Вона також повинна бути малопомітною (включаючи помітність в інфрачервоному спектрі), малошумною, простою в управлінні і освоєнні навичок її використання.
До речі, ще у 2016 році командування Сил спеціальних операцій США уклало договір з американською компанією JetPack Aviation. Компанія створила програму підготовки, за якою тренує морських піхотинців керуванню джетпаками власної розробки. У арсеналі JetPack Aviation є кілька цікавих апаратів, зокрема ранці JB-10 та JB-11. Останній оснащений аж шістьма турбореактивними двигунами, спеціально модифікованими для вертикального польоту. Спеціальна система контролю автоматично врівноважує тягу між двигунами, і навіть у малоймовірному випадку ламання якогось із двигунів дозволить пілоту зберегти контроль і приземлитися. Ранець може літати зі швидкістю понад 300 км/год, а час перебування в повітрі – до 12 хвилин. Вага ґаджета близько 52 кілограмів. Його вартість значно перевищує 300 тисяч доларів.
Презентація JB-11 у Європі. 2018 рік
А от реактивними ранцями Gravity Jet Suit від британської компанії Gravity Industries зацікавилися спецпризначенці Великої Британії та Нідерландів. Відеоролики з випробувань військовими цих джетпаків, які нещодавно опублікувала компанія на своєму YouTube каналі, зібрали мільйони переглядів та дуже сподобалися користувачам Інтернету.
Апробацію джетпаків Gravity JetSuit британські та нідерландські морські піхотинці провели на морі
Gravity JetSuit має п’ять турбореактивних моторів (по два на руках пілота і один на спині), що розвивають потужність понад 1000 кінських сил. Ґаджет дозволяє людині літати протягом 5-10 хвилин та розвивати максимальну швидкість 136 км/год. Gravity JetSuit доволі легкий – усього 27 кілограмів (без пального). До комплекту також входить спеціальний захисний костюм. Коштує такий ґаджет 440 тисяч американських доларів.
Фото та відео з мережі Інтернет
