У натовпі — студенти, айтівці, ветерани й військові у пікселі. За кілька метрів рекрутери пояснюють різницю між підрозділами та спеціальностями,…
У пресцентрі АрміяInform відбувся брифінг, де обговорювали питання роботи із членами сімей військовослужбовців. Про український та закордонний досвід у цьому напрямку нашим кореспондентам розповіла директорка ГО «Громадський рух «Жіноча Сила України» Наталія Умеренкова.
«У 2015-му ми пілотували досвід роботи з членами сімей в одному регіоні, а згодом поширили це на 12 областей»
— У нас є досвід роботи із ЗСУ, НГУ. У військових частинах ми працювали із членами сімей військовослужбовців. До таких зустрічей залучали офіцерів, які відповідають за роботу з особовим складом, та військових психологів. Іноді допомагали юристи й інші фахівці. Нас залучали до модерації таких зустрічей і проведення психологічної частини, — розповіла пані Наталія.
За її словами, зустрічі налічували кілька етапів: інформаційний, де представники частин відповідали на запитання членів сімей, соціальний, коли дружини між собою обмінювались контактами та досвідом вирішення проблем, пов’язаних із соціальними гарантіями, і психологічний — емоційно-розвантажувальний — для дружин військовослужбовців.
— На цих зустрічах ми ділились із членами родин техніками опанування важких емоцій і подолання наслідків стресу, які можна виконувати вдома, щоб почуватися добре. У 2015-му почали таку практику в одному регіоні, наразі поширили її у 12 областях… Коли ж вивчали досвід США, Канади, Великої Британії, Німеччини, Франції, країн Балтії, то побачили, що там робота із членами сімей військових є елементом політики, прописаним у доктринах цих армій та програмах роботи із сім’ями, — зазначила директорка громадської організації.
За кордоном з родинами військових працює не лише психолог
Вона додала, що алгоритм такої діяльності прописаний із членами родин військових на різних етапах: коли військовий перебуває у пункті постійної дислокації, коли готується до відправки у місію, чи перебуває безпосередньо у ній і коли повертається звідти.
— Країни-партнери називають це підтримкою циклу розгортання, який передбачає роботу не тільки з військовим, а і з його родиною. Кожен із перерахованих етапів має свої виклики: емоційні, соціальні тощо. Ми спілкувалися з іноземними фахівцями, і з тими, які перебували із місією в Україні. Наприклад, у міжнародному центрі в Яворові. І вони поділилися певними напрацюваннями, як у них організовано таку роботу. Це все є у відкритому доступі на військових ресурсах країн-партнерів. Звісно, кожна країна має особливий досвід. Та майже у всіх виокремлено посадову особу, яка організовує роботу з сім’ями, а психологів залучають за потреби. Як на мене, це правильно, бо покладення таких функцій на психолога військової частини суттєво ускладнює якісне виконання ним основних обов’язків, — зауважила Наталія Умеренкова.
Її громадська організація вивчала ситуацію у країнах зі схожою територіальною складовою.
— Наприклад, армія США. У них є посадовець, що відповідає тільки за роботу із сім’ями на рівні батальйону. На рівні роти у них організована структурована системна робота саме серед членів сімей військовиків. У них це називається «групи сімейної готовності». Координують такі групи, як правило, дружини військових з цих підрозділів. І не просто координують, а зустрічаються, спілкуються з іншими дружинами. Ці групи мають нормативне регулювання, а координаторки проходять спеціальне навчання. Вони тісно взаємодіють із відповідальною за роботу з сім’ями посадовою особою, мають комунікацію з командуванням, допомагають у забезпеченні соціальних потреб членів сімей підрозділу, надають інформаційну допомогу, налагоджують комунікацію у родинах, залучають психологів й інших фахівців. Тобто, повністю охоплюють потреби родин військових. Працюють на забезпечення готовності сім`ї до того, що військовослужбовця можуть задіяти до ризикованих службових завдань, ніж просто служби у пункті постійної дислокації, — розповіла представниця громадської організації.
«У чим більш пригніченому стані людина, тим менше в неї бажання комунікувати»
ГО «Громадський рух «Жіноча Сила України» проводила опитування, щоб виявити потреби дружин військових.
— Може скластися враження, що всі дружини, коли їм погано, звертатимуться за психологічною допомогою. Насправді, це не так. Ми зрозуміли, що таку роботу слід проводити на проактивних засадах. Якщо психологи просто організують інформаційні дошки і сподіватимуться, що дружини самі звернуться до них по допомогу, то цього не буде. У чим більш пригніченому стані людина, тим менше в неї бажання комунікувати і звертатися до фахівців. Тому маємо працювати на упередження важких станів. Відомо, як ми реагуємо на пригнічений стан близької людини, особливо, коли не можемо їй допомогти. Коли під час перебування чоловіка на війні в його сім’ї трапляються якісь негаразди чи труднощі, а дружині немає до кого звернутися, окрім як телефонувати до чоловіка. І він, не маючи змоги допомогти, теж відчуватиме емоційне напруження, що впливатиме на якість його служби, — стверджує пані Наталія.
Вона наполягає: основне завдання — вибудувати систему, яка працюватиме на баланс. Щоб військовому не довелось робити внутрішній вибір між сім’єю і армією, і він розумів, що про його рідних у разі потреби потурбуються. І він спокійно виконуватиме завдання. І щоб дружина знала: мій чоловік служить, виконує важливу місію, це його вибір, я його підтримую. Так, іноді буває нелегко, але я впораюсь із проблемами, бо є кому підтримати з боку армії і громади.
— З цією метою ми і організували недавно круглий стіл (мова про перший в Україні Міжнародний круглий стіл «Психосоціальна робота з сім’ями військовослужбовців». — Ред.), щоб окреслити проблеми, поділитись досвідом і дізнатись, як все організовано в іноземних колег. І щоб це стало ще одним поштовхом для регулювання питання в наших структурах сектору безпеки і оборони. Адже є усвідомлення, що тут має початись системна робота. Це непросте завдання, що передбачає виділення функціональних обов’язків окремої посадової особи на всіх рівнях, підготовку політики і програм, внесення змін до нормативно-правових актів. Звісно, це потребуватиме додаткових ресурсів і державного фінансування. Тому ми надалі рухатимемо це питання на всіх рівнях, — підбила підсумки директорка ГО «Громадський рух “Жіноча Сила України”» Наталія Умеренкова.
Фото — Дмитро Тарчук
