Однак, сучасний воїн повинен не тільки знати способи точно «доставити» боєприпаси для ураження техніки чи живої сили противника, а й вміти захиститися від ворожих…
Один із головних ідеологічних постулатів Росії в інформаційній війні проти України — твердження про єдиний народ, мову та єдине походження українців і росіян. Про це також неодноразово розповідав у своїх виступах і керівник країни-агресора Володимир Путін. За його словами, це нібито підтверджується тим, що до XIII століття не було відмінностей у мові народів, а до XV століття східні слов’яни самі себе називали росіянами (руськими) та і взагалі України як держави ніколи не існувало, а була лише територія на окраїні російської імперії. Але історичні факти, дослідження вчених свідчать про цілком протилежне.
Мовної спільності на побутовому рівні українці й росіяни ніколи не мали
Зі слів Кирила Галушка, кандидата історичних наук, старшого наукового співробітника Інституту історії України Національної академії наук України, теза про те, що малороси і білоруси є частками одного російського народу, містить низку фактологічних помилок і спотворень.
— У X-XIII століттях не було різниці у мові? Звичайно, не було, тому всі давньоруські землі користувались у діловодстві й літописанні церковнослов’янською мовою Кирила і Мефодія, яка була солунським діалектом староболгарської мови. Її усі слов’яни розуміли. Зокрема, так писали і в Моравії, частині сучасної Чехії. Але чомусь ніхто не стверджує, що росіяни і чехи — один народ, правда? — розповідає науковець. — Так само можна стверджувати, що італійці, французи, англійці і німці тієї ж доби «були одним народом», тому що в діловодстві всі користувалися латиною. Є мова розмовна, а є книжна й офіційна. Дослідження сучасного мовознавства стверджують, що у східних слов’ян не було загальної початкової мови. У всіх слов’янських народів — і в південних, і у східних, і в західних — були початкові протодіалекти, які потім перетворилися на сучасні слов’янські мови. Тобто мовної спільності на побутовому рівні українці й росіяни ніколи не мали, — підкреслив Кирило Галушко. Навіть відомий знавець великоросійських діалектів Володимир Даль не погодився внести малоросійські (українські) слова до свого словника, адже був переконаний, що мова українців — цілком самобутня.
Давня Русь — це і є Україна!
Також непереконливо звучать твердження про те, що українцями називали тих людей, які жили на окраїні російської держави. Запитання: окраїною чого була Україна? У істориків є очевидні відповіді, котрі не заперечує жоден радянський або російський дослідник давньої Русі. Перші літописні згадки слова «Україна» у значенні «бойового кордону Руської землі» стосуються кінця XII — початку XIII століть, коли слово росія, як і відповідної держави ще зовсім не існувало у природі. Саме до Русі належали: Переяславщина, Посульська (за річкою Сула) оборонна лінія, галицьке Низов’я (Бакота) і Берестейщина (тоді частина Волині). Тоді це була «окраїна Руської землі».
Що ж являла собою «руська земля»? Жоден російський історик не заперечує, що «Руська земля» в давньоруських джерелах до монгольської навали являла собою три землі: Київську, Чернігівську і Переяславську. Це сучасна центральна Україна. Тобто «Україна» була «окраїною центральної України», а не Росії чи Польщі, — коментує Кирило Галушко.
Різні етноси — різне походження
Щодо тези про єдине походження українського та російського народів, то вона зовсім не відповідає дійсності, а більше є доважком фантазій імперських, а потім радянських істориків. До наших часів збереглися дослідження академіка Петербурзької академії наук Олексія Шахматова, у яких зазначено, що малоруські (українські) племена полян, древлян, волинян, бужан, тиверців, дулібів, уличів заселяли територію від берегів Прип’яті аж до Чорного моря, від Дніпра і до Карпат. Ці слов’янські племена не мали жодного споріднення з племенами меря, мурома, весь, мещера, перм, печора, мокша, мордва, марі, які жили в X–XIII століттях у землі Моксель, а пізніше — в Московії, вічній землі великоросів. Вона простягалася від Тули, Рязані і Пензи до Біломор’я. То були племена іншого, не слов’янського походження, а фінського. До речі, Московія як князівство та сам «стольний град» вперше з’явилися у 1277 році з «височайшого повеління» татаро-монгольського Суверена і були звичайним улусом Золотої Орди. Так описує ці землі та народ професор Сергій Соловйов: «Ця країна за Танаїдом (Доном) дуже красива, має ріки й ліси. На півночі є величезні ліси, у яких живе народ Моксель, який не має ніякого закону, чисті язичники. Міст у них немає, а живуть вони в маленьких хатинах у лісі…»
Отже, повертаючи погляд в історичне минуле, можна зробити висновок, що «великоросійський» народ ніколи не мав родинного коріння з українським. Він був утворений з фінських племен, які відтак змішалися з булгарським і татарським етносами.
