Чотири роки він перебував у російському полоні, 5 червня 2026 року його звільнили в рамках чергового обміну полоненими. Наприкінці липня…
Сержант взводу штурмової роти окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха Юрій Опришко зазнав важкого кульового поранення голови на початку квітня поточного року в районі населеного пункту Південне.
Протягом місяця відважний воїн переніс кілька складних операцій, але, на жаль, цинічний метал виявився сильнішим за нього й за молитви коханої дружини Олесі, яка підтримувала захисника весь цей час.
Прощання з молодшим сержантом Юрієм Опришком розпочалося поминальною панахидою у Свято-Миколаївському храмі міста Кременчука. Розділити горе родини, підтримати її добрим словом і схилити коліна на честь воїна-захисника зібралися сотні містян, бойових побратимів Юрія та ветеранів. Траурний кортеж вирушив на батьківщину воїна — до села Ялинці, де односельці створили живий коридор і проводили в останню путь свого земляка, схиливши коліна.
— Юрій свідомо обрав для себе не простий шлях воїна-захисника, — розповів його бойовий товариш Олександр. — У 2015 році він прийшов до «Айдару» за п’ятою хвилею мобілізації й із честю виконував свій обов’язок перед народом і Україною.
Така вже була у Героя вдача — не зміг звикнути до мирного життя, коли російські агресори паплюжили його рідну землю. Тож у 2019 році Юрій знову призвався до війська й повернувся до рідного підрозділу.
— Він був справжнім воїном, справжньою людиною. І нехай куля снайпера виявилась сильнішою, ніж Юркова жага до життя, він усе одно переміг. Адже по собі залишив невмирущу пам’ять, добрі справи, а головне — своїх нащадків: сина Дмитра та донечку Меланію, яка народилась рік тому, — додав товариш полеглого.
Рідна земля рідного села прийняла тіло воїна під урочистий салют та Гімн України. А вручені родині героя Державний Прапор України та скорботна Грамота від вищого командування Збройних Сил стануть найдорожчими сімейними реліквіями на згадку про мужність та звитягу молодшого сержанта Юрія Опришка.
