Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Старший солдат Віталій Вадимович Пивовар родом із села Паплинці колишнього Старосинявського району, що на Хмельниччині. Коли «ввічливі зелені чоловічки» російських окупантів рушили на територію України, Віталій з товаришем пішли до військкомату і добровільно попросились на війну. Так він потрапив до однієї з механізованих бригад. На полігоні на впевнені дії високого кремезного військового звернули увагу командири, тож його долучили до підготовки мобілізованих бійців. Згодом Віталій пройшов курси підготовки під керівництвом інструкторів армії США і почав навчати тих, хто готувався вирушати на Схід. Він і сам не раз рвався на передову, але керівництво не відпускало досвідченого інструктора. Сотні піхотинців, яких підготував Віталій і його товариші, досить професійно воювали на Сході, багато з них, завдячуючи вимогливості інструктора, залишились цілими і неушкодженими.
Термін служби за мобілізацією у Віталія добіг кінця, і він повернувся до рідного села, до сім’ї. Але ненадовго. Війна продовжувалась, і Віталій розумів, що його військовий досвід там знадобиться.
З військкомату Віталія направили в артилерійський підрозділ механізованої бригади, де він згодом вже став командиром потужної самохідної гаубиці 2С3 «Акація». Завданням самохідників була підтримка піхотинців у разі потреби. Не раз Віталій і його підлеглі виручали піхотинців, гасили вогневу активність ворога. Для цього гармаші постійно тренувались, щоб бути завжди готовими до непередбачуваних ситуацій. А навчати їх було і є кому. Командир дивізіону воює з перших днів російського вторгнення, нагороджений за успішні дії на Маріупольському напрямку орденом Богдана Хмельницького III ступеня, є й ще військові у підрозділі, які на війні з перших днів.
Служба нашого земляка завершується. Незабаром Віталій повернеться до рідного села. Чоловік скучив за сином, якому якраз на день нашого знайомства виповнилось вісім років.
— Хочу трохи відпочити, побути із сином, допомогти по господарству мамі, — каже Віталій.
Чоловік планує і надалі продовжити службу в армії, бо відчуває, що то його справа. Можливо, служитиме десь ближче до дому, щоб бачити, як росте син.
Так і буде! Удачі тобі, земляче!
Дякую за службу!
