Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 6 грудня 2025 року Президент України присвоїв 152 окремій єгерській бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України…
Старший солдат Віталій Вадимович Пивовар родом із села Паплинці колишнього Старосинявського району, що на Хмельниччині. Коли «ввічливі зелені чоловічки» російських окупантів рушили на територію України, Віталій з товаришем пішли до військкомату і добровільно попросились на війну. Так він потрапив до однієї з механізованих бригад. На полігоні на впевнені дії високого кремезного військового звернули увагу командири, тож його долучили до підготовки мобілізованих бійців. Згодом Віталій пройшов курси підготовки під керівництвом інструкторів армії США і почав навчати тих, хто готувався вирушати на Схід. Він і сам не раз рвався на передову, але керівництво не відпускало досвідченого інструктора. Сотні піхотинців, яких підготував Віталій і його товариші, досить професійно воювали на Сході, багато з них, завдячуючи вимогливості інструктора, залишились цілими і неушкодженими.
Термін служби за мобілізацією у Віталія добіг кінця, і він повернувся до рідного села, до сім’ї. Але ненадовго. Війна продовжувалась, і Віталій розумів, що його військовий досвід там знадобиться.
З військкомату Віталія направили в артилерійський підрозділ механізованої бригади, де він згодом вже став командиром потужної самохідної гаубиці 2С3 «Акація». Завданням самохідників була підтримка піхотинців у разі потреби. Не раз Віталій і його підлеглі виручали піхотинців, гасили вогневу активність ворога. Для цього гармаші постійно тренувались, щоб бути завжди готовими до непередбачуваних ситуацій. А навчати їх було і є кому. Командир дивізіону воює з перших днів російського вторгнення, нагороджений за успішні дії на Маріупольському напрямку орденом Богдана Хмельницького III ступеня, є й ще військові у підрозділі, які на війні з перших днів.
Служба нашого земляка завершується. Незабаром Віталій повернеться до рідного села. Чоловік скучив за сином, якому якраз на день нашого знайомства виповнилось вісім років.
— Хочу трохи відпочити, побути із сином, допомогти по господарству мамі, — каже Віталій.
Чоловік планує і надалі продовжити службу в армії, бо відчуває, що то його справа. Можливо, служитиме десь ближче до дому, щоб бачити, як росте син.
Так і буде! Удачі тобі, земляче!
Дякую за службу!
