Беручи участь у походах під час важких боїв проти переважаючих сил російської червоної армії, він забезпечував поповнення українського війська особовим складом….
В Уманському музеї АТО відбулося відкриття фотовиставки відомого фронтового фотокореспондента Олександра Клименка, з яким АрміяInform давно і плідно співпрацює.
Торік,14 жовтня, у день початку роботи музею, АрміяInform презентувала фотовиставку військових журналістів «Донбас. Перший рік війни». І ось днями відбулась «ротація» − фотожурналіст Олександр Клименко за ініціативи військового інформагентства представив уманчанам свою роботу «Восьмий рік війни. На межі життя і смерті». АрміяInform зі свого боку презентувала фотоальбом «Обличчя українського солдата», підготовлений журналістами агентства.
Музей, народжений завдяки добрим людям
Перш ніж розповісти про те, як відреагували відвідувачі на війну очима Олександра Клименка, варто нагадати, якою ціною і яке значення має для ветеранів Уманщини музей, за який вони в буквальному сенсі воювали на мирній землі. Розмови про музей у місті точилися майже три роки, але далі балачок справа не йшла. Не допоміг ані меморандум, підписаний фондом «Інформаційно-координаційний центр» з представниками міського сектору культури у січні 2018 року, ані підтримка на словах влади міста і навіть передпроєктні пропозиції фахівців міноборонівського Центрального проєктного інституту, які чомусь «загубилися» у коридорах Уманської міської адміністрації.
Натомість ветеранам війни набридли пусті обіцянки влади, коли колишній музей більшовицької «Іскри» переобладнають під простір, де увічнять пам’ять про загиблих воїнів та віддадуть належну шану живим. Ініціативна група на чолі з головою міськрайонної спілки учасників АТО Костянтином Аксамітним почала шукати небайдужих людей, організації, які б допомогли реально втілити давнішній задум у життя. Тоді на допомогу учасникам бойових дій на Донбасі прийшов директор історико-архітектурного заповідника «Стара Умань» офіцер запасу Владислав Давидюк. Владислав Миронович виділив спілці під музей приміщення, а у вільний від роботи час хлопці своїми силами його відремонтували.
− За вісім місяців роботи нашого музею його відвідали сотні уманчан, − говорить Костянтин Аксамітний. – А найприємніше, що сюди приходять діти. Ось і на виставку Олександра Клименка першими завітали третьокласники однієї зі шкіл Умані.
Сюди приходять студенти, військові місцевого гарнізону, представники громадських організацій, гості міста, які приїжджають ознайомитися з історією Умані. Але «не знають» сюди дороги місцеві можновладці, які поховали чудовий проєкт Центрального проєктного інституту Міноборони, не взяли участь у відкритті музею та й не «ощасливили» ветеранів війни своєю присутністю й під час відкриття нової експозиції. А нещодавно позбавили приміщення ще й волонтерську організацію «До перемоги», яка восьмий рік опікується своїми земляками на передовій.
Світлини без фальші
− Пане Олександре, а дозвольте доторкнутися до вашого фотоапарату, яким ви знімаєте війну, − ось з такими словами звернулась до Олександра Клименка одна з відвідувачок виставки.
Фотомайстра присутні ветерани зустріли оплесками й не шкодували щирих слів подяки за можливість знову поринути у спогади про будні на передовій. А ще – за правду на світлинах. Адже Клименко відвертий противник постановочних фото.
− У кожної світлини своя історія, − зазначив Олександр, звертаючись до присутніх. – Ось, наприклад, фото від 23 липня 2014 року. На ньому артилеристи 93-ї бригади. Наступного дня був штурм Пісок. На іншій світлині – незабутні обстріли в Авдіївській «промці». Ось на фото 25 червня – перший день справжньої війни, бійці 95-ї бригади. Того дня було надто гаряче…
Вражає, що фоторепортер без нотатника на пам’ять знає дату і навіть імена та прізвища героїв своїх світлин. За сім років війни він навіть може розповісти про їхнє кар’єрне зростання, про народження у когось дитини і з сумом говорить про тих, кого вже не сфотографує…
− Світлини без фальші, − висловив своє враження ветеран 57-ї окремої мотопіхотної бригади Олександр Тітов. – На кожній з них напрочуд вдало зупинена мить якогось дійства, будь то бій або хвилини відпочинку. Дивишся на них і «читаєш»: що було раніше або що буде попереду.
Оповідки, списані з бійців
Так сталося, що всі світлини фотовиставки позбавлені короткої анотації (Олександр Клименко пообіцяв ветеранам Уманщини надіслати їх згодом), але підписи під фото, без перебільшення, замінив виступ відомого актора театру та кіно, автора пісень і виконавця Дмитра Лінартовича. На прохання АрміяInform актор люб’язно погодився підтримати подію відкриття фотовиставки Олександра Клименка своїми пісенними композиціями.
У залі, де експонувалась виставка, лунали пісні з альбому Дмитра «Мобілізація» − «Стоїмо на своїй землі», «Сапер», «Морський піхотинець», «Медсестра», а з фото на учасників заходу дивились очі героїв Олександра Клименка. Оповідки, як сам називає свої твори Лінартович, списані з реальних людей. Тому вони надзвичайно правдиві, наповнені конкретними життєвими історіями.
− Чи є в цьому залі морські піхотинці? – запитує аудиторію Лінартович і дякує хлопцям, які гордливо вигукують «Є!».
І далі надривно лунає: «Морський піхотинець готує суші гостинець. Чіпляє за берег гачки, лишаючи на піску сліди!»…
− А чи є тут той, хто пішов на Схід за мобілізацією?
І колишні мобілізовані в кожному рядку чергового оповідка впізнають себе та всі етапи мобілізації.
Слова текстів Дмитра, наче мазки художника – лаконічні, відточені й неймовірно вдало характеризують людей, з яких списано образ. Актор ніби словом малює полотна, взявши в помічниці драматургію.
− Кожну історію пропускав крізь себе, вкладаю душу, − говорить Лінартович залу. − Я не можу спокійно, без емоцій, співати про війну, де є вогонь, неймовірна мужність, і де є сльози.
Мабуть, тому виступ Дмитра Лінартовича – це своєрідна моновистава, відверта розмова з слухачем і глядачем.
Дорогою до Києва творчий тандем фотомайстра і актора, який неочікувано народився в музеї АТО, жваво обговорював зустріч та знайомство з ветеранами війни Уманщини. Кореспондент АрміяInform тим часом,знайомлячись у соцмережах із відгуками про фотовиставку, знайшов і таке: «Сьогодні моя бібліотека поповнилася шикарним фотоальбомом «Обличчя українського солдата». Його читаєш як книжку, як роман…У кожній світлині життя бійця, людини, сім’ї, родини, країни… Ось у чиї очі потрібно дивитися… Інформаційне агентство АрміяInform, ви робите велику справу і робите то дуже талановито». (Вікторія Василенко).
