Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 23 серпня 2024…
– Віктор Сущій, – представляється мій співрозмовник. – Кажуть, що у перекладі з давньоєврейської – Сущій – це одне з імен Бога. Та насправді всі ми тут смертні й завдання наше одне – навчитися боронити свою землю. Навіть у мої 65 років це треба вміти.
Два тижні на Харківщині тривали заняття підрозділів територіальної оборони. Польовий вишкіл пройшли понад 2000 резервістів і військовозобов’язаних. Віктор, найстарший серед них, прийшов на збори не лише набиратися досвіду, а й ділитися ним з новачками: за його плечима кілька років, проведених на російсько-українській війні у лавах батальйону «Айдар».
– На фронт я пішов добровольцем у 58 років, – розповідає Віктор. – На дворі було літо 2014-го. Не зміг сидіти вдома, коли чимало моїх знайомих вирушили на війну просто з Майдану, навіть не знаючи, що таке автомат. У мене ж армійський досвід був, тому спрацювало ще у юності завчене гасло: «Ніхто, крім нас!»
У батальйоні 58-річний доброволець був розвідником, виконував найскладніші завдання. У боях під Стахановим Віктор зазнав поранення й контузії. Але, трішки підлікувавшись, знову повернувся у стрій. З армією попрощався, тільки досягнувши граничного віку – 60 років, але і це прощання не стало остаточним. Звільнившись з бойового підрозділу, Віктор Сущій став до лав бригади тероборони.
– Наймолодшим тут заледве більше ніж двадцять років, але я і їм у дечому можу дати фору, – усміхається тероборонівець.
У своєму підрозділі він командує відділенням, яке можна назвати бойовим: у його складі всі атовці з досвідом. Утім, на думку кожного з хлопців, бойовий досвід у цій справі не зайвий. Тому всі старанно виконують вказівки інструкторів, поглиблюючи знання у військовій польовій науці.
– Хлопці вмотивовані і дуже старанні, – з гордістю хвалить підлеглих командир. – Усі прийшли сюди добровільно, кожен знає, чим йому потрібно поповнити власний багаж знань.
Наша розмова перериває команда до шикування. Навчальні збори завершено і тероборонівці повертаються до домівок. Повертаються, але, у разі потреби готові за першим сигналом знову стати у стрій, аби виконати поставлене завдання – бойове чи навчальне.
– Військовим слід постійно вчитися, – зазначає Віктор. – Мусимо знати, як зупинити ворога ще на підході до наших домівок, і вміти якісно це робити. Бо потім, коли він вже зайде до хати, буде запізно.
