Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
День народного трауру (нім. Volkstrauertag) або День пам’яті жертв воєн та державного насильства в Німеччині почали відзначати на початку ХХ сторіччя. З ініціативою відзначати день пам’яті полеглих у Першій світовій війні у 1919-му виступив Народний союз Німеччини з догляду за військовими похованнями. День жалоби мав нагадувати про страждання, які приносить війна і так гуртувати німців, оминаючи політичні, соціальні, релігійні розбіжності. Уперше його відзначили в Рейхстазі 1922-го, а починаючи з 1926 року його стали відзначати в усій країні. 
Проте відзначення такого, задавалось би позбавленого політики дня, не обійшлось без змін, зумовлених політичною кон’юнктурою. Спочатку його відзначали у другу неділю Великого посту, що передує святкуванню християнами Великодня. Згодом, після падіння Веймарської республіки й приходу до влади націонал-соціалістів, день пам’яті перейменований у День пам’яті героїв (нім. Heldengedenktag). 25 лютого 1939-го Гітлер своїм указом переніс день пам’яті на 16 березня (день відновлення обов’язкової військової служби у 1935 р.), якщо цей день випадав на неділю, в іншому випадку його мали відзначати в неділю, яка передує цьому дню. Це дозволило відмовитись від посилання на церковний календар. Характер дня скорботи радикально змінився. Прапори в країні не приспускали. Траур уже не був його основою. Відтепер загиблих солдатів Першої світової з нацистською пишністю славили як «Героїв». Востаннє його відзначили у 1945-му.
Після закінчення Другої світової у 1948 році на території ФРН знову стали відзначати день пам’яті. Перший центральний жалобний мітинг, присвячений Дню народної скорботи, відбувся у 1950-му в Бонні. З 1952 року цей день у країні вважають національним траурним днем. Також повернулись до традиції відзначення, яка була до 1933-го. Проте у цей день уже згадували не тільки жертв Першої світової, а й Другої світових воєн. Згодом день жалоби знову перенесли. Починаючи з 1952 року його стали відзначати в передостанню неділю перед першим днем Адвента (Різдвяного посту у Християн західного обряду), коли за традицією належить думати про смерть, час і вічність. Відтепер він присвячений не тільки жертвам воєн, а й жертвам державного насильства. Після об’єднання Німеччини центральний жалобний мітинг відбувається у сесійній залі Бундестагу.У день національного трауру в Бундестазі відбувається година пам’яті. Цього дня Президент ФРН виголошує промову в присутності федерального канцлера, членів уряду та послів іноземних держав. Після цього звучить Гімн Німеччини й пісня «Хороший товариш» (нім. Der gute Kamerad).
Відповідно до традиції, цей день відносять до так званих «мовчазних днів». Тоді у всіх федеральних землях розважальні заходи обмежені. У містах і селах урочисто покладають вінки до меморіалів.
День народного трауру в Німеччині є днем, що згуртовує націю, нагадуючи їй про жертви, які народам приносять війна, тиранія, політичні переслідування та тероризм. За свою сторічну історію цей день пройшов складний шлях перетворень. Проте, попри усі події, що спричиняли ці зміни, він усе-таки залишився Днем пам’яті, зберігши головну суть – пам’ять про втрачені людські життя. Згадка і осмислення трагічних моментів у історії людства є запорукою неповторення їх у майбутньому.
