У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
– Ви ж не залишите маму, коли та хворіє?! От і Україна, яка є нашою спільною мамою, нині переживає недугу. Її мучать не лише окупанти, а й ті «свої», хто підспівує московітам, – говорить старший сержант Вероніка із псевдо «Глюкоза».
Дівчина – тимчасова виконувачка обов’язків начальника медпункту одного з мотопіхотних підрозділів, що виконує завдання у складі операції Об’єднаних сил. На війні вона… з 19 років.
– Я родом із Охтирки. Це Сумщина. Коли почалась війна і перша хвиля мобілізації, я щойно закінчила Сумський медколедж. Принесли повістку з військкомату. Так пішла воювати. Спочатку служила у лавах Держприкордонслужби – мобілізація та один повний контракт. А потім перевелась у піхоту, де служу з 2019-го. І робота мені подобається, – говорить вона.
«Глюкоза» пройшла усі щаблі: була бойовим медиком підрозділу, фельдшером. А нині, поки штатний начмед відсутній – виконує його обов’язки. Адже цю справу знає і розбирається, що й до чого. Каже, що дуже вдячна викладачам Сумського медичного коледжу. Адже саме там заклали базу тієї науки в царині, якої вона тепер є фахівцем.
– Але постійно навчаюсь сама і сприяю тому, аби колеги – бойові медики та фельдшери – постійно вдосконалювали професійні навички. Це важливо, адже у наших руках – життя побратимів, – констатує вона.
Попри те, що її справа нині більше адміністративна, Вероніка продовжує носити з собою зменшену копію медичної укладки.
– У мене, звісно, є укомплектований великий наплічник бойового медика з усім необхідним. Але він потрібен у випадках, коли йде екстрена евакуація пораненого з поля бою. Зараз із собою зменшений набір. Але й у ньому є все для постановки крапельниць, уколів знеболювального, перев’язувальний матеріал, джгути. Останнім часом, коли почалась пандемія СOVID-19, додалися обов’язково пристрій для вимірювання сатурації, тонометр, фонендоскоп для прослуховування легенів, – перераховує вона вміст тактичної сумки.
Є у неї в наборі й своєрідні лайфхаки. От ви, до слова, знали, що звичайна армована срібляста липка стрічка може добре заміняти медичний пластир. Вероніка каже, що в умовах бою стрічка навіть зручніша. Її важко загубити, вона добре пристає до шкіри. Нею, якщо нічого немає під рукою, можна заліпити навіть вогнепальне поранення грудної клітини. І стрічка не відстане від крові або бруду, що під неї потрапляє.
– А от з однокурсниками дуже рідко спілкуюсь. Уявіть, з мого потоку на службу у війська відправились лише… п’ятеро. Тільки п’ятеро стали бойовими медиками в армії, нацгвардії, інших військових формуваннях. Хтось просто не бачить війни. А дехто – відверто заявляє, що «не все так однозначно». Гидко деяких слухати! – із сумом каже Вероніка. – І ці люди не уявляють, що від кордону з Росією до нашого рідного міста – якихось 80 кілометрів. Це дві години ходу для ворожих танків. Не уявляю, що б ці люди робили, якби побачили ворога на порозі?! Але, дякувати Богу, є українська армія, щоб цього не сталося. І я є її частиною!
Фото автора
Відео: Ярослав П’ясецький (Військове телебачення України)
