Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Рядок в історії
— Друже Йозефе, скажи: якби тебе запросили до Москви на святкування 9
травня, ти поїхав би туди?
— Нізащо! По-перше, Росія після всього, що вона встигла натворити і продовжує цинічно творити у стосунках із Україною, більше не є нам дружньою державою.
А по-друге, який взагалі стосунок має Москва до Великої Перемоги над нацистськими загарбниками?! Хто, власне, визволяв Європу від нацизму і конкретно штурмував його вовче лігво — Берлін?!
Розкрийте енциклопедію і уважно прочитайте: це були — три Прибалтійські, три Білоруські і аж чотири Українські фронти… То де серед цих назв ота білокам’яниця? Хоч хвалькуватий Путін і приндиться повсякчас — мовляв, Росія тоді могла б і самотужки виграти ту війну.
Та слово мовити — то одне, а діло вершити — зовсім інше! Казав Іван, що взимку всім валянки дам, та босоніж по морозцю начебто зручніше…
Москва, як на мене, хіба що тільки одним може похизуватися перед світовою історією — як під лукаву усмішечку Сталіна укладала в серпні 1939-го із Гітлером «миролюбний» пакт Молотова — Ріббентропа, за який народи колишнього Радянського Союзу, та й не тільки його, розплатились власною кров’ю й мільйонами загублених життів…
Вічність і Конституція
— В українському соціумі точиться бурхлива дискусія щодо того, про що наш президент Володимир Зеленський може говорити із президентом РФ Володимиром Путіним у разі їхньої зустрічі…
— Упевнений, що ні про НАТО, ні про Євросоюз, ні про заграбастаний Крим і частково окупований Донбас говорити із сановитим російським візаві — цілком марна справа.
Розмову слід почати тільки з одного: «Як Ваше дорогоцінне здоровля, Володимире Володимировичу? Що болить, на що скаржитесь, чим лікуєтесь, як спите ночами, чи не мучать кошмари й марення?».
Звісно, на ці далеко недипломатичні запитання президент Росії може тривіально віджартуватись: «Не дочекаєтесь!..».
А нам, зрештою, більше нічого й не треба… Недарма ж російський класик Лев Толстой застерігав усіх нетерплячих: «Усе приходить вчасно до того, хто вміє чекати…».
Тому не за горами той час, коли повернеться, як записано у святому письмі, все на круги своя — і Крим припливе до рідних українських берегів, та й Донбас не загаїться в дорозі…
Та й сам Володимир Володимирович, як зараз бачу, прощально помахає їм услід ручкою…
Здоров’я, знаєте, субстанція теж далеко не вічна… Сьогодні воно в людини ніби ще є, а назавтра, гляди, щось уже й штриконуло в поперек… А Божий ліміт на земне буття — що для монарха, що для простих смертних — як не крути, визначає все ж не Основний закон держави. Навіть якщо й зветься вона — Росія!..
Тож із ким наші діди-батьки воювали?!
— Цікаво, що Ви наразі читаєте?!
— Ой, і не кажіть!.. Оце напередодні святкування Дня Перемоги з цікавості взяв до рук збірник — «И. Сталин. “О Великой Отечественной войне Советского Союза”», виданий ОГИЗОМ (Москва, 1944).
Зізнаюсь, краще б його і не брав… Запитань більше, ніж відповідей. Ось зараз цитую мовою оригіналу перший абзац виступу Йосипа Сталіна по радіо від 3 липня 1941 року:
«Товарищи! Граждане! Братья и сестры!
Бойцы нашей армии и флота!
К вам обращаюсь я, друзья мои!
Вероломное военное нападение гитлеровской Германии на нашу родину, начатое 22 июня, — продолжается. Несмотря на героическое сопротивление Красной Армии, несмотря на то, что лучшие дивизии врага и лучшие части его авиации уже разбиты и нашли себе могилу на полях сражения, враг продолжает лезть вперёд, бросая на фронт новые силы…»
А тепер зверніть увагу на ті рядки, об які я спіткнувся… Якщо «найкращі дивізії ворога і найкращі частини його авіації вже розбиті і знайшли собі могилу на полях битв», то виникає логічне запитання: а з ким же тоді насправді воював радянський народ?! Виходить, що воював із ненайкращими… Але чому ж тоді так довго, майже понад чотири роки, він борюкався із тими телепнями та нікчемами, якщо найкращих знищив чи не за два тижні від початку війни?
…А може, це був всього лиш дешевий пропагандистський трюк, який Йосип Віссаріонович використав, аби підняти бойовий дух упослідженого його, сталінськими, «реформами» народу?!.
Тоді багато чого є зрозумілим. Як і те, чиїми сумлінними учнями є нинішні російські пропагандисти. Кому-кому, а їм, нинішнім «говорунам-базікалам», нічого не варто насипати у вуха співвітчизниками різноманітної брехні… Все одно ніхто не вхопить їх за язик, як і отого оратора із яскравим грузинським акцентом, що після завершення війни проголошував фальшиво-плаксиві тости «за великий русский народ»…
Навіть не примудряючись повідати «друзьям моим», скількох найкращих представників «титульної нації» Радянського Союзу він згубив у ГУЛАГу й тюрмах, нещадно розстрілюючи їх у потилицю в беріївських казематах смерті…
Спеціально для АІ у Бюро чергував —
Йозеф Швейк-правнук, також бравий вояк і вірний побратим рядового Івана Чонкіна
