Саме таку неофіційну назву отримали перші в історії випробування взаємодії пілотованого літака з дроном зі штучним інтелектом в ролі напарника на авіабазі Еглін у Флориді (США)…
29 квітня 2021 року на оперативно-стратегічному зборі під керівництвом Головнокомандувача Збройних Сил України генерал-полковника Руслана Хомчака вперше перед вищим керівним складом виступила радниця Головнокомандувача з ґендерних питань Вікторія Арнаутова з доповіддю про «Стан ґендерної політики у Збройних Силах України». Авторка доповіді на своїй сторінці у фейсбуці емоційно відреагувала на цю подію: «Ґендерна політика в ЗСУ зрушила з місця! Я щаслива!»
Кореспондент АрміяInform поспілкувся з пані Вікторією та дізнався про роботу радниці Головнокомандувача Збройних Сил України, про перспективи в царині ґендерних питань та проблеми, які заважають їхньому вирішенню в оборонній структурі України.
— Вікторіє Володимирівно, як Ви загалом оцінюєте стан справ із ґендерним питанням у Збройних Силах України?
— Звичайно, перше, що наочно демонструє ситуацію, — це статистика. Якщо подивитися на актуальні дані про загальну кількість жінок у Збройних Силах, то починаючи з 2013 року ми спостерігаємо впевнену динаміку зростання: якщо порівнювати із 2013 роком — удвічі! Значно, майже втричі, зросла кількість жінок-офіцерів — тепер їх п’ять тисяч, а кількість дівчат-курсантів збільшилася майже вчетверо!
— Якими причинами Ви це пояснюєте?
— Серед головних чинників — це бойові дії на сході України, від початку яких з’явилася певна кількість жінок, готових виступити на захист країни, та суттєві зрушення в законодавстві, що почалися у 2016 році. Тоді Україна приєдналася до резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека», а уряд затвердив перший Національний план виконання цієї резолюції на період до 2020 року. Наразі ми впроваджуємо вже другий План дій її реалізації, який охоплює період 2021–2025 років.
Ще одним ключовим моментом можна назвати введення посади Урядового уповноваженого з ґендерної політики, яку обіймає Катерина Левченко, та покладена відповідальність за цей напрям на віцепрем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України: першою була Іванна Климпуш-Цинцадзе, потім — Дмитро Кулеба й Вадим Пристайко, а з минулого року цим опікується Ольга Стефанішина.
Статистика щодо жінок у Збройних Силах України
-
- Загальна кількість жінок у ЗС України (2013–2020)
-
- Кількість жінок-військовослужбовців (2013–2020)
-
- Кількість жінок-військовослужбовців, яким надано статус учасника бойових дій (2014–2020)
-
- Кількість жінок-військовослужбовців, які отримали державні нагороди (2014–2020)
-
- Кількість жінок-військовослужбовців, які брали участь у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки (2013–2020)
-
- Кількість жінок-офіцерів на командних посадах (станом на 26.02.2021)
— Жінки служили в армії і раніше. Які найбільш помітні зміни відбуваються нині?
— Поступове відкриття посад для військовослужбовців — жінок рядового, старшинського, сержантського складу, а також офіцерського складу. Дівчата та жінки навчаються на спеціальностях та обіймають усе більше посад, які зовсім недавно були виключно чоловічими. Про це свідчать статистичні дані. Подивіться на кількість жінок-військовослужбовців, яким від 2014 року було надано статус УБД. Рахунок йде на тисячі! За цей час приблизно 4,5 тисячі з них отримали високі державні нагороди.
— До речі, якщо порівнювати з АТО/ООС, кількість жінок у міжнародних місіях не така вражаюча.
— Дійсно, в міжнародних місіях бере участь невелика кількість жінок, хоча й тут спостерігається позитивна динаміка. Як приклад: нині наша колега Інна Заворотько (прим. — офіцер відділу міжнародного права Управління правового забезпечення Генштабу ЗСУ) поїхала на рік у Конго, набиратися досвіду, який для нас дуже важливий!
— Загальна кількість жінок, жінки-офіцери, УБД… На які ще важливі дані статистики Ви би звернули увагу?
— Дуже важливий показник — це кількість жінок, які перебувають на командних посадах: командирів взводів — 109, рот (батарей) — 12, начальників відділення (групи, служби) — 714, начальників відділів — 75, заступників начальників управлінь — 10, начальників управлінь — 5. Згодом саме ці жінки зможуть претендувати на генеральські посади і звання. А головне тут те, що створюються умови для появи військовослужбовців-жінок в органах військового управління — в органах, де ухвалюють рішення.
— На сьогодні у ЗСУ жінок-військовослужбовців майже 32 тисячі. Чого ж так небагато жінок на високих керівних посадах?
— Причина в тому, що до останніх років для жінок в однострої ми мали багато різних заборон і обмежень у секторі безпеки і оборони щодо навчання і здобуття відповідного досвіду. Наразі ситуація вирівнюється, це не може відбутися за декілька днів або місяців. Трапляються ситуації, коли жінки самі не дуже прагнуть обіймати керівні та командні посади. Я часто спостерігаю ситуації із заниженою самооцінкою жінок. Нерідко, коли жінці-фахівцю пропонується начальницька чи командирська посада, вона від неї просто відмовляється. Крім того, причиною таких відмов жінок може бути подвійне навантаження, окрім напруженої праці нарівні із чоловіками, вони ще й «тягнуть» домашню роботу.
Не секрет, що жінкам нерідко доводиться докладати більше зусиль у традиційно «чоловічому» середовищі як в навчанні, так і в службовій діяльності, аби довести, що вони чогось варті. Саме тому обов’язковим завданням ґендерного підходу щодо жінок є створення для них певних умов. І це не якісь привілеї — це прояв соціальної справедливості. Це необхідність з’ясовувати, яких додаткових навичок не вистачає жінкам і чоловікам різних спеціальностей, та створення на базі цієї інформації спеціалізованих наставницьких програм. Ми різні від народження, у нас різні потреби тощо. Наприклад, чоловіки можуть потребувати розвитку комунікативних навичок, а жінки — розвитку лідерських якостей.
— Ситуація з COVID-19 якось впливає на проблеми в галузі ґендерної політики?
— Тут виникає питання щодо балансу між професійним і сімейним життям для військовослужбовців обох статей. Актуальна тема локдаунів у «червоних зонах»: школярі або дошкільнята сиділи дома, батьки-військовослужбовці не могли доглядати за ними — в армії не розповсюджена практика гнучкого графіку чи дистанційної роботи. Командири і начальники можуть пропонувати в такій ситуації брати відпустки. За великим рахунком, це прояв дискримінації, і ми шукаємо вихід. Адже є певні норми, які ми просто повинні виконувати згідно із міжнародними стандартами, які наразі впроваджує Україна. Це, наприклад, програма «Партнерство Біарріц» — міжнародна ініціатива рівних прав і можливостей для всіх, офіційною учасницею якого Україна стала наприкінці 2020 року завдяки дружині Президента Олені Зеленський та іншим добродіям. Або ратифікована Україною Конвенція Міжнародної організації праці, де однозначно визначено, як підприємство повинно задовольняти потреби своїх працівників.
— Певно, особисті приклади успіху дуже б допомогли іншим.
— Так. Це є одним із шляхів підвищення мотивації жінок щодо просування кар’єрними сходинками.
— Якими основними документами Ви наразі керуєтеся у своїй діяльності?
— Головний і основний документ — уже згадана Резолюція Ради безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека». Кілька місяців тому, 25 жовтня 2020 року, наш уряд ухвалив уже другий Національний план на її виконання. У Збройних Силах ми маємо відповідний план, підписаний Міністром оборони. Крім того, ґендерний компонент сьогодні є в багатьох інших урядових документах, наприклад, у щорічному цільовому плані Україна — НАТО.
Проте для ефективного виконання запланованих заходів конче потрібен відповідний інституційний механізм. Поки що він ще тільки створюється.
— Пані Вікторіє, у своєму дописі в соцмережі Ви подякували й тим, хто Вас підтримує, і тим, хто заважає — «за досвід». Як загалом ставляться у Збройних Силах України до Вашої діяльності? З розумінням?
— Дуже багато опору було спочатку — у 2016–2018 роках у всьому секторі безпеки і оборони. Цей опір я бачила й на попередніх посадах радниці з ґендерних питань: у Національній гвардії, в Міністерстві внутрішніх справ. Але тепер, останніми роками, все більше і більше спостерігається розуміння і сприйняття ґендерного підходу. Звичайно, залишається певний скепсис, але працювати ніхто відверто не заважає.
— А яка ситуація в частинах і підрозділах?
— У вересні я кілька тижнів провела в підрозділах на першій лінії — там на всіх позиціях є жінки. І помітно, що в бойових бригадах зовсім немає якоїсь упередженості до дівчат, до жінок. Я для себе роблю висновок, що в екстремальній ситуації, якою є бойова ситуація і до якої особовий склад попередньо готується, відбувається бойове злагодження, всі працюють однією командою, коли кожен виконує свою роботу, свої обов’язки. Інакше просто не можна. Та й ви самі бачите: ми маємо багато прикладів справжніх героїнь у погонах, як-от дівчина-медик — Світлана Земліна із гірсько-штурмової бригади, яка наприкінці березня залишилася під обстрілом і надавала допомогу нашим пораненим хлопцям.
— Які нові ініціативи в галузі ґендерної політики Ви можете назвати?
— Серед надважливішого — створена робоча група в Генеральному штабі за підтримки громадських організацій щодо формування внутрішнього механізму реагування на сексуальні домагання. Поки процес не завершений, поряд із формуванням самого внутрішнього документа ми будемо мати пропозиції щодо внесення змін в деякі закони. Не знаю поки, що це буде в підсумку — законопроєкт про внесення змін в декілька інших законів чи окремий законопроєкт.
— Про які «законодавчі прогалини» Ви говорите?
— Наприклад, у нас не розглядаються анонімні звернення, ми не можемо сьогодні забезпечити конфіденційність скарги і процесу її розгляду, які містяться в міжнародних рекомендаціях до подібного механізму. Закон про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків містить визначення сексуальних домагань, але не передбачає фактичної відповідальності за них. Механізм, закладений у ньому, не спрацьовує, адже має переважно декларативний характер. Незабаром з’явиться у Верховній Раді проєкт Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання питання реагування, запобігання та протидії проявам дискримінації за ознакою статі та сексуальних домагань серед військовослужбовців», який розроблено відповідним департаментом Міноборони на виконання пункту 5 Протокольного рішення від 30.10.2020 за результатами наради під головуванням віцепрем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України з нагоди 20-ї річниці Резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки. Мир. Безпека». Це вже початок шляху.
— Які масштаби цього явища у Збройних Силах України?
— На жаль, ми не можемо побачити реальної об’єктивної картини, поки не буде створений механізм реагування, поки люди не повірять у те, що їхня скарга буде мати справедливі наслідки, поки вони не отримають гарантії свого захисту й допомоги чи підтримки. А поки що люди просто бояться говорити про сексуальні домагання.
— Чого саме бояться?
— Поки не почнуть працювати нормальні юридичні механізми, ситуація швидко не зміниться. Українська держава та всі складові сектору безпеки і оборони повинні забезпечити розгляд цих питань суто в правовому полі. Але проблема справді складна для всіх армій світу. Нещодавно знайомилася із результатами операції «Честь», яка розроблена п’ять років тому якраз у сфері реагування на сексуальні домагання в армії Канади. І цей звіт демонструє аналогічні проблеми навіть тепер, після п’ятирічного існування державного механізму.
— Скажіть, а яка ситуація з матеріальними речами? Наприклад, коли чекати на спеціальний «жіночий» бронежилет.
— Це якраз одна із практичних вимог Національного плану дій на виконання резолюції 1325. Загалом, коли жінки заходять у певні сфери діяльності, притаманні чоловікам, і навпаки, то їм потрібно створити особливі умови. Наприклад, одягати жінок у військову форму, яка відповідає їхнім анатомічним особливостям. Так само це стосується і бронезахисту. Нині жінки носять форму, пошиту за «чоловічим» зразком, навіть не «унісекс». Але «жіночий» 48 розмір — це зовсім не те, що 48-й «чоловічій». Тому жінки-військовослужбовці змушені вшивати форму, докуповувати тощо. Сподіваюся на зрушення в цій сфері в цьому році.
— Повертаючись до актуального питання про нові посади, що доступні жінкам… Наскільки охоче жінки ідуть на них?
— Треба розуміти, що «відкриття» посади не означає, що жінка обов’язково на неї прийде. Але, так, доступ до посад офіцерського складу розширюється щороку. Сподіваюся, що скоро відкриються більшість посад. Кожна людина вільна обирати для себе посаду і спеціальність, якщо вона відповідає професійним вимогам до цієї посади.
— Але?..
— Але сьогодні нам заважають щодо цього певні обмеження в загальнодержавних документах, а саме — норми, визначені в статті 10 Закону України «Про охорону праці», стаття 174 Кодексу законів про працю України та інші.
— Тобто саме через це жінкам-офіцерам заборонено обіймати певні посади, наприклад, у ВМС?
— Так. Міністерство оборони має дотримуватися у своїх наказах вимог законодавства України. І наш перелік посад, зазначений у наказі МОУ № 412/ДСК від 2012 року приведений у відповідність до чинних норм. Коли зміниться законодавство — зміниться й ситуація у Збройних Силах.
Хоча деякі заборони пов’язані не лише із законодавством. Наприклад, недавній наказ № 74 від 22 березня 2021 року вніс чергові зміни до Переліку військових посад осіб офіцерського складу, які можуть бути заміщені військовослужбовцями-жінками, та дозволив жінкам-офіцерам обіймати будь-які посади в пожежній охороні, але й прямо вказав, що «військові посади осіб офіцерського складу на підводних човнах і надводних кораблях, в управліннях бригад надводних кораблів, крім спеціальностей морально-психологічного та медичного забезпечення, військовослужбовцями-жінками не комплектуються». Тобто на кораблях і сьогодні жінка-офіцер може служити тільки психологом або медиком.
— Чим це обґрунтовується?
— Чесно кажучи, таке обмеження мені не до кінця зрозуміле. Знаю, що існує проблема створення на кораблях відповідних умов щодо окремого розташування жінок і чоловіків. І це для нас — певний виклик, над яким ми плануємо співпрацювати з командуванням ВМС.
– На Вашу думку, чи буде ця робота успішною?
— Я працюю зі складовими сектору безпеки і оборони з 2014 року і більшість цілей, які я собі ставила у сфері ґендерної політики, досягнуті. На жаль, зміни відбуваються не завжди так швидко, як нам хочеться. У нас досі є нагальна потреба в навчених, підготовлених людях, які б могли ефективно впроваджувати ґендерний підхід у Збройних Силах України, формувати політику, розробляти законодавчі акти, моніторити і правильно оцінювати ситуацію впровадження ґендерної політики…
— Які основні напрямки роботи на даному етапі? Якщо із законодавством і підготовленими працівниками більш-менш зрозуміло, то як працювати, наприклад, із менталітетом, свідомістю людей?
— У нас є чітке бачення визначених цілей, ми знаємо, як до них іти і як їх досягти. Нині на сайті ОБСЄ представлений підручник 2020 року «Путівник ґендерної інтеграції у Збройних Силах України». Він створений у рамках проєкту «Посилення демократичного контролю над Збройними Силами України» і повністю є результатом поєднання практичного досвіду і роботи науковців у цій сфері щодо набуття ґендерної компетентності. Там також зазначено десять напрямів роботи щодо ґендерної інтеграції у ЗСУ.
— Що із цих напрямків найголовніше й першочергове?
— Насправді вони всі дуже важливі і не працюють одне без одного. Якщо ж назвати основні, то це створення інституційного механізму, про який я вже казала. Це постійний аналіз, моніторинг законодавчих актів, які створюють і які вже є, внесення змін до них, прибирання дискримінаційних норм, обмежень — як для чоловіків, так і для жінок.
До речі, хочу звернути увагу, що ґендерна політика справді стосується не лише військовослужбовців. Так, вона має внутрішній аспект, який направлений на створення умов для самих військовослужбовців і забезпечення прав людини у ЗСУ. Але є й зовнішній вектор роботи — цивільно-військове співробітництво, коли ми зобов’язані враховувати потреби місцевого населення під час воєнних операцій.
Важливі також навчання персоналу ЗСУ, інформаційне забезпечення. Це і сайти, і сторінки в соцмережах, де ми маємо висвітлювати все, що відбувається в ґендерній сфері, розтлумачувати, пропагувати ґендерний підхід тощо.
Щодо запровадження ґендерного підходу в кадровій політиці, про що ми також говорили, то він повинен супроводжувати всі етапи служби — від призову чи рекрутингу до звільнення, щоб посісти своє достойне місце в процесі управління військовою кар’єрою.
— Яка реакція була на Ваш виступ під час оперативно-стратегічного збору з керівним складом Збройних Сил України, який відбувався під керівництвом Головнокомандувача Збройних Сил України генерал-полковника Руслана Хомчака, про який ви досить емоційно написали на своїй сторінці у ФБ?
— Мабуть, уперше ґендерна політика була поставлена на такий високий рівень у ЗСУ, і я мала доповідь перед вищим командним складом ЗСУ про суть ґендерного підходу і про реальний стан його впровадження в повсякденну діяльність. На мій погляд, нині якраз відбувається перехід від декларативного і досить формального підходу до ґендерної інтеграції в оборонному відомстві. Головнокомандувач продемонстрував перед керівниками свою волю щодо активного впровадження людиноцентрованого підходу як одного з основних принципів НАТО. Він наголосив на особистій відповідальності кожного командира за впровадження недискримінаційного підходу в практику ЗСУ та ретельного підбору кандидатур при призначенні їх на посади радників з ґендерних питань. Про важливість зайняти проактивну позицію та приділити увагу самоосвіті з підвищення ґендерної обізнаності.
Тому я задоволена станом справ, які відбуваються. Загалом, я не бачу проблем, які не можна вирішити. З’являться підрозділи, з’являться люди, Збройні Сили будуть тримати руку на пульсі ґендерної ситуації, що й вигідно для всіх сторін, і працює тільки на зміцнення нашої армії.
