Історії полонених детально фіксували самі російські історики. «У нас немає військовополонених, є зрадники!» — так колись нібито заявив кривавий Йосип Сталін. Жорстокість радянського…
…З окопу опорника дівчина побачила страшну картину – декілька тіл лежали нерухомо, відстань до них була до ста метрів. По весняній багнюці Світлана повзла до хлопців. У голові було лиш одне – аби всі були живі, аби були живі…
…По обіді на спостережному пункті роти задзвенів телефон, і в слухавці дівчина почула – у нас 300-ті. А вже за мить – старший бойовий медик гірсько-штурмової роти сержант Світлана Земліна одягла бронежилет, схопила медико-санітарну сумку і побігла у напрямку опорника. Дорогою її наздогнали два сержанти – Олексій Косташек і Сергій Суліма.
З окопу опорника дівчина побачила страшну картину – декілька тіл лежали нерухомо, відстань до них була до ста метрів. По весняній багнюці Світлана повзла до хлопців. У голові було лиш одне – аби всі були живі, аби були живі…
У першого воїна, до якого доповзла медик, – пульсу і ознак життя не було. Світлана підняла голову й огледілась – ще троє лежали нерухомо, а двоє були поранені. До них і попрямувала. Пораненими виявились два досвідчені сапери, котрі з групою прибули на розмінування. Дівчина оцінила обстановку і поповзла до того, у кого на руці, нозі й боку проступала кров від поранень, він був у свідомості. Другий рухом показав, що допомоги не потребує. Тоді Світлана на поранені руку і ногу сапера наклала турнікети, щоб зупинити кровотечу. Допомагали це робити сержанти, бо чоловік був набагато більшим, ніж дівчина, і стали відтягувати пораненого в укриття. Весь час поранений був у свідомості й виконував команди медика. А ворожий вогонь тим часом не припинявся.
– Щось там свистіло над головою, але я не звертала на те увагу – потрібно було рятувати поранених, − ділиться дівчина.
Місцевість була відкрита, безпечно було лиш за невеличким насипом, куди і затягнули пораненого сапера. Уже там Світлана наклала на місця поранень тугі пов’язки та вколола знеболювальне. Інший поранений доповз туди сам. Гірські піхотинці з опорника вогнем у напрямку ворога прикрили групу, і за мить всі вже були в окопі. Там Світлана поправила турнікети та пов’язки, а хлопці понесли пораненого в напрямку спостережного пункту роти, куди вже прибув автомобіль для евакуації.
…А напередодні описаних подій ворог, застосовуючи свою бандитсько-злочину тактику, здійснив дистанційне мінування в районі взводно-опорного пункту гірських піхотинців мінами ПОМ-2. Одна з них спрацювала за пару годин, а для знешкодження інших 26 березня і прибула група досвідчених саперів.
Навпроти опорника, метрів за 250-300, розташована водонасосна станція, котра забезпечує подачу води для низки населених пунктів. Саме в приміщені цивільного об’єкту і обладнали, як виявилось згодом, своє лігво ворожі снайпери. Як тільки сапери почали розвідку місцевості, вбивці почали свою чорну роботу…
Першими під кулі ворожих снайперів потрапили сапери – двоє загинули миттєво, а ще двоє були поранені. Рятувати поранених з опорника кинулись гірські піхотинці – старший сержант Максим Абрамович та старший старший солдат Сергій Гайченко – снайпери вразили і їх…
Сержант Світлана Земліна вже досвідчений бойовий медик. Дівчині лише 24 роки, а вона понад три роки у лавах «Едельвейсів». Після закінчення Рівненського медичного коледжу вона єдина з групи, котра пішла до військкомату.
– Приклад старшого брата Олександра, який чотири роки воював у складі Новоград-Волинської бригади, мабуть мав вплив тоді на моє рішення, − каже дівчина.
Їй, цій тендітній дівчині, нелегко на війні, в окопах, багнюці й під вогнем під Горлівкою. Але саме вона, як той янгол охоронець, рятує поранених.
– Я ні про що інше не думала тоді – лиш би добратись до поранених, зробити все можливе, щоб хлопці були живими, − говорить дівчина.
Вона ще не оговталась від пережитого і від втрати своїх друзів – Максима і Сергія – веселих, молодих хлопців, котрі ціною власного життя намагались допомогти пораненим.
Війна – це страшна річ, але саме тут – у цих незвичайних умовах і відкриваються найкращі риси людини – мужність, щирість, готовність ціною власного життя врятувати товариша. Саме вони – прості солдати цієї війни і є найбільшою цінністю нашої армії!
За особисту мужність і героїзм Командування частини подало Світлану до нагороди. Нагороди заслуговують також сержанти Сергій Суліма і Олексій Косташек – то факт беззаперечний.
Ворог не припиняє провокувати українських захисників і порушувати чинні мирні домовленості. Обстріл позиції гірських піхотинців у районі Шумів 26 березня і розстріл військових – тому підтвердження.
