Невелика група офіцерів й аналітиків поставила під сумнів домінуючу доктрину важких літаків і довела, що майбутнє повітряних боїв — за маневреними, швидкими та порівняно недорогими машинами….
Протягом останніх місяців ми були свідками нарощування російських військ біля кордонів України, а також на територіях окупованих Донбасу і Криму. Росія перекинула значні сили в Брянську, Курську, Воронезьку, Ростовську області, а також у Білорусь. Загальна кількість військ навколо України досягла показників у понад 100 тисяч військовослужбовців.
Одночасно з такою активізацією значно посилилась і кількість обстрілів наших позицій у районі проведення операції Об’єднаних сил, зростає кількість убитих і поранених захисників, а також мирних жителів.
Причому, незважаючи на умови, вже не пам’ятаю якого саме чергового перемир’я, російська окупаційна армія на Донбасі, особливо не приховуючись, застосовує міномети й артилерію, працюють ворожі снайпери, відзначається поява реактивних систем залпового вогню. Все частіше вогонь ведуть із території населених пунктів, житлових кварталів і дворів, а також ще вцілілих соціальних об’єктів. Так, наприкінці минулого тижня, наші воїни зафіксували підступну стрільбу мінометів калібром 120 мм в Горлівці з-під житлових будинків. «Вогонь вівся по Південному. 8 мін. Житловий сектор. Вулиця Черкасова. Навпроти – будинок № 19.»
На цьому тлі пропагандисти РФ ні на мить не припиняють агресивну інформаційну кампанію, використовуючи технології маніпуляції суспільної думки, фейки, відверту дезінформацію, активно застосовуючи архівний контент і постановочні кадри.
Окремі знімки, зроблені декількома роками раніше в Сирії або Чечні, видають за картини «злочинів» українських військових. Триває залякування як жителів Донбасу, так і обман західного глядача, у якого формується стале сприйняття причин війни на сході України як «геноциду російськомовного населення», де Росія виступає «захисником пригноблених та знедолених».
Водночас суспільну думку як жителів України, так західного колективного соціуму підштовхують до необхідності прямого спілкування з так званими народними республіками, у такий спосіб їх легалізуючи, чого в жодному разі не можна допустити.
Які ж цілі переслідує Москва, нагнітаючи обстановку як на Донбасі і в Україні, так і загалом у Східній Європі? Здавалося б, сил достатньо, військово-промисловий потенціал, якщо порівнювати з Україною, значно вищий, військ до кордонів нагнали… Чого чекати?
Не будемо говорити про постійний тиск на Росію міжнародних санкцій, про підтримку України з боку США та НАТО, про значне посилення української армії, здатної якщо не вбити «русского медведя», то вже точно покалічити. А такий каліка-інвалід стане вічним нахлібником свого і без того злиденного народу. Але не будемо так думати. Всі зазначені чинники щодо стримування Росії від прямої агресії є для неї лише супутніми.
Будемо розмірковувати об’єктивно. Для виправдання своїх дій як на зовнішній арені, так і на внутрішній, Росія шукає і чекає приводу для війни, Росії потрібен Сasus Вelli.
Логіка абсолютна проста. Україна не піддається й утримується від реакції на провокації, але Росія їх продовжує і нарощує. Обстріли посилюються, кількість втрат збільшується, російська пропаганда звинувачує в усьому «українських карателів». І в якийсь неочікуваний момент, якась чергова водокачка чи, не дай Боже, дитячий садок злітають у повітря. Росія звинувачує Україну в тероризмі й геноциді, і ось — формальний привід для відкритої агресії є. Або інший випадок. Після чергового обстрілу якогось ВОПу (взводний опорний пункт) гинуть одразу декілька наших бійців, справжніх героїв, патріотів і бойових побратимів, які не раз рятували життя своїх товаришів. Одному з них не виповнилось і двадцяти, а його батько, з яким вони разом служили, охоплений жахом, відчаєм та бажанням справедливої помсти, піднімає розгніваний взвод в атаку, їх підтримують вогнем і маневром на інших ділянках… і ось… сусіднє село визволене від окупантів, вороги в паніці тікають. Слава Україні — Героям слава!
Ось тобі й Сasus Вelli — привід для «справедливой и освободительной» війни є… Трохи надумано, але цілком реально, зважаючи на готовність наших військ і ступінь психологічної напруги бійців на «передку».
Утім, 22 квітня міністр оборони Росії генерал Шойгу якось несподівано заявив про відведення військ від українських кордонів і їх повернення в казарми. З чого б це Сергій Кужугетович так вирішив, не дуже зрозуміло. Може, він так вчинив через промову російського президента, яку той виголосив напередодні й практично не згадав про «славу русского оружия». А може, день народження вождя світового пролетаріату Ульянова-Леніна так на нього вплинув…
Врешті, як би там не було, війська отримали наказ до 1 травня повернутися до пунктів постійної дислокації. Серед них 58-ма армія Південного військового округу, 41-ша армія Центрального військового округу, а також 7-ма, 76-та та 98-ма повітряно-десантні дивізії. Утім, важливо відзначити, що техніка та озброєння 41-ї армії залишаються в Погоново — військовому полігоні за 17 км на південь від Воронежа. За словами Шойгу, вони будуть використані на навчаннях «Захід-2021» у вересні. Ба більше, всі війська повинні залишатися, як заявив Шойгу, «у постійній готовності до негайного реагування в разі несприятливого розвитку подій».
Висновок напрошується сам собою, трохи знижуючи ескалацію напруги в цьому форматі, Росія залишає за собою можливості для нарощування агресії протягом одного—двох днів. Саме стільки часу може знадобитися для перекидання особового складу, якщо техніка вже на місці. Крім того, і західні партнери, зокрема міністр оборони Швеції, також називають факт відведення російських військ від українських кордонів не інакше як «димовою завісою», під прикриттям якої агресор може оперативно, а головне відносно непомітно, наростити своє угруповання до ударного.
Отже, розслаблятися не варто, Росія не відмовилась від пошуку причин для агресії (Сasus Вelli) і, ймовірно, чергове посилення провокацій може відбутися найближчими вихідними, коли християни східного обряду відзначатимуть одне з головних православних свят — Великдень.
Андрій Омельянчук
