Для тих, хто не сидів тижнями під шквальними обстрілами, ризикуючи своїм життям і здоров’ям, такі суми разом із бойовими 100 тис. можуть здатися захмарними….
Військовослужбовець окремої механізованої бригади ЗСУ Роман родом із Миколаєва, йому 48 років. Строкову службу починав проходити ще до появи незалежної України.
− До нинішньої служби у ЗСУ мене зв’язував контракт на попередній роботі – я був цивільним моряком. Усього на флоті 19 років відпрацював. І коли цей контракт закінчився, вирішив, що можу бути корисним у війську. Ви знаєте, мені тут подобається. Люди в армії зовсім іншими стають. Тут не має значення, скільки в тебе грошей на рахунку, чи маєш якийсь соціальний статус. Тут люди справжні. У моєму підрозділі багато хлопців молодших за мене, але в них є, чому повчитися. Вважаю, що потрібен тут, − стверджує Роман.
Він каже, що попередня робота в нього була високооплачуваною.
− Але гроші − не головне. Коли перебував у відрядженні за кордоном і дивився новини, то бачив, що українські хлопці боронять нашу країну. Я міркував: я ж народився тут і теж хочу разом із ними воювати. Мені, зрештою, було соромно, що хтось воює, а я у дружини під боком… Завжди мріяв бути військовим і вважаю − це круто зі зброєю в руках захищати свою землю, − ділиться думками військовий.
І додає, що рідні його морально були готові, що після флоту він піде до ЗСУ.
− Нині переживають за мене, звісно. Про себе їм повідомляю мінімум: живий-здоровий, все гаразд. На зв’язок із рідними – старенькою мамою та дружиною – намагаюся виходити майже щодня. Більше з рідних немає нікого. Мамин батько − мій дідусь − був військовим. Може тому мама схвалила моє рішення, − розповідає армієць.
Він зазначає, що коло його знайомих за ці роки стало таким, що майже всі друзі вже воюють за Україну.
− Тому тепер, у цивільному житті, мені не соромно сказати, хто я і що не відсиджуюсь у тилу, − каже Роман.
Воїн вважає, що на тимчасово окупованих територіях скоро буде український прапор.
− І тоді з тими людьми, які там залишилися, треба буде разом жити й своїми вчинками викликати в них позитивні емоції. Щоб ці люди зрозуміли: український солдат − це той, хто допоможе і захистить. Сподіваюся, держава теж не відвернеться від цих громадян. Бо земля ж ця − наша. Ми не окупанти і не загарбники. І ми любимо нашу країну.
